Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 642/3839/17

провадження № 61-37856св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області,

треті особи: Державна казначейська служба України, Державна фіскальна служба України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року у складі судді Ольховського Є. Б. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Міжрайонний відділ ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова), треті особи: Державна казначейська служба України, Державна фіскальна служба України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади, посилаючись на те, що на примусовому виконанні Міжрайонного відділу ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова перебувають виконавчі листи, видані на підставі судових рішень про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на його користь грошових коштів у загальному розмірі 978 869,79 грн. Однак всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» посадові особи відповідача не вжили необхідних заходів примусового характеру, не розглянули його заяв про накладення арешту на майно боржників, внаслідок чого він неодноразово звертався зі скаргами до суду. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року було визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання рішення Ленінського районного суду від 21 листопада 2013 року, а ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2016 року - щодо ненакладення арешту на майно боржника. Вважає, що під час здійснення виконавчого провадження були порушені його права як сторони, оскільки ОСОБА_2 змогла безперешкодно відчужити належне їй на праві власності домоволодіння по АДРЕСА_1 . Якщо б державні виконавці звернули стягнення на нерухоме майно боржника в порядку примусового виконання, то його вимоги за виконавчими документами були б задоволені. Таким чином, у зв`язку з невчиненням посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій йому було завдано майнової шкоди у вигляді невиплачених коштів на виконання судових рішень. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду в розмірі 978 869,79 грн, завдану внаслідок неправомірної бездіяльності державних виконавців Міжрайонного відділу ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що в разі примусової реалізації виконавчою службою належної ОСОБА_2 квартири саме станом на час її продажу він мав змогу задовольнити свої вимоги за виконавчими документами в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо несвоєчасного виконання рішення суду не є беззаперечним доказом спричинення позивачу шкоди у заявленому ним розмірі. ОСОБА_1 не надав доказів того, що вартість спірної квартири є співмірною із сумою заборгованості боржників, а отже, не довів, що вразі звернення стягнення на спірне майно рішення суду було б виконане в повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності ним позовних вимог про відшкодування майнової шкоди є помилковими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять протилежне і не були спростовані відповідачем. Якщо б державні виконавці своєчасно наклали арешт та звернули стягнення на нерухоме майно боржника в порядку примусового виконання, то його вимоги за виконавчими документами були б задоволені. Суди не врахували, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним та юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. Протиправна бездіяльність державних виконавців встановлена судовими рішеннями, а отже, обставини заподіяння йому майнової шкоди, пов`язаної з невиконанням судового рішення і, як наслідок, неотримання ним присуджених за рішенням суду грошових коштів підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

У серпні 2018 року Міжрайонний відділ ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова та Державна фіскальна служба України подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки наслідком її відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Харкова.

10 вересня 2018 року справа № 642/3839/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що 23 вересня 2014 року державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчими листами, виданими на підставі рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2013 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року, якими стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 576 383,65 грн.

Крім того, постановою державного виконавця від 20 квітня 2016 року було відкрито виконавче провадження за виконавчими листами, виданими на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року, за яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 402 486,14 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості боржників перед стягувачем становила 978 869,79 грн.

В подальшому вказані виконавчі провадження були передані до Міжрайонного відділу ДВС по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харкова та об`єднані у зведене виконавче провадження.

Судами також встановлено, що 31 липня 2015 року ОСОБА_2 відчужила житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Згідно зі звітом про оцінку майна, складеним 04 липня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна агенція незалежної оцінки» на замовлення позивача, станом на 04 липня 2017 року вартість вищевказаного домоволодіння складала 4 411 338 грн.

Разом з тим державним виконавцем виявлено і накладено арешт на належні боржнику ОСОБА_2 банківські рахунки та автомобіль «Опель», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС, що полягала у невчиненні передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на виконання рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2013 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 19 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС щодо ненакладення арешту на майно боржника під час здійснення виконавчого провадження про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

З наведеного вище випливає, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення державними виконавцями всіх необхідних виконавчих дій, зокрема ненакладення арешту на майно боржників, призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу за виконавчими листами, яка складає 978 869,79 грн.

Однак факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене визначені судами попередніх інстанцій правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади, є помилковими, тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення на підставі статті 412 ЦПК України необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов