Відмова у відкритті провадження про перегляд рішення слідчого судді щодо арешту на майно адвокатом особи, що у кримінальному провадженні не є підозрюваною чи обвинуваченою, є порушенням права на правову допомогу (№ 5-162кс(15)17 від 14.09.2017)

Фабула судового акту: Ухвалою сдічого судді накладено арешт на майно осіб, які в кримінальному провадженні не є ані підозрюваними ані обвинуваченими.

Адвокатом, який представляв інтереси зазначених осіб на вказану ухвалу подано апеляційну скаргу. Проте, апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою та повернув її скаржнику на підставі того, що адвокат осіб, які не є підзрюваними та/або обвинуваченими та на майно яких на підставі ухвали слідчого судді накладено арештне є суб'єктом апеляційного оскарження.

Слід зауважити, що ВССУ із таким рішенням апеляційного суду погодився.

Натомість, ВСУ скасував рішення касаційного суду та зауважив наступне.

За нормами ст. 174 КПК наявна можливість подачі клопотання до слідчого судді про скасування арешту майна підозрюваним, обвинуваченим, їх захисником, законним представником, іншим власником або володільцем майна, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутніми при розгляді питання про арешт майна.

Водночас згідно ст. ст. 309, 310 КПК України такі рішення слідчих суддів про накладення арешту на майно можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Окрім того усталена практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. (рішення Європейського суду з прав людини «Наталія Михайленко проти України» від 30 травня 2013 року, «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року).

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому КПК не встановлено чіткого переліку осіб – суб’єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, а в пункті 10 статті 393 КПК вказано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.

Тому право на апеляційне оскарження забезпечує право на звернення до суду вищої інстанції не лише підозрюваному, обвинуваченому, а категорія «інші особи» у розумінні пункту 10 статті 393 КПК охоплює й тих учасників кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення.

Отже, надаючи власникам майна, на яке накладено арешт професійну правову допомогу, адвокатздійснює захист прав і законних інтересів власника майна, на яке накладено арешт під час досудового розслідування, у зв’язку з чим істотно обмежено його конституційне право на таку допомогу. Здійснення захисту прав і законних інтересів передбачає необхідність вчинення адвокатом-представником певних процесуальних дій у тому числі і поданя апеляційних скарг.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого судді-доповідача Вус С.М.,

суддів: Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Пошви Б.М., Школярова В.Ф.,

при секретарях: Халявці О.М., Вінічук Н.В.,

за участю: прокурора Управління підтримання державного обвинувачення у суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

адвоката Пономаренка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року у провадженні № 5-1407ск17,

у с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року задоволено клопотання начальника СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області та в межах кримінального провадження за № 42016151030000070 накладено арешт на автомобіль марки «LEXUS», модель «RX 350», державний номерний знак ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою судді Апеляційного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року відмовлено у прийнятті до розгляду апеляційної скарги адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1 на вищезазначене судове рішення та повернуто її з усіма додатками заявнику.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року на підставі пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1 на вказану ухвалу апеляційного суду.

До Верховного Суду України із заявою про перегляд в порядку глави 33 КПК зазначеного рішення касаційного суду звернувся адвокат Пономаренко Д.В. в інтересах ОСОБА_1, в якій стверджує про наявність неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм, передбачених частиною четвертою статті 20, статтею 642, частиною сьомою статті 173, пунктом 10 частини першої статті 393, статтею 428 КПК, щодо права оскарження в апеляційному порядку рішення слідчого судді про накладення арешту на майно особисто його власником, який не набув статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні, або через представника-адвоката.

На обґрунтування неоднакового правозастосування наведених норм права до заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2016 року, якою скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд у цьому суді, оскільки відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення слідчого судді про накладення арешту на майно з посиланням на неналежний для оскарження статус адвоката як представника власника майна, який у кримінальному провадженні не є підозрюваним чи обвинуваченим, визнано порушенням конституційного права на правову допомогу. Зокрема, констатовано, що гарантоване статтею 59 Конституції України право на вільний вибір захисника є за своїм змістом загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають, у тому числі, і з інших правовідносин, а не тільки кримінальних. Тому, незважаючи на відсутність статусу підозрюваного чи обвинуваченого у власника майна, рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно, тимчасово вилучене в ході проведення обшуку, обмежує його права і дає право на захист своїх прав та законних інтересів як особисто, так і шляхом укладення угоди з адвокатом для вчинення певних процесуальних дій, в тому числі оскарження судових рішень.

У заяві адвокат просить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Пономаренка Д.В., який підтримав заяву та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяв, обговоривши зазначені в них доводи, урахувавши висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі – Суд) дійшла висновку про таке.

1. Відповідно до положень пункту 2 статті 445 КПК ця підстава перегляду Верховним Судом України судових рішень передбачає встановлення неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Відмінність (неоднаковість) у застосуванні однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, встановлюється шляхом порівняння правових висновків щодо такого правозастосування в оспореному та наданому для порівняння судових рішеннях.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в якому постановлено оскаржувану ухвалу касаційного суду від 20 березня 2017 року № 5-1407ск17 щодо ОСОБА_1, ухвалами слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року за клопотанням начальника СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження було накладено арешт на майно, автомобіль марки «Lexus», вилучені в ході обшуку, а також на домоволодіння з метою забезпечення його збереження та спеціальної конфіскації. Вказане майно належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності.

Зазначені кримінальні провадження внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом зайняття невстановленими особами гральним бізнесом. Про розгляд відповідних клопотань ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_3 не повідомлялися, під час їх розгляду присутніми не були.

В подальшому власники майна звернулися до апеляційного суду з трьома апеляційними скаргами, скориставшись послугами адвоката Пономаренка Д.В.

Ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року відмовлено адвокату Пономаренку Д. В. в прийнятті до розгляду відповідних апеляційних скарг на підставі того, що скарга подана особою, яка не наділена правом на апеляційне оскарження, посилаючись на частину першу статті 170, частину першу статті 174 КПК.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5-1407ск17 від 20 березня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою (однією із трьох) адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що представник не є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, постановлену за результатами розгляду клопотання про арешт майна, пославшись при цьому на пункт 10 частини першої статті 393, частину першу статті 174 КПК.

Натомість ухвалами касаційного суду від 20 березня 2017 року № 5-1408ск17 та від 20 березня 2017 року № 5-1406ск17 за двома іншими касаційними скаргами Пономаренка Д.В. на відповідні ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року відкрито касаційні провадження. В даному випадку суд касаційної інстанції зазначив, що касаційна скарга подана належною особою, з її змісту і доданої копії ухвали вбачається, що є підстави для відкриття касаційного провадження, а, відповідно, підстав для її повернення чи відмови у відкритті немає.

Наведене свідчить, що, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції зробив висновок щодо правильності застосування апеляційним судом пункту 10 статті 393 та частини першої статті 174 КПК.

2. Водночас Суд звертає увагу на те, що пункт 10 статті 393 та частина перша статті 174 КПК передбачають різні способи судового захисту обмежених прав та законних інтересів особи у зв’язку із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, стаття 174 КПК передбачає можливість подачі клопотання до слідчого судді про скасування арешту підозрюваним, обвинуваченим, їх захисником, законним представником, іншим власником або володільцем майна, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутніми при розгляді питання про арешт майна.

Іншим способом захисту прав власності осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, є подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про арешт майна на підставі пункту 9 частини першої статті 309, статті 310 КПК.

З урахуванням вищенаведених даних матеріалів кримінального провадження про накладення арешту на майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_3, очевидно, що їх представник – адвокат Пономаренко Д.В. – здійснював захист інтересів прав власності, гарантованих статтями 309, 393 КПК.

За таких обставин Суду належить проаналізувати, чи неоднакове застосування саме пункту 9 статті 309 та пункту 10 статті 393 КПК є наслідком неточного їх розуміння (тлумачення), що автоматично тягне порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на перешкоди у праві доступу до правосуддя.

3. Суд звертає увагу на те, що міжнародні стандарти у галузі судочинства (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Загальна декларація прав людини) послідовно стверджують про неприпустимість нехтування правом на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд, а усталена практика Європейського суду з прав людини наголошує на тому, що застосовувані державою обмеження в доступі особи до національного суду не повинні звужувати чи зменшувати залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або такою мірою, що буде нівельована сама суть права. (рішення Європейського суду з прав людини «Наталія Михайленко проти України» від 30 травня 2013 року, «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року).

На національному рівні судової практики наведені положення відображені у постановах Верховного Суду України відповідно від 24 лютого 2014 року № 6-156цс13 та від 27 квітня 2015 року № 5-7кс15.

4. Суд зазначає, що доступ до правосуддя у вітчизняній системі права є конституційним принципом забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, що гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізованим, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Крім того, відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судових рішень.

5. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому КПК не встановлено чіткого переліку осіб – суб’єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, а в пункті 10 статті 393 КПК вказано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.

Відповідно до пунктів 25, 26 статті 3 КПК одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

У статті 642 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

В останньому абзаці частини сьомої статті 173 КПК передбачається, що, крім підозрюваного, обвинуваченого ще й треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

Згідно зі статтею 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

6. Наведене переконує Суд у тому, що, незалежно від використаної законодавчої техніки («третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт», «кожен»), право на апеляційне оскарження, як конституційно гарантована засада судочинства, забезпечує право на звернення до суду вищої інстанції не лише підозрюваному, обвинуваченому, а категорія «інші особи» у розумінні пункту 10 статті 393 КПК охоплює й тих учасників кримінального провадження, прав, свобод чи інтересів яких стосується судове рішення.

Додатково з приводу змісту поняття особи, прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, слід урахувати правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 3 березня 2016 року № 5-347кс15, про те, що за умови, що судове рішення стосується прав, свобод та інтересів особи, остання вправі звернутися до суду вищої інстанції з його оскарженням незалежно від своєї участі у судовому розгляді.

За таких обставин очевидно, що власник майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою, прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.

7. Також стосовно розглядуваної справи необхідним є з’ясування питання про законодавче забезпечення права на оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна не лише власником майна особисто, а і його представником – адвокатом.

З цього приводу суд касаційної інстанції в оскаржуваному рішенні погодився із висновком апеляційного суду про те, що захист у кримінальному провадженні професійним адвокатом може здійснюватися лише щодо особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, що по суті є звуженням конституційних прав і свобод ОСОБА_1.

8. Водночас здійснення представницької функції адвокатом у суді в межах кримінального провадження є частиною гарантованого Конституцією України права на правову допомогу.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті – «кожен має право на правову допомогу» – поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб – громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника, де в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначено, що, закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин.

Так, в Конституції України йдеться про захист прав, свобод та законних інтересів як універсальну представницьку діяльність, незалежно від сфери правовідносин, та гарантовану професійну правову допомогу і вільний вибір захисника своїх прав та залучення адвоката не лише у кримінальному процесі.

9. Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги, а відсутність приписів, спрямованих на реалізацію такого права, не повинна призводити до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Галузевими, кримінальними процесуальними нормами щодо реалізації конституційних гарантій права на правову допомогу в контексті розглядуваної справи є такі положення.

Згідно з частиною четвертою статті 642 КПК представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

А відповідно до змісту частини четвертої статті 20 КПК участь у кримінальному провадженні представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, не звужує процесуальних прав цієї особи.

Отже, надаючи ОСОБА_1 професійну правову допомогу, адвокат Пономаренко Д.В. здійснює захист прав і законних інтересів власника майна, на яке накладено арешт під час досудового розслідування, у зв’язку з чим істотно обмежено його конституційне право на таку допомогу. Здійснення захисту прав і законних інтересів ОСОБА_1 передбачає необхідність вчинення адвокатом-представником певних процесуальних дій. При вирішенні питання щодо можливості оскарження адвокатом в інтересах свого довірителя ухвали слідчого судді про арешт майна видається за можливе врахування загального підходу законодавця до унормування процесуального статусу захисника і представника інших учасників кримінального провадження, який полягає у наданні йому процесуальних прав особи, інтереси якої він представляє.

10. Вказане дає змогу погодитися з твердженнями колегії суддів Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в ухвалі від 12 квітня 2016 року, яка надана заявником для підтвердження неоднакового застосування норм кримінального процесуального права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Касаційний суд у цій ухвалі визнав на підставі системного аналізу статей 170, 173, 174 КПК та видів адвокатської діяльності, визначених у статті 19 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що адвокат Піддубна Г.В., надаючи правову допомогу ОСОБА_8, фактично здійснює захист прав і законних інтересів третьої особи, на майно якої накладено арешт. Незважаючи на те, що ОСОБА_8 статусу підозрюваної не набула, рішення слідчого судді щодо накладення арешту на майно, тимчасово вилучене в ході проведення обшуку в неї, обмежує її права і дає право на захист своїх прав та законних інтересів як особисто, так (виходячи із конституційного принципу) і шляхом укладення угоди з адвокатом, який має право в інтересах довірителя вчиняти певні процесуальні дії, зокрема оскаржувати судові рішення, що стосуються прав та законних інтересів довірителя.

Отже, протилежний правовий висновок в оскаржуваному рішенні касаційного суду про неможливість залучення у кримінальному провадженні адвоката особою, яка не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого, є свідченням неоднакового застосування заявлених норм КПК та звуження права ОСОБА_1 на правову допомогу.

11. Дотримання конституційних засад права на доступ до правосуддя та на правову допомогу є гарантією справедливого судового розгляду, а їх нехтування означає, що судове рішення постановлено без дотримання приписів статті 370 КПК щодо законності та обґрунтованості судового рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підставою для його скасування.

Отже, у цій справі Суд констатує неправильне застосування касаційним судом заявлених норм КПК у зв’язку із обмеженням права власника майна – як особи, прав, свобод та інтересів якої стосується рішення слідчого судді про накладення арешту, на його апеляційне оскарження та залучення для цього захисника, у зв’язку із чим і відповідно до пункту 1 частини першої статті 438, частини першої статті 412 цього Кодексу належить скасувати ухвалу касаційного суду, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки касаційний перегляд по суті у цьому провадженні не відбувався у зв’язку з відмовою у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2017 року у провадженні № 5-1407ск17 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Пономаренка Д.В. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 лютого 2017 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Судді