Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 639/1772/16-к

провадження № 51-5054 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 березня 2018року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у кримінальному провадженні № 22014220000000249 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 258, ч.2ст. 258, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 396 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 березня 2018 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 6 років;

- ч. 1 ст. 258 КК України - на строк 8 років з конфіскацією майна;

- ч. 2 ст. 258 КК України на строк 11 років з конфіскацією майна;

- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 258 КК України на строк 7 років з конфіскацією майна;

- ч. 1 ст. 396 КК України на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено обчислювати з 31 травня 2015 року, зарахувавши у цей строк час перебування його під вартою з 31 травня 2015 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а також з 21 червня 2017 року до дня набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 263 КК України за епізодом зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин вилучених 31 травня 2015 року та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдано за недоведеністю його винуватості.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, судових витрат та речових доказів.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року вирок районного суду змінено.

Виключено з резолютивної частини вказівки про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання за ч. 1 ст. 258 КК України у виді конфіскації майна, а також про призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 додаткового покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 258 КК України у виді конфіскації майна.

Постановлено вважати ОСОБА_7 засудженими до покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 6 років;

- ч. 1 ст. 258 КК України - на строк 8 років;

- ч. 2 ст. 258 КК України на строк 11 років з конфіскацією майна;

- ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 258 КК України на строк 7 років;

- ч. 1 ст. 396 КК України на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 31 травня 2015 року по 26 грудня 2019року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Змінено вирок у частині вирішення судових витрат.

У решті вирок залишено без зміни.

За вироком районного суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він у серпні-вересні 2014 року за невстановлених обставин у невстановлених осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, неподалік Золочівського району Харківської області, з метою подальшого використання у терористичній діяльності на території Харківського регіону, придбав малогабаритний ручний вогнемет МРО-А, який разом із іншими предметами (зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами та пристроями) на належному йому автомобілі «Chery Tiggo» перемістив територією держави до місця зберігання: - АДРЕСА_2 .

У вересні 2014 року ОСОБА_7 , маючи намір призупинити роботу державної установи та зірвати заходи з військової мобілізації, а також з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, запланував здійснення терористичного акту по відношенню до Орджонікідзевського та ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання свого умислу, ОСОБА_7 08 вересня 2014 року взяв за місцем зберігання малогабаритний ручний вогнемет (МРО-А), що згідно висновку експерта є зброєю, з якого здійснив простріл по робочим кабінетам вказаних комісаріатів, у результаті чого була пошкоджена стіна будівлі, вибито скло та порушена робота установ.

Також наприкінці вересня 2014 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_8 та іншої особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з пропозицією прийняти участь у вчиненні терористичного акту з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО, створення тиску на ці органи для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, зриву збору гуманітарної допомоги на користь учасників АТО та схиляння їх до відмови від участі у бойових діях.

26 вересня 2014 року приблизно о 02:30 год. ОСОБА_8 за допомогою вогнемета МРО-А, що є зброєю, та який йому передав ОСОБА_7 , здійснив постріл по приміщенню офісу приватної юридичної установи «Outsourcing services group», яка займалася збором гуманітарної допомоги для бійців АТО. В результаті вибуху було пошкоджено приміщення офісу та автомобіль, належний ОСОБА_10 .

У серпні-вересні 2014 року ОСОБА_7 за невстановлених обставин у невстановлених осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, неподалік Золочівського району Харківської області, з метою подальшого використання у терористичній діяльності на території Харківського регіону, придбав реактивні протитанкові гранати РПГ-22, що є вогнепальною зброєю, які разом із іншими предметами (зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами та пристроями) на належному йому автомобілі «Chery Tiggo» перемістив територією держави до місця зберігання: - Харківська область, залізнична станція «Чіпели», садове товариство «Альфа-2», будинок № 132.

У жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_8 та іншої особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з пропозицією прийняти участь у вчиненні терористичного акту з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, порушення графіків постачання сил АТО паливними матеріалами.

12-13 жовтня 2014 року приблизно о 01:00 год. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прибули до місця розташування складських приміщень ТОВ «Легіон» за адресою: м. Харків, вул. Драгомирівська, 38, на території яких знаходились ємності з паливними матеріалами, де встановили два РПГ-22, раніше придбаних ОСОБА_7 , з приєднаними часовими механізмами та активували їх. Однак з технічних причин, які не залежали від їх волі, пострілів не відбулося, оскільки РПГ-22 не спрацювали.

