Водію, який правомірно керував ТЗ належить право вимагати відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну, навіть за відсутності права власності на ТЗ (ВС КЦС, справа №623/290/21 від 12.05.2022 р.)

Фабула судового акту: У 2018 році сталася ДТП між двома ВАЗами, внаслідок якої транспортному засобу під керуванням позивача заподіяно шкоду. Згодом, постановою міськрайонного суду встановлено факт скоєння водієм іншого ТЗ адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, проте, провадження по справі закрито в зв`язку з закінченням строків. Висновками експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлюваних робіт підтверджена на рівні 68 560,05 грн.

Так, на момент скоєння ДТП винуватець не мав полісу обов'язкового страхування. Позивач сам керував транспортним засобом та вважав себе фактично його власником - тому у 2021 році подав позов про стягнення збитків, вартості експертизи та судовий збір з МТСБУ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не надано доказів, якими було б підтверджено на якій відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) позивач володів чи володіє автомобілем ВАЗ - а отже, він не має право на відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП. ВС КЦС вказані доводи відхилив, пояснивши наступним:

У постанові ВС КЦС 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), зазначено, що «п.1 ч.1 ст. 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Враховуючи те, що відповідно до ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові ВП ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну. За змістом ч.2 ст. 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо). Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Отже у цій справі: Суди встановили, що позивач керував автомобілем ВАЗ. Ним до позовної заяви додані копії посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу цього автомобіля, що свідчить про правомірність володіння ним вказаним легковим автомобілем. Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок МТСБУ.

Однак, у позові ВС відмовив, зважаючи на неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). При чому, Суд пояснив - що у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність судового рішення у кримінальному провадженні, як і невстановлення вини водія - не може бути підставою для відмови в стягненні шкоди, завданої ДТП, зі страховика (ВС КЦС, справа №208/4598/21 від 05.10.2022 р.);

Закриття провадження у справі про адмінправопорушення з підстав закінчення строків, не є реабілітуючою обставиною - тому це не спростовує факт наявності вини особи в ДТП і не звільняє її від зобов’язання відшкодувати шкоду (ВС КЦС, справа №645/6088/18 від 26.10.2022 р.);

У випадку вчинення військовослужбовцем ДТП, навіть під час виконання своїх службових обов’язків, шкода в порядку регресу стягується в суді цивільної юрисдикції (ВС КЦС, справа №688/1852/21 від 21.12.2022 р.);

Різні умовні прив'язки до місця ДТП у протоколі та в обвинувальному акті, не змінюють самого місця вчинення злочину і не впливають на правомірність вироку (ВС ККС, справа №387/987/20від 07.12.2022 р.).

Постанова

Іменем України

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 623/290/21

провадження № 61-9224св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Моторне (транспортне) страхового бюро України,

розглянуву порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року у складі судді Бєссонової Т. Д. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Хорошевського О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

Позов мотивований тим, що 03 червня 2018 року о 22 годині 10 хвилин на автодорозі по вул. Світлій в с. Куньє, Ізюмського району Харківської області ОСОБА_3 , керуючи автомобілем ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 211540 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року у справі № 623/1564/18 встановлено факт скоєння ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, проте, провадження по справі закрито в зв`язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до висновків експертного автотоварознавчого дослідження № 130 від 24 вересня 2018 року вартість відновлюваних робіт автомобіля ВАЗ 211540 державний номер НОМЕР_2 складає 68 560,05 грн.

На момент скоєння ДТП ОСОБА_3 не мав полісу обов`язкового страхування.

Статтею 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1,7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Попереднє звернення потерпілої особи до МТСБУ є необов`язковим.

Враховуючи, що ОСОБА_1 сам керував транспортним засобом та фактично є його власником, він має право на відшкодування завданих збитків.

