Постанова

Іменем України

13 червня 2018 року

м. Київ

справа № 761/31065/14-ц

провадження № 61-3438зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Мартєва С. Ю.,

суддів: Курило В. П., Лесько А. О., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою судді Верховного Суду від 01 червня 2018 року справу призначено до розгляду на засіданні колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду без повідомлення та виклику учасників справи на 13 червня 2018 року о 10 годині.

До Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у

відкритому судовому засідання з викликом (повідомленням) сторін.

У задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої Перехідних положень ЦПК України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Оскільки судом не приймалося рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи за участю сторін немає.

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів.

Позов мотивовано тим, що 20 листопада 2013 року між ним та банком укладено договір строкового банківського вкладу «Депозитний» № 19223426 в іноземній валюті. На виконання умов вказаного договору він вніс грошові кошти на відкритий відповідачем депозитний рахунок в розмірі 150 тис. доларів США строком на 36 місяців із процентною ставкою 8 % річних. Вказував, що 08 вересня 2014 року він звернувся до відповідача з наміром отримати вклад разом із нарахованими процентами, проте відповідач відмовився повертати вклад. Свою відмову аргументував тим, що відповідно до пункту 9 постанови Правління Національного Банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного Банку України. Такі дії банку є протиправними та такими, що порушують його конституційні права й умови укладеного договору.

З урахуванням уточнення позовних вимог, просив повернути депозитний вклад за договором строкового банківського вкладу «Депозитний» № 19223426 від 20 листопада 2013 року у розмірі 161 824, 23 доларів США, проценти за користування грошовими коштами з 24 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року в розмірі 2 624,66 доларів США, 3 % річних в розмірі 984, 25 доларів США та пеню за порушення зобов'язання у розмірі 359249,79 доларів США на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором банківського вкладу у розмірі 150 тис. доларів США (2 698 500 грн), нараховані проценти на суму вкладу у розмірі 14 445, 89 доларів США (259 881,56 грн), 3 % річних (стаття 625 ЦК України) у розмірі 984, 25 доларів США (17 706,65 грн). У задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (№ 6-37цс16) заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 2 грудня 2014 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 02 грудня 2014 року відмовлено. Справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4, 14, 549-552, 611, 614, 617, 1068, 1074 ЦК України, постанови Правління Національного Банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, постанови Правління НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постановах Верховного Суду України висновку, і просить скасувати рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, від 24 лютого 2016 року, від 17 лютого 2016 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 квітня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 13 березня 2017 року, від 28 вересня 2016 року, від 01 червня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди встановили, що 20 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено депозитний договір, за яким ОСОБА_1 вніс на відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України» депозитний рахунок кошти готівкою у сумі 150 тис. доларів США (зі щомісячною капіталізацією процентів згідно додаткової угоди № 1) терміном на 36 місяців під 8 % річних.

08 вересня 2014 року вкладник ОСОБА_1 звернувся до банку з письмовою заявою і просив на підставі умов договору достроково повернути йому банківський вклад з процентами.

Постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (№ 6-37цс16) у позові ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 24 листопада 2014 року по 02 грудня 2014 року відмовлено із посиланням на те, що положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають застосуванню у спірних правовідносинах у поєднанні з постановою Правління Національного Банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, пунктом 9 якої передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління Національного Банку України, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії ПАТ «Державний ощадний банк України» як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань. Метою вищезазначеної постанови Національного Банку України, яка набрала чинність з 02 вересня 2014 року та діяла до 02 грудня 2014 року включно, було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України. Тому, на час дії постанови Правління Національного Банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, а саме з 02 вересня 2014 року по 02 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з тим, що встановлення фактичних обставин не віднесено до повноважень Верховного Суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі в частині стягнення пені з 03 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення.

Відмовляючи у стягненні пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року, суди за нового розгляду справи мотивували свої висновки тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Разом з тим, пунктом 9 постанови Правління Національного Банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Вказані обмеження були продовжені на підставі постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Враховуючи сутність пені та беручи до уваги вимоги постанови Правління Національного Банку України, якою встановлено обмеження щодо здійснення виплат банками на певний період, не можна кваліфікувати дії банку, як неналежне виконання покладених на нього зобов'язань.

Суд касаційної інстанції, рішення якого є предметом перегляду за поданою заявою, погодився із висновками судів про відсутність підстав для стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року по 05 лютого 2015 року.

У наданих для порівняння постановах від 01 червня 2016 року, від 28 вересня 2016 року та від 13 березня 2017 року, Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

У справі, що переглядається, суди також виходили із того, що частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється та регулює спірні правовідносини. У позові про стягнення пені відмовлено з огляду на дію постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», а не у зв'язку з тим, що вимога ОСОБА_1 на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованою.

Отже, висновки, які містяться у рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України.

У судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, зазначено про таке:

- у наданому для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, суд касаційної інстанції, змінюючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання банку видати вкладнику грошові кошти одноразовою операцією, виходив із того, що суди дійшли правильного висновку про те, що відмова банку у поверненні грошових коштів з поточного (мультивалютного) рахунку вкладника суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статті 1068 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору. Разом з тим, колегія суддів не погодилась із висновками судів про те, що кошти мають бути видані одноразовою операцією з поточного рахунку.

- у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що зобов'язуючи банк видати вкладнику готівкою одноразовою операцією через касу банку належні йому кошти, суд правильно зобов'язав відповідача видати позивачу грошові кошти згідно умов поточного рахунку, проте не мав права визначати на власний розсуд порядок виконання цього рішення, оскільки такий порядок встановлюється державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішення суду.

У наведених для порівняння справах суд касаційної інстанції не вирішував питання щодо стягнення пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з урахуванням дії постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», предмет позову у цих справах полягає у поверненні суми вкладу, а тому наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 4, 14, 549-552, 611, 614, 617, 1068, 1074 ЦК України, постанови Правління Національного Банку України«Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютних ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» у подібних правовідносинах.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 рокупостановлена у цій справі за попереднього її розгляду, скасована постановою Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (№ 6-37цс16) в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з 03 грудня 2014 року до дня ухвалення судового рішення, тобто в частині, в якій перевіряється неоднаковість застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права за поданою ОСОБА_1 заявою.

З урахуванням викладеного, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року не може підтверджувати неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, скасовуючи ухвалу апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що постанова Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» є розпорядчим актом, який адресовано обмеженій кількості осіб і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного Банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ця постанова банку і подібні їй наступні відповідні постанови не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. Апеляційним судом не враховано, що відповідно до змісту статтей 526, 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Таким чином, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року суд касаційної інстанції вирішував питання про дію постанови Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» у випадку стягнення сум за статтею 625 ЦК України.

Разом з тим у справі, що переглядається, спірним є питання про стягнення пені за частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»з урахуванням дії постанови Правління Національного Банку України від 01 грудня 2014 року № 758.

Порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

За таких обставин, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Керуючись пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року у відкритому судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ю. Мартєв

Судді: В. П. Курило

А. О. Лесько

В. В. Пророк

С. П. Штелик