Крім того, у серпні-вересні 2014 року ОСОБА_7 у невстановлених осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, неподалік Золочівського району Харківської області, з метою подальшого використання у терористичній діяльності на території Харківського регіону, придбав середню прилипаючу міну (СПМ), яку разом із іншими предметами (зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами та пристроями) на належному йому автомобілі «Chery Tiggo» перемістив територією держави до місця зберігання: - Харківська область, залізнична станція «Чіпели», садове товариство «Альфа-2», будинок № 132.

Наприкінці жовтня 2014 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_8 та іншої особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з пропозицією прийняти участь у вчиненні терористичного акту з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, порушення графіків постачання сил АТО військової техніки.

21 жовтня 2014 року, приблизно о 20:00 год., ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прибули до залізничної станції «Залютне» ДП «Південна залізниця», де знаходився вантажний потяг з військовими тягачами «МТ-ЛБ-А», де встановили та активували СПМ, налаштувавши підрив із затримкою у часі. Спрацювання міни відбулося о 23:35 год., у результаті чого була пошкоджена залізнична платформа та деформовано два військових тягача.

Також у січні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до ОСОБА_8 та іншої особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, з пропозицією здійснити пошук об`єкта для скоєння терористичного акту з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, порушення графіків постачання сил АТО паливними матеріалами.

11 січня 2015 року у нічний час зазначені особи прибули до ТОВ «Харківрегіонгазу», де на відстані близько 300 м від ємностей із газом встановили заздалегідь зібрану ними саморобну триногу із модифікованою ними реактивною шумовою гранатою РШГ-1, що є стрілецькою зброєю одноразового використання, та здійснили із неї постріл, влучивши у верхню частину фасадної стіни технічної будівлі.

Крім того, в січні 2015 року ОСОБА_7 від ОСОБА_8 та іншої особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, стало відомо про факт вчинення ними терористичного акту з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, призупинення постачання сил АТО паливними матеріалами та пошкодження залізничних шляхів для порушення графіків постачання сил АТО технікою, живою силою та інше.

Зокрема, йому стало відомо, що ОСОБА_8 разом з іншою особою 16 січня 2015року за допомогою СПМ пошкодив цистерну із бензином на станції «Шебелинка» у с. Андріївка Харківської області. ОСОБА_7 , достовірно усвідомлюючи вчинення ОСОБА_8 та іншою особою особливо тяжкого злочину, передбаченого ст. 258 КК України, не повідомив про це відповідні правоохоронні органи.

Також наприкінці лютого початку березня 2015 року ОСОБА_7 задля вчинення терористичного акту вступив у злочинну змову з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з метою привернення уваги суспільства та органів державної влади до подій, які відбуваються в зоні проведення АТО у східних регіонах України, створення тиску на органи державної влади для схиляння до прийняття рішення відносно її зупинення, пошкодження залізничних шляхів для порушення графіків постачання сил АТО технікою, живою силою та інше.

31 березня 2015 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за допомогою вибухового пристрою пластиду із електродетонаторами та рації для дистанційного підриву здійснили підрив залізничної колії мосту через р. Лопань, розташованому на залізничному перегоні «Новожаново-Основа». Про підрив мосту ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_7 .

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме в тому, що він у серпні-вересні 2014 року у невстановлених осіб на території Золочівського району Харківської області з метою подальшого використання у терористичній діяльності придбав та переміщав територією держави на належному йому автомобілі «Chery Tiggo», без передбаченого законом дозволу, вогнепальну зброю, боєприпаси та вибухові речовини, перелік яких наведено у вироку. Зазначені речі ОСОБА_7 зберігав за адресою: АДРЕСА_2 та вони були вилучені за цією адресою співробітниками УСБУ в Харківській області під час проведення огляду будинку 31 травня 2015 року.

За вказаним епізодом суд виправдав ОСОБА_7 , оскільки в судовому засідання не доведено вчинення ним кримінального правопорушення, при цьому суд визнав недопустимим доказом протокол огляду, відповідно до якого було вилучено зброю.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення в частині визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що судом не було належним чином перевірено доводи сторони захисту щодо здійснення психологічного тиску на обвинувачених під час проведення досудового розслідування.

Судові рішення є необґрунтованими, оскільки не містять висновків щодо недопустимості доказів, зокрема, слідчих експериментів із обвинуваченими через психологічний тиск, та висновку експертизи від 25 квітня 2015 року, тому що експерт не розписався під попередженням про кримінальну відповідальність.

Крім того стверджує, що судом не було встановлено ознак об`єктивної сторони складу злочинів, передбачених ст. 258 КК України, тому що жодними доказами не доведена мета вчиненого.

Судом допущена суперечність при визнанні його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 263 КК України, оскільки за фактом зберігання зброї та боєприпасів, вилучених 31 травня 2015 року, його було виправдано.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність

застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування або зміни судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено. Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку обставин справи до повноважень касаційного суду законом не віднесено. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Доводи засудженого про те, що рішення судів є незаконними та необґрунтованими, оскільки його вина не доведена поза розумним сумнівом, не заслуговують на увагу.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі відповідають наведеним вимогам закону, оскільки при їх перевірці не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Суди дали відповідно до ст. 94 КПК України належну оцінку як показанням обвинувачених, так і показанням потерпілих та свідків, а також протоколам огляду місця події, протоколам огляду предметів, висновкам експертиз та протоколам проведення слідчих експериментів у сукупності та взаємозв`язку і дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. З оцінкою доказів суд касаційної інстанції погоджується, оскільки під час судового розгляду не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень.

Твердження засудженого прозастосування до нього працівниками правоохоронних органів психологічного тиску під час проведення слідчих експериментів, внаслідок чого протоколи зазначених слідчих дій є недопустимими доказами, були предметом належної перевірки судів першої і апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що не знайшли свого підтвердження.

Виходячи зі змісту ст. 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за ст. 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинне бути ретельним, а органи влади завжди мають добросовісно намагатися з`ясувати те, що сталося.

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим, що було дотримано судом.

При перевірці такої заяви суд має дослідити усі обставини справи, підстави для висловлення заяви, докази на її обґрунтування тощо.

Так, місцевий суд належним чином відреагував на заяву ОСОБА_7 про застосування до нього під час досудового розслідування психологічного та фізичного тиску з боку працівників правоохоронних органів та вжив заходи для забезпечення перевірки фактів, повідомлених обвинуваченим.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 22 травня 2017 року органом досудового розслідування було проведено перевірку заяв обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про застосування відносно них недозволених методів ведення дізнання та досудового розслідування. Постановою слідчого від 20 жовтня 2017 року кримінальне провадження за ознаками ч. 2 ст. 365 КК України закрито за відсутністю в діянні складу злочину.

Під час апеляційного перегляду справи щодо ОСОБА_7 було встановлено, що вказана постанова слідчого була скасована. У подальшому кримінальне провадження щодо перевірки заяв обвинувачених стосовно застосування до них тиску під час досудового розслідування двічі було закрито постановами слідчого, які скасовувалися судом виключно із підстав недотримання процесуального законодавства. Жодної інформації про підтвердження викладених у заявах обвинувачених доводів ці судові рішення не містять. Крім того, суд звернув увагу на те, що при прийомі в ізолятор тимчасового тримання ОСОБА_7 був оглянутий лікарем, жодних скарг на стан здоров`я або про застосування до нього недозволених методів не висловлював, тілесні ушкодження у нього не зафіксовані.

Суд також дослідив відеозаписи проведення слідчих експериментів із підозрюваними та встановив, що зазначені слідчі дії проводилися за участю захисників, підозрювані добровільно, без будь-якого примусу з боку слідчих показували на місці та надавали пояснення з приводу вчинених ними дій, жодних зауважень або скарг від учасників не надходило. Суд наголосив, що за встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта, за його волею та вільним волевиявленням.

До системи таких гарантів належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складової судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту.

Суд всебічно дослідив вказані протоколи та дійшов переконливого висновку, що порушень прав підозрюваних під час проведення цих слідчих дій не встановлено, а тому ці докази є допустимими.

Враховуючи усі наведені докази в їх сукупності, формальні твердження засудженого про застосування до нього недозволених методів слідства без конкретизації їх форми, апеляційний суд дійшов переконливого висновку про безпідставність цих доводів ОСОБА_7 .

З цим погоджується і суд касаційної інстанції, який, крім того, звертає увагу, що під час судового розгляду прокурор довів, що на даний момент кримінальне провадження за заявою ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 365 КК України постановою слідчого від 31 серпня 2021 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка не скасована.

Отже, судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи стосовно недопустимості протоколів слідчих експериментів, що є аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.

У касаційній скарзі засуджений стверджує про недопустимість висновку судової вибухотехнічної експертизи та експертизи вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу від 25 квітня 2015 року з підстав відсутності у ній підпису експерта щодо попередження його про кримінальну відповідальність.

З матеріалів провадження вбачається, що вказану експертизу проводили експерти ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які мають відповідну кваліфікацію та стаж експертної роботи. Зміст висновку відповідає вимогам ст. 102 КПК України, на кожному аркуші цього висновку експерти проставили власноручні підписи та скріпили їх печаткою експертної установи, що свідчить про те, що експерти були обізнані зі своїми правами та обов`язками, у тому числі й про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Судом апеляційної інстанції перевірявся аналогічний довод засудженого, викладений в його апеляційній скарзі, та зазначено, що під час розгляду даного провадження в суді першої інстанції сторона захисту не ініціювала питання про допит експерта в частині роз`яснення його висновків, не порушувала питання про повторне дослідження висновку експертизи на стадії апеляційного розгляду. Тобто, сторона захисту не оспорювала кваліфікацію експерта, зміст його висновку, а стверджувала про недопустимість даного доказу з формальних підстав, які суд касаційної інстанції вважає неспроможними з огляду на викладене вище.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оцінка доказів судом першої інстанції проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.

У касаційній скарзі засуджений стверджує, що судом не було встановлено ознак об`єктивної сторони складу злочинів, передбачених ст. 258 КК України, тому що жодними доказами не доведена мета вчиненого.

Таке твердження суперечить нормам матеріального права, а саме, складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України.

Об`єктивною стороною складу кримінального правопорушення є сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, що характеризують зовнішній вияв суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об`єкти кримінально-правової охорони. Це є певне діяння у виді дії або бездіяльності.

У той же час суб`єктивна сторона кримінального правопорушення це його внутрішня сторона, а саме, психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, що вона вчиняє, та його суспільно небезпечних наслідків. Зміст суб`єктивної сторони складу злочину якраз і характеризують такі ознаки, як вина, мотив і мета вчинення злочину.

Засуджений ОСОБА_7 вважає, що судами не встановлено конкретними доказами саме мету вчинення ним злочину, передбаченого ст. 258 КК України.

Разом із тим, як було зазначено вище, сукупністю доказів встановлюється об`єктивна сторона складу злочину, а саме, дії особи, їх конкретна реалізація. У той же час мета вчинення злочинів тісно пов`язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння, визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа, і встановлюється шляхом аналізу скоєного особою конкретного діяння.

Терористичний акт є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки. Він створює загальну небезпеку, заподіює значну чи тяжку шкоду життю і здоров`ю ні в чому не винних людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, характеризується застосуванням зброї, жорстокістю, насильством, здатний дестабілізувати соціально-політичну обстановку в суспільстві чи в окремих регіонах, дезорганізувати роботу органів влади, викликати у населення: шок, почуття напруги, незахищеності і громадського неспокою, тривоги і занепокоєння, посіяти страх і безпорадність тощо.

Із суб`єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони терористичного акту є наявність мети: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення; 3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій державною владою чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об`єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Так, судом було встановлено, зокрема, що метою здійснення терористичного акту по відношенню до Орджонікідзевського та Фрунзенського районних військових комісаріатів м. Харкова є зрив заходів з військової мобілізації, оскільки військові комісаріати є місцевими органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військової служби та мобілізаційної підготовки на відповідній території.

Так само суд вірно встановив, що метою терористичних актів по місцям розташування складських приміщень або залізничних станцій є саме зрив графіків постачання сил АТО паливними матеріалами та військовою технікою, які на момент скоєного знаходилися на цих об`єктах. Оскільки приватна юридична установа «Outsourcing services group» на момент інкримінованих засудженим діянь займалася збором гуманітарної допомоги для бійців АТО, то метою скоєння терористичного акту на офіс цієї установи суд вірно визнав намагання зірвати збір цієї гуманітарної допомоги. Аналогічним чином суд встановив мету скоєння терористичних актів і за іншими епізодами злочинної діяльності.

Отже, суд першої інстанції на підставі всебічно досліджених та вірно оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про встановлення в діях ОСОБА_7 поза розумним сумнівом усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України.

Так само безпідставним є і твердження у касаційній скарзі про наявність суперечності у вироку суду за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 263 КК України, оскільки за фактом зберігання зброї та боєприпасів, вилучених 31 травня 2015 року, його було виправдано.

Ці доводи були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який в ухвалі зазначив про їх безпідставність, оскільки матеріалами провадження встановлено, що предметом даного правопорушення були інші зброя та вибухові пристрої, а не ті, які використовувалися засудженими для вчинення терористичних актів. З чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого та захисника, ретельно перевірив викладені в них доводи і правильно зазначив про законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку, тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог статей 370 374 КПК України, при цьому ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 березня 2018року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13