Неповернення депозиту є підставою не лише для його стягнення у судовому порядку, а й дозволяє стягнути моральну шкоду з банку (ВС/ВП у справі 216/3521/16-ц від 01.09.2020)

Фабула судового акту: Аналіз положень цивільного законодавства вказує на те, що зобов’язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Проте, незважаючи на наявність в окремих випадках порушень таких прав та інтересів суди відмовляють у відшкодуванні моральної шкоди обмежуючись стягненням лише шкоди матеріальної.

Досить тривалий час судова практика щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої вкладникам банківськими установами внаслідок неповернення депозитних вкладів була неоднозначною.

Однак, сподіваюсь, що дана постанова Великої Палати Верховного Суду нарешті розставить крапки над «і».

У даній справі вкладник звернувся в суд із позовом про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без зміни апеляційним судом, позовні вимоги було задоволено частково – вклад було стягнуто, але ж судами відмовлено у стягненні 3% вартості послуги за кожний день прострочення (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів») зв`язку із встановленням НБУ обмеження щодо видачі банками коштів. Водночас позивачу було відмовлено у стягненні моральної шкоди з тих підстав, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Договір строкового банківського вкладу також не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись із такими висновками судів позивачем було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано, зокрема, тим, що частина друга статті 23 ЦК України надає широке тлумачення поняття моральної шкоди, та зазначив про законність вимог відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата із такими доводами скаржника погодилась.

Приймаючи таке рішення ВП ВС зробила наступні висновки.

За нормами частин першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Конкретизуючи дані положення законодавцем визначено, що право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності (ч. 3 ст. 386 ЦК України). При цьому вказані норми стосуються і права вимоги до банку про повернення вкладу).

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Вказані норми у своїй сукупності вказуються на те, що порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, фактично є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги. При цьому вказаний Закон не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.

Отже вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналізуйте судовий акт: Вкладник банка не може бути відповідальним за порушення, вчинені його посадовими особами, що на власний розсуд розпорядились коштами такого вкладника після передачі їх на депозит (ВС/КЦС, № 662/892/15-ц,19.06.19)

Положення ст. 625 ЦК України поширюються на усі види грошових зобов’язань в незалежності від природи їх виникнення – на підставі договору або делікту (ВС/ВП № 686/21962/15-ц від 16.05.2018)

Моральна шкода СТЯГУЄТЬСЯ у зв'язку із неповерненням коштів на підставі боргових розписок чи договору позики - 30 000,00 грн. (рішення Галицького районного суду м. Львова у справі №461/7163/16-ц)

Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 216/3521/16-ц

Провадження № 14-714 цс 19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, ухвалене суддею Бутенко М. В., та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк», Банк) про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу.

2. Позовну заяву обґрунтовує тим, що між позивачем та ПАТ «Укрексімбанк» 03 лютого 2015 року був укладений договір строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685 (далі - Договір). На депозитний рахунок Банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Строк одержання вкладу - 03 лютого 2016 року.

3. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог Національного банку України (далі - НБУ) позивачу окрім процентів повернуті 195,5 г золота. На цей час він не отримав залишок вкладу - 20 г золота. Вважав, що відповідач приховував від нього як вкладника банку дії обмежувальних постанов НБУ на час укладення договору, що перешкоджали поверненню вкладу на час закінчення дії Договору. Банк своїми неправомірними діями завдав позивачу моральну шкоду, яку на підставі статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про захист прав споживачів) слід стягнути з урахуванням принципів розумності та справедливості в розмірі 10 000,00 грн.

4. ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог, зокрема в заявах від 08 листопада 2016 року та 03 січня 2017 року, просив: 1) зобов`язати відповідача безоплатно повернути йому залишки банківського вкладу в банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. (без сплати комісійної винагороди); 2) визнати суперечливими численні дії відповідача, зокрема визнати недійсними пункти 7.2, 7.3, 7.4 Договору, які вчинені на вкрай невигідних умовах; 3) стягнути з відповідача на користь позивача грошову суму у розмірі 182 847,00 грн як міру відповідальності за порушення законодавства; 4) стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу за прострочення строків виконання зобов`язань в розмірі 192 200,00 грн; 5) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % пені за кожен день прострочення у розмірі 200 000,00 грн; 6) стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних з простроченої суми у розмірі 2 661,00 грн, що є грошовим зобов`язанням і особливою мірою відповідальності боржника; 7) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн; 8) стягнути 1 789,00 грн - суму беззаконно стягнутої відповідачем з позивача комісійної винагороди; 9) вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційноїінстанцій

5. Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволений частково. ПАТ «Укрексімбанк» зобов`язане повернути ОСОБА_1 залишки банківського вкладу у банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 шт. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішене питання про розподіл судових витрат.

6. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності факту неотримання позивачем у повному обсязі вкладу з поточного рахунку банку вкладу в цінних матеріалах номіналом 20 г. Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , суди вважали, що умовами договору вже встановлена відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та що за наявності вини і встановлення фактів порушення винна сторона мала сплатити пеню за умовами Договору. Позивач не навів доказів отримання збитків, неотриманий вклад у банківських металах він зарахував до збитків. Позивач не врахував того факту, що вклад повернутий йому майже стовідсотково. Вина відповідача у несвоєчасному неповерненні позивачу депозитного вкладу відсутня, тому пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, не підлягає нарахуванню у зв`язку із встановленням НБУ обмеження щодо видачі банками коштів. Відповідач фактично виконував вимогу НБУ, яка є обов`язковою до виконання, оскільки саме НБУ є державним регулятором банків. Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суди вказували, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Договір строкового банківського вкладу також не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови з задоволенні позовних вимог щодо: визнання недійсними пунктів 7.2, 7.3, 7.4 Договору; стягнення суми боргу за прострочення строків виконання зобов`язань у розмірі 192 200,00 грн; стягнення 3 % пені у розмірі 200 000,00 грн; стягнення 3 % річних у розмірі 2 661,00 грн; стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення 1 789,00 грн комісійної винагороди, а також ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

8. Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що в день отримання вкладу Банк видав лише 10 г золота з можливих 15 г, посилаючись на відсутність у касі банку будь-яких номіналів зливків, у зв`язку із чим Банк порушив зобов`язання відповідно до укладеного Договору. Зливок вагою 1 г повернутий позивачу 26 серпня 2016 року, тобто більш ніж через 6 місяців після закінчення строку дії Договору. Усупереч умовам Договору вклад видавався кредитору частинами протягом року. Саме Банк у квітні 2016 року визначив умови видачі вкладу з вкладного рахунку частинами, подрібнивши зливок у 100 г по 20 г, посилаючись на відсутність зливків будь-яких інших номіналів, із чим позивач змушений був погодитися, побоюючись отримати вклад у пізніші терміни. На думку скаржника, Банк завдав йому збитків у зв`язку із тим, що після закінчення строку Договору продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи кредитора. Крім того, ОСОБА_1 наголосив на тому, що частина друга статті 23 ЦК України надає широке тлумачення поняття моральної шкоди, та зазначив про законність вимог відшкодування моральної шкоди.

Позиція інших учасників справи

9. У січні 2018 року відповідач ПАТ «Укрексімбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10. Ухвалою ВССУ від 30 листопада 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13. У листопаді 2019 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду.

14. 13 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України, згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; а також з підстав, передбачених підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

15. Свою ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду обґрунтовує необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49цс12), від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790цс15) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

16. 01 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

17. Пунктом 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) передбачено: установити, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

18. Таким чином, провадження у суді касаційної інстанції за касаційними скаргами, які подані до 07 лютого 2020 року включно, здійснюється відповідно до норм процесуального права, що діяли до набрання чинності Законом № 460-IX.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

19. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи і матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

(І) Щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду та Верховного Суду України

20. Щодо необхідності відступувід висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного раніше Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

21. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

22. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

23. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

24. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

25. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

26. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

27. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

28. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

29. Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (у тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу).

30. Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).

31. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

32. Враховуючи викладене, щодо відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, зокрема, у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати таке.

33. У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

34. Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року в справі № 761/31065/14-ц (провадження № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року в справі № 761/13926/15-ц (провадження № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року в справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16), від 13 березня 2017 року в справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

35. Пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

36. Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

37. За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

38. Виходячи з аналізу наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду вказує, що порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги.

39. Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на дату укладення Договору) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.

40. У свою чергу, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 2-2356/11 (провадження № 6-49 цс 12) міститься висновок, що: «Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено. Зазначений висновок ґрунтується на вимогах статті 611 ЦК України, відповідно до якої відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов`язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором».

41. Зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного 23 вересня 2004 року, тобто за інших фактичних обставин та різних застосовуваних норм права, що не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі.

42. У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790 цс 15) зроблено висновок: «Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Отже, виходячи з аналізу зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що ні чинним законодавством ні договором, укладеним ОСОБА1 та ПАТ «Укргазбанк» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів переданих на депозит, а відтак висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в задоволенні позову ОСОБА1 про відшкодування моральної шкоди з цих підстав є правильними».

43. Водночас зазначена справа стосувалася спірних правовідносин, що виникли з депозитного договору, укладеного 19 лютого 2008 року, тобто за інших застосовуваних норм права, що також не дає підстав для врахування зазначеного висновку у цій справі.

44. Так, пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів в редакції, чинній на час укладення відповідного договору, передбачав, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

45. Законом України від 19 травня 2011 року № 3390-VI «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачі викладений в чинній редакції, яка не обмежує відшкодування моральної шкоди лише заподіянням небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

46. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) вказано: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов`язання (стаття 611 ЦК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом».

47. Вказана справа стосувалася спірних правовідносин, які виникли з договору банківського владу, укладеного 16 грудня 2015 року, тобто за умови дії норм матеріального права, а саме статті 4 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції, як і в цій справі, що розглядається.

48. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від відповідного висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64 цс 19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.

49. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

50. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

51. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

(ІІ) Щодо доводів касаційної скарги в частині вимог про визнання недійсними умов Договору

52. Звертаючись з позовом в цій справі, позивач, зокрема, просив визнати недійсними пункти 7.1, 7.2 та 7.3 Договору, якими сторони передбачили такі умови:

52.1. За невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі 0,02 процентів річних від суми невиконаних зобов`язань (пункт 7.2);

52.2. У всіх випадках збитки та майнова шкода, завдані будь-якою із сторін іншій стороні невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов`язань за цим договором, не відшкодовуються (пункт 7.3);

52.3. Сторона, яка прострочить виконання грошового зобов`язання за цим договором, зобов`язана сплатити іншій стороні 0,0001 процентів річних від суми простроченого зобов`язання (пункт 7.4).

53. Відповідно ж до частини першої статті 18 Закону про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

54. Пункт 2 частини третьої статті 18 Закону про захист прав споживачів передбачає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника).

55. Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону про захист прав споживачів якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

56. Таким чином, положення пункту 7.3 Договору, які обмежують право споживача на відшкодування збитків та майнової шкоди, завданої банком внаслідок невиконання або несвоєчасного виконанням зобов`язань за цим Договором, є несправедливими та підлягають визнанню недійсними.

57. Висновки попередніх судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині є помилковими.

58. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

59. Разом з тим у пунктах 7.2 та 7.4 Договору встановлена договірна відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, що не суперечить статті 10 Закону про захист прав споживачів і 611 ЦК України.