Просив стягнути з відповідача вартість відновлюваних робіт автомобіля в розмірі 68 560,05 грн, вартість автотоварознавчої експертизи в розмірі 1600,00 грн та сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до МТСБУ про відшкодування шкоди заподіяної в наслідок ДТП відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не надано доказів, якими було б підтверджено на якій відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) ОСОБА_1 володів чи володіє автомобілем ВАЗ 211540 державний номерний знак НОМЕР_2 , а отже, він не має право на відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника, ОСОБА_2 , у якій просить скасувати рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що попереднє звернення потерпілої особи до МТСБУ є необов`язковим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к. У пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року зазначено, що, враховуючи, що відповідно до статей 386 395 396 ЦК Україниположення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном па праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього рухуУкраїни (посвідчення водія па право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб). Таким чином саме ОСОБА_1 , зважаючи на те, що саме він керував транспортним засобом, та фактично є його власником, має право па відшкодування завданих збитків. У постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц зазначено, що особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Зазначена справа має виняткове значена для позивача, оскільки він не має іншої можливості стягнути збиток завданий дорожньою транспортною пригодою.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2021 року МТСБУ подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_4 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к стосується подання цивільного позову в рамках розгляду кримінального провадження за вчинення злочину, передбаченого статтею 286 КК України, та використовується для гарантування правової визначеності щодо застосування інституту цивільного позову у кримінальному провадженні стосовно пред`явлення такого позову до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду. Вказана правова позиція не стосується цієї справи та жодним чином не звільняє потерпілих від обов`язків, визначених пунктом 33-1.1 статті 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Неподання заяви про виплату страхового відшкодування упродовж одного року з моменту ДТП є підставою для відмови МТСБУ у виплаті такого відшкодування. Як вже зазначалося у відзиві на позовну заяву, дорожньо-транспортна пригода сталася 03 червня 2018 року, а представник позивача звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області 27 січня 2021 року з майновою вимогою до МТСБУ, що свідчить про пропущення річного строку для звернення до МТСБУ із заявою про здійснення виплати. Позивач ні з відповідним повідомленням про ДТП, ні із заявою про страхове відшкодування у встановлений законодавством України строк до МТСБУ не звертався. Заперечення позивачем необхідності своєчасного звернення до МТСБУ з відповідними повідомленнями саме по собі не зумовлює виникнення в останнього обов`язку по відшкодуванню матеріальної шкоди за рішенням суду, адже в цьому випадку сам позивач своїми діями (бездіяльністю) не забезпечив МТСБУ можливості вирішити питання про наявність правових підстав для здійснення регламентної виплати. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 724/1009/16-ц. У задоволенні касаційної скарги слід відмовити з підстав невиконання позивачем вимог статті 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що стало наслідком неможливості МТСБУ провести власне розслідування ДТП (зокрема, провести оцінку пошкодженого майна, визначити розмір збитку та інше).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та постанови Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 623/290/21, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справі № 623/290/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 серпня 2021 рокузазначено, що справа є малозначною в силу закону. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Особа, яка подає касаційну скаргу, зазначає, що суди не врахували правового висновку Верховного Суду, а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 02 червня 2018 о 22 год. 10 хв. ОСОБА_3 на автодорозі по вул. Світлій в с. Куньє Ізюмського району Харківської області, керуючи автомобілем марки ВАЗ-21099 державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками сп`яніння, допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 211540, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року провадження по справі відносно ОСОБА_3 за частиною першою статті 124, статті 130 КУпАПзакрито, у зв`язку зі спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент настання ДТП не була застрахована.

В свідоцтві про реєстрацію серії НОМЕР_3 , власником автомобіля марки ВАЗ 211540 державний номерний знак НОМЕР_2 зазначений ОСОБА_5 .

В акті огляду № 130 колісного транспортного засобу власником КТЗ також зазначено ОСОБА_5 .

Згідно з висновком експертного авто-товарознавчого дослідження № 130 від 24 вересня 2018 року, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонту автомобіля марки ВАЗ 211540 державний номерний знак НОМЕР_2 склала 68 560,05 грн.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно статті 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1187 ЦК Україниджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів, якими було б підтверджено на якій відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) ОСОБА_1 володів чи володіє автомобілем ВАЗ 211540 державний номерний знак НОМЕР_2 , а отже він не має права на відшкодування шкоди завданої в наслідок ДТП.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц (провадження № 61-9445св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК Українипередбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК Україниправо володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи те, що відповідно до статей 386 395 396 ЦК Україниположення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для неї, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної вказаному майну.

За змістом частини другої статті 1187 ЦК Україниволодільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306(в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Суди встановили, що ОСОБА_6 керував автомобілем марки «ВАЗ-211540-110-20», державний номерний знак НОМЕР_2 .

Позивачем до позовної заяви додані копії посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу легкового автомобіля ВАЗ 211540-110-20 державний номерний знак НОМЕР_2 , що свідчить про правомірність володіння ОСОБА_1 вказаним легковим автомобілем.

Отже, позивачу, який правомірно керував транспортним засобом належить право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунокМТСБУ.

Водночас,страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закон № 1961-IV).

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього рухуобов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально (стаття 33 Закону №1961-IV).

Страховик зобов`язаний після отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (пункт 34.1 статті 34 Закону№ 1961-IV).

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, яка має містити певні відомості та визначені Законом додаткидо заяви (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).

Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної витати), є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди ( підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону№ 1961-IV).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18))…

… Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності…

..Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку».

Враховуючи, що ДТП сталося 03 червня 2018 року, до суду позивач звернувся 28 січня 2021 року, у річний строк з моменту скоєння ДТП до МТСБУ не звертався, не навів підстав, які б унеможливлювали його звернення своєчасно до МТСБУ, у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, але помилилися щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про зміну судових рішень лише в частині викладення мотивів, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук