Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 761/13926/15-ц

провадження № 61-39784св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Валендюка Владислава Сергійовича,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Гуменюк А. І. від 15 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

Пікуль А. А., від 20 червня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що 05 грудня 2014 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Стандарт» № 300937 /76217/5-14 в іноземній валюті з правом поповнення на початкову суму 195,00 доларів США за ставкою 11 % річних строком до 05 травня 2015 року. Вказував, що він неодноразово через касу банку вносив готівкові кошти на відповідний депозитний рахунок. Загалом вклад становить 1 714,00 доларів США. Зазначав, що 28 квітня 2015 року він заздалегідь звернувся до банку із заявою про повернення вкладу 05 травня 2015 року, однак у визначену дату йому було відмовлено в поверненні вкладу.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача вклад у розмірі 1 714 доларів США, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 46,96 доларів США, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦПК України у розмірі 12,68 доларів США, пеню на підставі частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі

4 627,80 доларів США та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від

03 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 кошти за договором-заяви № 3000937/76217/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в розмірі 1 714,00 доларів США. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 12,68 доларів США. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначені судові рішенні відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 01 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року задоволено частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року в частині стягнення 3 % пені скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня

2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за договором депозитного вкладу в порядку захисту прав споживачів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, дійшли помилкового висновку про те, що відповідач підлягає звільненню від відповідальності з тієї підстави, що з 17 вересня 2015 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних банків, а з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Вказував на те, що запровадження тимчасової адміністрації у вересні

2015 року не надає правової підстави для відмови в задоволенні позову, поданого у травні 2015 року у спорі з правовідносин, які виникли у грудні

2014 року. Зазначав про те, що з системного аналізу зазначених норм статей 614, 617 ЦК України вбачається, що звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання - можливе виключно з мотивів відсутності його вини. При цьому єдиними законними підставами такого звільнення можуть бути лише випадок або непереборна сила, доведені боржником в порядку, встановленому процесуальним законом. Такого судами попередніх інстанцій встановлено не було, а норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не містять приписів про звільнення неплатоспроможного банку від цивільно-правової відповідальності за порушення будь-яких зобов`язань, які виникли до визнання банку неплатоспроможним. Крім того, скасоване Верховним Судом України рішення суду першої інстанції від 03 серпня 2015 року було ухвалено до введення 18 вересня 2015 року до відповідача тимчасової адміністрації.

Відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2018 року від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5 грудня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» і ОСОБА_1 укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Стандарт» на 5 місяців в іноземній валюті. Відповідно до договору-заяви вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 195 доларів США на строк до 5 грудня 2014 року по 5 травня 2015 року. За час користування грошовими коштами вкладу протягом строку, визначеного в пункті 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладникові проценти за ставкою 11 % річних. Після закінчення цього строку, вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 основних умов (пункти 1, 2, 6 договору-заяви).

Упродовж строку дії договору позивач вносив грошові кошти згідно з умовами зазначеного договору. Станом на 12 травня 2015 року залишок на рахунку відповідача становив 1 714 доларів США.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за вкладом у розмірі 1 714 доларів США, відсотками за користування грошовими коштами у розмірі 46,96 доларів США, 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦПК України у розмірі 12,68 доларів США, пенею на підставі частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 4 627,80 доларів США та просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від

03 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь його користь кошти за договором про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» у розмірі 1 714 доларів США, 3 % річних у сумі 12,68 доларів США. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначені судові рішенні відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 01 червня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року в частині стягнення пені скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У цій постанові Верховний Суд України звернув увагу судів попередніх інстанцій про запровадження 17 вересня 2015 року у банку тимчасової адміністрації.

Постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку. Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року включно.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 4 627,80 доларів США, суди попередніх інстанцій виходили із того, що на час розгляду справи у банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до

08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм матеріального права сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 і

від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц.

Установивши, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення

від 15 серпня 2017 року у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку із невиконанням умов договору вкладу.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до незгоди з порядком відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами та не спростовують висновків судів щодо виплати відповідних коштів в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відсутності правових підстав для задоволення пред`явленого позову про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на запровадження у банку тимчасової адміністрації.

Посилання ОСОБА_1 на те, що до цієї справи слід застосовувати інші правові позиції Верховного Суду України, а саме викладені у постановах: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, від 01 червня 2016 року у справі

№ 6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16, є безпідставними. У жодній із вказаних справ кінцевого судового рішення ухвалено не було, а справи були надіслані до судів першої інстанції у зв`язку із необхідністю встановлення дійсних обставин справи. У справах № 6-1699цс16 та № 6-2128цс16 взагалі не було встановлено обставин того, що в банку введено тимчасову адміністрацію, а у справі № 6-2558цс15 було викладено правовий висновок щодо правильного застосування норм Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема й щодо стягнення з банку пені, проте, водночас, було звернено увагу судів на початок процедури ліквідації банку.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року відбулось до введення тимчасової адміністрації у банку (17 вересня 2015 року) і тому позивач має право на стягнення пені з банку у загальному порядку, колегія суддів вважає безпідставними. Так, вимога позивача про стягнення пені не була розглянута судом станом на день введення у банку тимчасової адміністрації, оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року в цій частині було скасоване судами вищих інстанцій. Новий розгляд про стягнення пені судом першої інстанції відбувся 15 серпня 2017 року, коли у банку було введено тимчасову адміністрацію, внаслідок чого стало неможливим стягувати з банку кошти інакше, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Посилання на постанову суду апеляційної інстанції від 15 січня 2018 року у іншій справі № 761/14537/15-ц, де суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку пені після ведення тимчасової адміністрації, Верховний Суд до уваги не бере, оскільки це судове рішення не було предметом касаційного перегляду, отже, висловлена у цьому рішенні правова позиція Верховним Судом не оцінювалася.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання не ґрунтується на матеріалах справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції мотивував свій висновок наявності спеціального порядку для стягнення коштів, а не безпідставністю вимог позивача про стягнення з банку пені.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У березні 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, зокрема від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, та від 16 грудня

2015 року у справі № 6-2023цс15, однак у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, які перебували на розгляді Верховного Суду України, інші підстави та предмет позовних вимог, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

Крім того, у цьому ж клопотанні ОСОБА_1 ставить питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з виключною правовою проблемою, необхідністю для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені ОСОБА_1 аргументи, у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович