Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 757/74887/17-ц

провадження № 61-11090св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду місті Києва від 02 липня 2018 року у складі судді

Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві), Державної казначейської служби України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що на виконанні у відділі ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві перебуває виконавчий лист №2/1304/149/2012 від 17 квітня 2012 року, про стягнення з КС «Либідь» на його користь заборгованості у розмірі 23 953,53 грн.

Вказував, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року було визнано неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В., та те, що вже протягом майже 68 місяців після надходження виконавчого листа до виконання вказане судове рішення не виконане. Наголошує на тому, що через бездіяльність державного виконавця він ще й досі не може отримати належні йому кошти, оскільки останній не вживає всіх необхідних дій спрямованих на виконання судового рішення. На його думку, наявні всі правові підстави для стягнення спричиненої йому майнової шкоди відповідно до положень статті 1173 ЦК України. Крім того, вказав, що державний виконавець вчинивши умисні неправомірні дії та постановивши незаконне рішення, порушив його права та законні інтереси, а саме на вільне володіння розпорядження майном, чим спричинив йому моральну шкоду, яку він оцінює у 130388 грн. Вказані обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів державної влади на його користь відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 118 665,23 грн, з яких: 23 953,53 грн стягнутих рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року; 34 444,51 грн недоотриманих процентів згідно депозитного договору від 12 березня 2008 року № 28/2008ЛФ;

23 761,91 грн інфляційні втрати; 36 505,28 грн упущена вигода та відшкодування моральної шкоди у розмірі 130 388,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Печерського районного суду місті Києва від 02 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня

2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено, що дії державного виконавця призвели до заподіяння йому майнової та моральної шкоди, а докази, на які він посилається, не підтверджують сукупність всіх необхідних складових для притягнення державної виконавчої служби до цивільно - правової відповідальності. Факт визнання дій державного виконавця неправомірними, які встановлені судом, самі по собі не свідчать про заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу та не підтверджують того, що такі дії державного виконавця викликали негативні наслідки майнового характеру для позивача чи мають причинний зв`язок із заподіянням моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду місті Києва від 02 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з державного бюджету України на його користь відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 63 711,70 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 130 388,00 грн завданої йому незаконними діями органів державної влади та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не було належним чином встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, яким з КС «Либідь» на його користь стягнуто 23 953,00 грн, заборгованості не виконується вже більше 74 місяців. Виконавчий лист від 17 квітня 2012 року

№ 2-1304/149/2012 на виконання вказаного рішення було направлено до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, однак через неналежне виконання державним виконавцем виконавчий дій щодо примусового виконання рішення він був змушений у 2014 році звернутися до суду із скаргою на такі неправомірні дії. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року визнано неправомірними бездіяльність та дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. щодо несвоєчасного відкриття виконавчого провадження, ненадання результатів оцінки майна боржника, нездійснення переоцінки майна, не реалізації майна боржника, та несвоєчасне направлення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу по виконавчому листу № 1304/149/2012 та визнано неправомірною постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві від 26 червня 2014 року. Наголошує увагу на тому, що навіть після набрання вказаною ухвалою законної сили, рішення суду про стягнення на його користь депозитного вкладу й надалі належним чином не виконується, чим порушуються його законні права та інтереси. Вказує, що з червня 2014 року на його адресу від органів ДВС не надійшло жодного документу щодо проведених виконавчий дій за його виконавчим листом, навіть постанови про відновлення виконавчого провадження йому ніхто не направив. Звертає увагу суду на те, що на даний час рішення суду про стягнення заборгованості так і залишається не виконаним, повідомлення про виконання цього рішення він не отримував. Також звертає увагу суду на те, що він посилався на те, що виконавче провадження за його виконавчим листом було відновлено лише 22 січня 2018 року, що свідчить про неправомірні дії органів ДВС.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Печерського районного суду міста Києва.

У липні 2019 року справу № 757/74887/17-ц передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між Львівською філією КС «Либідь» та ОСОБА_1 були укладені договори про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок.

Через невиконання КС «Либідь» взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовною заявою про стягнення суми депозитних вкладів, відсотків та моральної шкоди.

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі №2/1304/149/2012, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до КС «Либідь» про стягнення суми депозитних вкладів, відсотків, інше та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 12 815,75 грн боргу по депозитних вкладах, 6 193,85 грн - відсотків на суму вкладів депозитів, 2 257,13 грн - відшкодування збитків у зв`язку з інфляцією, 2 686,80 грн - пені, що разом становить 23 953,53 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмолено (а. с. 9-10).

На виконання рішення суду, 17 квітня 2012 року Галицьким районним судом

м. Львова було видано виконавчий лист №2/1304/149/2012, який ним пред`явлено до виконання до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, внаслідок чого було відкрите виконавче провадження за № 43546093.

26 червня 2014 року державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюком С. В. було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Не погоджуючись з таким рішенням державного виконавця, ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова із скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року у справі

№ 461/9505/14, яка набрала законної сили, скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюк С. В. щодо невиконання рішення суду задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. щодо прийняття постанови від 26 червня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Скасовано постанову старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у

м. Києві Власюка С. В. від 26 червня 2014 року про повернення виконавчого листа від 17 квітня 2012 року № 2/1304/149/2012, виданого Галицьким районним судом

м. Львова про стягнення з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23 953,53 грн.

Зобов`язано старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. відновити виконавче провадження № 43546093 щодо примусового виконання виконавчого листа від 17 квітня 2012 року № 2/1304/149/2012, виданого Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23 953,53 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат (а. с. 7-8).

На даний час рішення суду залишилось без виконання. Позивач, вважаючи, що причиною цьому стала бездіяльність та неправомірні дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С.В., яка була встановлена також й Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого

2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з урахуванням вказаних норм законодавства дійшов правильного висновку про те, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої йому державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюком С. В.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з неможливістю його виконання не надано), а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Вимога про відшкодування позивачу недотриманих відсотків за договором депозитного вкладу від 12 березня 2008 року № 28/2008ЛФ у розмірі 34 444,51 грн також є необґрунтованою та не підлягає відшкодуванню на підставі статей

1173, 1174 ЦК України, крім того строку дії депозитного договору закінчився ще в 2012 році, тому нарахування відсотків після закінчення строку дії договору чинним законодавством України взагалі не передбачено.

Вимога про відшкодування інфляційних витрат у розмірі 23 761,91 грн також не підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України, оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у даному зобов`язанні є КС «Либідь», то саме з нього і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування майнової шкоди, є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують та зводяться лише до їх переоцінки.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судами було встановлено, та вбачається з матеріалів справи позивач обґрунтовуючи розмір завданої йому моральної шкоди вказував, що у зв`язку із довготривалим невиконанням рішення суду він був змушений витрачати час у пошуках захисту порушеного права. Судова тяганина, пов`язана із захистом порушеного права призвела до моральних та фізичних страждань, перевтоми, втрати душевного спокою і депресивного стану, що негативно позначилось на його ритмі життя. Також вказував, що він є інвалідом другої групи та потребував оперативного лікування, однак, грошові кошти, які довгий час заощаджував для проведення цієї операції стали йому недоступними, у зв`язку із невиконанням рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку стосовно того, що останній не довів належними доказами той факт, що діями державного виконавця йому було завдано моральної шкоди.

Та обставина, що Галицьким районним судом м. Львова було постановлено ухвалу від 03 грудня 2014 року у справі №461/9505/14, якою задоволено скаргу позивача та визнано неправомірними дії старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. щодо винесення постанови від 26 червня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу; скасовано постанову старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. від

26 червня 2014 року про повернення виконавчого листа від 17 квітня 2012 року №2/1304/149/2012, виданого Галицьким районним судом м. Львова про стягнення з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 23 953,53 грн; зобов`язано старшого державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюка С. В. відновити виконавче провадження № 43546093 щодо примусового виконання виконавчого листа від 17 квітня 2012 року № 2/1304/149/2012 не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди із державного виконавця на користь позивача.

Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2014 року порушене право позивача було відновлено та зобов`язано державну виконавчу службу поновити виконавче провадження, яке на даний час відновлено, а сам виконавчий лист перебуває на виконанні.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що після відновлення його порушеного права, судовим рішенням було встановлено факт заподіяння йому шкоди неправомірними діями державним виконавцем ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Власюком С. В., тому вина державного виконавця у спричиненні позивачу моральної шкоди не є доведеною.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами обох інстанцій не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до власного тлумачення заявником одних і тих самих норм законодавства.

Крім того, доводи касаційної скарги заявника є аналогічними доводам, наведеним в позовній заяві та апеляційній скарзі, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінка.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду місті Києва від 02 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик