ВС/КЦС стягнув 10 000 гривень моральної шкоди за бездіяльність державних виконавців, яка призвела до невиконання рішення суду майже 9 років (ВС/КЦС справа № 761/7165/17 від 12.08.2020 р).

22.12.2020 | Автор: Трофименко Ирина Виталиевна
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Фабула судового акту: У цій справі, стягувачу, рішення суду про стягнення боргу якого не виконувалося близько 9 років внаслідок протиправних дій та бездіяльності державних виконавців - було компенсовано моральну шкоду у розмірі 10 тис. гривень з державного бюджету. Водночас ВС відмовив йому у стягненні із Держбюджету майнової шкоди (у розмірі боргу за рішенням суду), упущеної вигоди стягувача, інфляційних витрат та 3% річних. Якими саме доводами керувався ВС/КЦС розглянемо нижче.

Позивач бажав виконати рішення апеляційного суду, про стягнення з боржника - орендаря платежів на його користь. З цією метою він звернувся до місцевої ДВС із виконавчим листом. Згодом, виконавчий лист зник і скаржник вимушений був отримати дублікат, поновити строк та повторно звернутися до цієї ж ДВС. З 2011 року до дня розгляду справи, відомостей про виконання рішення не було. З 2011 до 2018 року ухвалами місцевого суду (близько 7-ми(!) ухвал) неодноразово визнавалися неправомірними дії / бездіяльність посадових осіб місцевої ДВС, її державних виконавців у цій справі.

Враховуючи це - стягувач звернувся до суду першої інстанції з позовом до Держави Україна, в особі ДВС (третя особа Держказначейство), про відшкодування майнової та моральної шкоди, інфляційних витрат, 3% річних. І перша, і апеляційна інстанція - відмовили. Перша інстанція вказувала про недоведеність підстав для відшкодування упущеної вигоди, причинно-наслідкового зв’язку для моральної шкоди та незастосування до правовідносин статті 625 ЦК України. Також, перша і особливо апеляційна інстанція - посилалися на те що Держказначейство має бути відповідачем, а не третьою особою у таких справах.

Касаційна інстанція у 2018 році відправила справу на новий розгляд до першої інстанції. “Другий круг” результату не дав (перша і апеляційна знову відмовили), тож скаржник знову подав касаційну скаргу і – "нарешті" – ВС/КЦС прийняв розглядуване нами рішення – задовольнив скаргу та стягнув моральну шкоду.

Викладена ВС/КЦС правова позиція містить важливі висновки, серед яких:

1) щодо відшкодування майнової та моральної шкоди.

Правовою підставою для відшкодування як майнової, так і моральної шкоди, є правопорушення, що включає 1) шкоду, 2) протиправне діяння особи, яка її завдала, 3) причинний зв`язок між ними. Ці три факти і є предметом доказування. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Так, щодо відшкодування МАЙНОВОЇ шкоди:

  • Протиправні діяння - є. Належним доказом таких діянь посадових осіб ДВС, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.
  • Щодо шкоди (збитків), то позивач визначав розмір збитків як суму боргу з боржника-орендаря. Однак, ВС/КЦС зазначив – що невиконання рішення суду не може ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
  • стосовно причинно-наслідкового зв’язку, то факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій ДВС, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення та завданою шкодою.

Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, тому такі відшкодуванню не підлягають. Також, недоведеною визнано і упущену вигоду.

Так, щодо відшкодування МОРАЛЬНОЇ шкоди:

  • Протиправні діяння – є, оскільки зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб ДВС в частині належного та ефективного виконання судового рішення.
  • Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.
  • Причинно-наслідковий зв’язок - наявний. Суд урахував тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких він зазнав внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення на його користь грошових коштів.

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб ДВС в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, тому ВС прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

2) щодо залучення Держказначейства (ДКСУ) як належного відповідача. Врахувавши редакцію ЦПК, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень, практику ЄСПЛ та попередні позиції ВС - відповідачем у таких справах є Держава Україна. Оскільки ДКСУ не є суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача, її залучення, чи незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

3) щодо відшкодування інфляційних витрат та 3 % річних – це є способом захисту кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тут же - ДВС виступає суб`єктом примусового стягнення коштів, а не боржником у грошовому зобов`язанні - тому відповідні суми можуть бути стягнуті із боржника-орендаря, а не з ДВС.

Отже, у цій справі: ВС/КЦС – що є кроком до позитивної тенденції у судовій практиці стосовно подібних справ - встановив причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю посадових осіб ДВС (яка полягала у тривалому невиконанні рішення суду) та наявністю моральної шкоди. Так, за наявності всіх складових елементів цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди – суд стягнув таку з Державного бюджету.

Разом із тим, ВС/КЦС встановив, що борг за невиконаним рішенням не може ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою (оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника), а сам факт невиконання рішення не є доказом наявності причинно-наслідкового зв’язку, тому майнова шкода (реальні збитки та упущена вигода), які неправильно визначив і не довів позивач – відшкодуванню не підлягають.

Необхідно сказати, що, на превеликий жаль, таке недбале ставлення до виконання навіть елементарних рішень - є неприйнятною, однак реальною практикою роботи деяких ДВС. І це - неприпустимо, та має знаходити належне реагування з боку держави. Разом із тим, виникає питання - чи ця 9-річна боротьба просто заради виконання законного рішення, ця незліченна кількість документів, судових засідань, звернень до виконавців - на які людина вимушено витрачала і кошти, і сили, і час, і нерви - чи достатньо справедливо оцінені судом всього лише у 10 тисяч гривень? Навряд чи.

Аналізуйте судовий акт: Компенсація за невиконання державою рішення суду протягом трьох місяців негайно стягується судом з Держказначейства України (Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у справі № 804/11/15);

Винесення виконавцем постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду, та направлення подання про притягнення до кримінальної відповідальності не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження (№ 520/17779/14-ц, 16.01.18);

Протиправну бездіяльність державного виконавця, яка призвела до знецінення грошових коштів, що стягуються, суд не визнав підставою для відшкодування шкоди стягувачу (Справа №759/4881/16-ц, 27.09.17);

Адвокатський запит допомагає персоналізувати посадовців органу казначейства для притягнення їх до крим. відповідальності за невиконання рішення суду про стягнення коштів (Справа № 805/2567/16-а).

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року м. Київ

справа № 761/7165/17

провадження № 61-20203св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної виконавчої служби України, Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,

третя особа - Державне казначейство України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон України № 460-ІХ) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Держави Україна в особі Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України), Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - Ладижинський МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області), третя особа Державне казначейство України (далі - ДКСУ), про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року Ладижинським міським судом Вінницької області видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 29 463,82 грн.

З жовтня 2011 року виконавчий лист знаходився на виконанні у Ладижинському МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа.

Видано дублікат виконавчого листа № 2-476/2010 від 30 грудня 2010 року в цивільній справі № 22ц-1110/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 29 463,82 грн.

Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, виданого Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення грошових коштів у сумі 29 463,82 грн з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

14 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження на підставі дубліката виконавчого листа, проте створюються обставини, які унеможливлюють виконання судового рішення.

ОСОБА_1 зазначав, що за час перебування виконавчого документа на примусовому виконанні бездіяльність посадових осіб Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області неодноразово визнавалась неправомірною на підставі судових рішень.

Судове рішення в примусовому поряду до цього часу не виконано.

Вказував, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності посадових осіб Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області йому завдано майнової та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошові кошти, присуджені йому на підставі судового рішення, в розмірі 29 463,82 грн, індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 40 191 грн, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 5 303 грн, упущену вигоду в розмірі 183 211 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року (у складі судді Юзькової О. Л.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року (у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. Хопти С. Ф.) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що чинним законодавством не передбачено можливості покладення на державу виконання судового рішення замість сторони виконавчого провадження - боржника. Оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі судового рішення, вони є деліктними, тому до них не застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Крім того, позивачем не доведено, що внаслідок невиконання судового рішення він не отримав доходи, які б міг одержати внаслідок належного його виконання, а держава не може виконувати обов`язки, покладені на її громадян щодо виконання ними грошових зобов`язань перед іншими громадянами України. У зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання законодавством передбачено порядок примусового виконання судового рішення.

Позивачем також не доведено, що внаслідок бездіяльності відповідача йому завдано моральну шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача й завданою моральною шкодою.

Крім того, вимоги позивача про стягнення сум з Державного бюджету України підлягають задоволенню шляхом стягнення їх через Державну казначейську службу України, залучену до участі у справі в якості третьої особи, з якої не передбачено стягнення коштів в розумінні положень ЦПК України.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, що неодноразово встановлено судовими рішеннями, порушено права ОСОБА_1 й завдано останньому майнову та моральну шкоду.

Проте належним відповідачем у спірних правовідносинах є Державна казначейська служба України.

Оскільки зазначений державний орган не залучений до участі у справі як співвідповідач, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вчиняти такі дії, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, встановлених судовими рішеннями, позивачу завдано майнову та моральну шкоду, обов`язок по відшкодуванню якої чинним законодавством покладено на державу.

Відповідачами в справах за позовом фізичної особи про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 30 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати, комунальних послуг, пені, інфляційних втрат, штрафу та моральної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати з урахуванням індексу інфляції в сумі 17 332, 26 грн, пеню за несвоєчасне внесення орендної плати в сумі 5 302,00 грн, заборгованість з оплати комунальних послуг в сумі 6 589,56 грн, а також витрати по оплаті збору за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції в сумі 240 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На підставі рішення суду апеляційної інстанції та з метою його примусового виконання Ладижинським міським судом Вінницької області 30 грудня 2010 року видано виконавчий лист № 2 - 476/2010.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 01 грудня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа.

Видано дублікат виконавчого листа № 2-476/2010 від 30 грудня 2010 року в цивільній справі № 22ц-1110/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 29 463,82 грн.

Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, виданого Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення грошових коштів у сумі 29 463,82 грн з боржника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця від 14 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-476/2010, виданого Ладижинським міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 29 463,82 грн.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 17 лютого 2015 року (справа № 135/1719/14-ц) визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції (далі - МУЮ) Берези А. В. щодо невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів для примусового виконання виконавчого листа № 2-476/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на загальну суму 29 463,82 грн.

Визнано неправомірними дії заступника начальника ВДВС по місту Ладижину Тростянецького МУЮ Берези А. В. щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ОСОБА_4 .

Скасовано постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, винесену 21 травня 2014 року заступником начальника ВДВС по місту Ладижину Тростянецького МУЮ Березою А. В.

Зобов`язано начальника ВДВС по місту Ладижину Тростянецького МУЮ забезпечити можливість проведення всіх необхідних виконавчих дій у визначеному законом порядку для примусового виконання рішення суду в справі № 2-476/2010.

В задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання державного виконавця надіслати стягувачу звіт про виконання виконавчого провадження та копії всіх документів по даному провадженні з 14 лютого 2014 року відмовлено.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 25 листопада 2016 року (справа № 135/1672/16-ц) визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - ВДВС Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області) Шарана Р.С. щодо не направлення на адресу стягувача постанови про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-476/2010 від 03 грудня 2013 року.

Зобов'язано державного виконавця направити на адресу стягувача ОСОБА_1 зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження та забезпечити проведення всіх необхідних виконавчих дій визначених Законом України «Про виконавче провадження» для своєчасного та повного виконання рішення суду.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року (справа № 135/1078/14-ц) визнано неправомірною бездіяльність в.о. начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області щодо невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії по виконавчому провадженню у справі №135/1078/14-ц та справі № 211/28/12.

Зобов`язано в.о. начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області розглянути скаргу ОСОБА_1 від 17 серпня 2016 року згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».

Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Пекної Я. М. щодо невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії по виконавчому провадженню у справі №135/1078/14-ц та справі № 211/28/12.

Зобов`язано старшого державного виконавця Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області Пекну Я. М. надіслати ОСОБА_1 копію постанови про повернення виконавчого документа та виконавчі листи у справі №135/1078/14-ц та справі № 211/28/12.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 16 березня 2017 року (справа № 135/113/16-ц) визнано неправомірною бездіяльність Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області щодо невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії по виконавчому провадженню у справі №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року.

Зобов`язано державного виконавця Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області надіслати ОСОБА_1 копію постанови про відкриття виконавчого провадження та надати можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження у справі №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року.

Зобов`язано Ладижинський МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області забезпечити проведення всіх необхідних виконавчих дій у визначеному законом порядку для примусового виконання рішення суду у справі №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року, а також у справах №2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, №135/2060/13-ц від 03 грудня 2013 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, №135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року (справа №135/113/16-ц) зобов`язано начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04 вересня 2017 року по суті.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 січня 2018 року (справа №135/113/16-ц) визнано неправомірною бездіяльність Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області щодо умисного невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії по виконанню рішень та ухвал Ладижинського міського суду Вінницької області у справах №2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, №211/28/12 від 07 грудня 2012 року, №135/1078/14-ц від 02 вересня 2014 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року, №135/1672/16-д від 25 листопада 2016 року, №135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, №135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, №135/113/16-ц від 07 листопада 2017 року.

Зобов'язано державного виконавця Масняк М.С. вжити передбачені законом заходи щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно, в повному обсязі вчинити виконавчі дії по виконанню постанови від 17 листопада 2016 року (справа №2-476/2010 від 30 грудня 2010 року); ввести дані до Автоматизованої системи виконавчого провадження за реєстраційним номером №52428981; винести постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та майна за встановленим виконавцем місцем проживання боржника в м. Одесі; вжити передбачені законом заходи щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно в повному обсязі вчинити виконавчі дії по виконавчому провадженню № 53395103 (справа №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року).

Зобов`язано начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області ввести дані до Автоматизованої системи виконавчого провадження та надати інформацію (реєстраційний номер виконавчого провадження, ідентифікатор доступу) по кожному невиконаному виконавчому провадженні у справах №211/28/12 від 07 грудня 2012 року, №135/1078/14-ц від 02 вересня 2014 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, №135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, № 135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16- ц від 07 листопада 2017 року.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 13 листопада 2018 року (справа №135/113/16-ц) визнано неправомірною бездіяльність начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області щодо умисного невиконання обов`язків по вжиттю передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії по виконанню рішень та ухвал Ладижинського міського суду Вінницької області у справах №2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, №211/28/12 від 07 грудня 2012 року, №135/1078/14-ц від 02 вересня 2014 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/113/16-ц від 10 березня 2016 року, №135/1б72/16-ц від 25 листопада 2016 року, № 135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, №135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16-ц від 07 листопада 2017 року, № 135/113/16-ц від 03 січня 2018 року.

Зобов`язано начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області виконати ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 16 березня 2017 року у справі №135/113/16-ц (провадження у справі № 4-с/135/2/17), виконати ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року у справі №135/113/16-ц (провадження № 4-е/135/7/17), виконати ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 03 січня 2018 року у справі № 135/113/16-ц (провадження у справі №4-с/135/1/18) та надіслати позивачу інформацію про стан примусового виконання у справах №2-476/2010 від 30 грудня 2010 року, №211/28/12 від 07 грудня 2012 року, №135/1078/14-ц від 02 вересня 2014 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, №135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, № 135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16- ц від 07 листопада 2017 року, № 135/113/16-ц від 03 січня 2018 року.

Зобов`язано начальника Ладижинського МВ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області внести дані до Автоматизованої системи виконавчого провадження та надати інформацію (реєстраційний номер виконавчого провадження, ідентифікатор доступу) по кожному невиконаному виконавчому провадженню у справах №211/28/12 від 07 грудня 2012 року, №135/1078/14-ц від 02 вересня 2014 року, №135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, №135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, №135/1078/14-ц від 20 грудня 2016 року, № 135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16-ц від 07 листопада 2017 року, № 135/113/16-ц від 03 січня 2018 року.

Виконавчий документ перебував на виконанні у ВДВС по м. Ладижину Тростянецького МРУЮ з 2011 року та на день розгляду даної справи відсутні достовірні відомості щодо його виконання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, який був чинним на час видачі виконавчого листа, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Таку ж саме норму закріплено і в частині другій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що лише незалучення ДКСУ співвідповідачем є підставою для відмови у задоволенні позову, який є обґрунтованим в частині відшкодування моральної шкоди, що вірно встановлено апеляційним судом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчим листом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, а також упущеної вигоди, яка складає 258 168,68 грн.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Вимога про відшкодування інфляційних витрат також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є ОСОБА_2 , то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справі, яка переглядається, установлено, що Ладижинським міським судом Вінницької області у справах № 135/1719/14-ц від 17 лютого 2015 року, № 135/1672/16-ц від 25 листопада 2016 року, № 135/1078/14 -ц від 20 грудня 2016 року, № 135/113/16-ц від 16 березня 2017 року, № 135/113/16-ц від 07 листопада 2017 року, № 135/113/16-ц від 03 січня 2018 року, № 135/113/16-ц від 13 листопада 2018 року визнавались неправомірними дії посадових осіб державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій по примусовому виконанню рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року (справа № 2-476/2010) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 29 463,82 грн й винних посадових осіб було зобов`язано вчинити дії на відновлення порушених прав стягувача.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, тому Верховний Суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів в розмірі 29 463,82 грн та з урахуванням вимог розумності і справедливості Верховний Суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби порушене право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа Державне казначейство України, про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик

5953
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
1