60. Відтак, зміст зазначених пунктів Договору, які позивач просив визнати недійсними, не свідчить про обмеження відповідальності ПАТ «Укрексімбанк» та не є очевидно несправедливим.

(ІІІ) Щодо інших доводів касаційної скарги по суті

Щодо стягнення пені

61. Суди попередніх інстанцій установили, що між ОСОБА_1 та банком 03 лютого 2015 року був укладений Договір. На депозитний рахунок до банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г - 2 шт., 5 г - 2 шт., 2,5 г - 1 шт., 1 г - 3 шт. (усього - 215,5 г) строком на 365 календарних днів під 0,75 процента річних. Дата одержання вкладу - 03 лютого 2016 року. У зв`язку із закінченням строку вкладу останній був перерахований банком на поточний рахунок на підставі пунктів 2.3, 3.12 Договору.

62. За період з 03 лютого по 05 грудня 2016 року з урахуванням вимог НБУ ОСОБА_1 , окрім процентів, відповідач повернув 195,5 г золота. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій вкладник не отримав залишок вкладу - 20 г золота з поточного рахунку. Ці фактичні обставини сторонами визнані та не оспорювалися.

63. Видача вкладу позивачу з поточного рахунка відбувалась з урахуванням правил, встановлених постановами Правління НБУ: від 03 березня 2016 року № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 05 березня по 08 червня 2016 року; від 07 червня 2016 року № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 09 червня по 14 вересня 2016 року; від 14 вересня 2016 року № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що діяла з 15 вересня по 15 грудня 2016 року.

64. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, вирішуючи зазначений спір, правильно виходили із сутності поняття пені та положень постанов Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», якими встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, та дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості посилань заявника на наявність вини відповідача у несвоєчасній видачі позивачу банківських металів і безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення пені.

65. Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

66. Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

67. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

68. Частинами першою, третьою та четвертою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

69. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

70. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

71. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

72. Повертаючи частинами грошові кошти за Договором Банк посилався на постанови Правління НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах певної суми на добу.

73. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.

74. Згідно зі статтею 10 Закону про захист прав споживачів виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли внаслідок дії непереборної сили.

75. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним посилання судів попередніх інстанції на правову позицію Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14 (провадження № 6-37цс16) та погоджується з висновками судів в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ураховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління НБУ, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період. Відтак не можна кваліфікувати дії банку як неналежне виконання покладених на нього зобов`язань. На час дії постанови Правління НБУ не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, яка передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів, у зв`язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

76. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 742/1015/15-ц (провадження № 6-362цс16) та від 13 вересня 2017 року у справі № 760/788/15 (провадження № 6-1881цс16) і підтверджений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Щодо стягнення моральної шкоди

77. Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено матеріалами справи відсутність винних дій банку при виконанні зобов`язань за договором та недоведеність позивачем наявності моральної шкоди, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Щодо застосування положень статті 625 ЦК України

78. У постанові Верховного Суду України від 30 квітня 2014 року у справі № 2218/8430/2012 (провадження № 6-38цс14) висловлений правовий висновок, що до правовідносин банківського вкладу в банківському металі золоті положення статті 625 ЦК України не застосовуються.

Щодо приховування від вкладника дії обмежувальних постанов НБУ

79. Договір між сторонами було укладено 03 лютого 2015 року строком на 365 днів. На час укладання договору діяла постанова НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Ця постанова зобов`язувала банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Разом з тим у вказаній постанові був зазначений строк дії до 03 березня 2015 року. Тобто на дату повернення вкладу 03 лютого 2016 року ця обмежувальна постанова не діяла, а відповідач не знав і не міг знати про запровадження у майбутньому будь-яких обмежувальних актів, які могли спричинити перешкоди для реалізації умов Договору.

Щодо сплати комісії за розмін номіналів злитків банківського металу золота

80. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до пункту 3.12 Договору у всіх випадках повернення вкладу з депозитного рахунку здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок.

81. Пункт 3.13 Договору передбачає, що з поточного рахунка вклад перераховується за дорученням вкладника на інший його поточний чи вкладний (депозитний) рахунок або видається вкладником зливками тих вже номіналів, у яких банківські метали були внесені на поточний рахунок, а саме: номіналом 100 г у кількості 2 шт., номіналом 5 г у кількості 2 шт., номіналом 2,5 г у кількість 1 шт., номіналом 1 г у кількості 3 шт.

82. Пункт 3.14 Договору передбачає можливість для сторін при видачі вкладу з поточного рахунку погодити інший порядок видачі, ніж передбачені у пункті 3.13 цього Договору, але в будь-якому випадку витримавши при цьому загальну вагу та пробу банківських металів, прийнятих на поточний рахунок.

83. Підпункт 5.2.7 пункту 5.2. Договору встановлює обов`язок вкладника своєчасно оплачувати послуги Банку, пов`язані з виконанням розпорядження вкладника, відповідно до ставок комісійної винагороди, визначених чинними тарифами комісійної винагороди на банківські послуги, затвердженими Банком.

84. Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача щодо незаконності нарахування комісії Банком за виконання розпорядження вкладника щодо розміну номіналу злитків банківського металу.

Щодо несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу

85. Як стверджував позивач у своїх заявах, Банк повернув йому 03 лютого 2016 року (у встановлений Договором термін) 2 злитки вагою по 5 г, 19 лютого 2016 року - злиток вагою 2,5 г, 23 березня 2016 року - злиток вагою 1 г, 12 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 15 квітня 2016 року - 2 злитки вагою по 20 г, 26 серпня 2016 року - 2 злитки вагою по 1 г і 21 вересня 2016 року - злиток вагою 100 г.

86. У своїх вимогах позивач посилався на несвоєчасність повернення усього залишку владу у розмірі 215,5 г і, виходячи з позиції незаконності цих дій банку, на зазначений залишок нараховував свої грошові вимоги. Позивач заперечував в цілому проти законності дотримання Банком встановлених НБУ обмежень.

87. В суді першої інстанції позивач не заявляв вимог саме в частині несвоєчасного повернення злитків дрібного номіналу, видача яких через касу банку не обмежувалася відповідними постановами НБУ.

88. Зокрема, у наданих суду заявах до Банку (т. 1 а. с. 11-12, а. с.45) позивач наполягає саме на поверненні всього залишку вкладу, а не певної його частини в межах встановлених лімітів. У листах відповідях Банку на звернення позивача (т. 1 а. с. 13, 46-48) відповідач не заперечує права позивача на отримання злитків відповідного номіналу в межах встановлених лімітів.

89. Таким чином, доводи позивача щодо несвоєчасної видачі саме таких дрібних злитків (в межах 5 г в день звернення до Банку 03 лютого 2016 року чи прострочення повернення злитків вагою 1 г) не бути предметом оцінки в суді першої інстанції, і в силу вимог статті 400 ЦПК України не можуть бути предметом дослідження суду касаційної інстанції.

90. Водночас позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання дрібних злитків з межах встановлених НБУ лімітів в день відповідного звернення до Банку, не позбавлений можливості звернутися до суду саме з такими позовними вимогами.

91. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновок щодо застосування норм права

92. Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

93. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

94. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Керуючись статтями 400 404 406 409 410 412 416 418 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

1. Задовольнити частковокасаційну скаргу ОСОБА_1 .

2. Скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року в частині позовних вимог про визнання недійсним пункту 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», у наведеній частині позовні вимоги частково задовольнити.

3. Визнати недійсним пункт 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», в частині звільнення Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» від відшкодування збитків та майнової шкоди, завданих ОСОБА_1 невиконанням або несвоєчасним виконанням Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» зобов`язань за цим договором.

4. Змінити мотивувальну частину рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, виключивши посилання на можливість відшкодування моральної шкоди у спорах про захист прав споживачів лише у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

5. В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді