Ухвала

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 200/11038/19

провадження № 61-14587 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м.

Дніпропетровська у складі судді Женеску Е. А. від 06 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М.

О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р., від 08 вересня 2020 року за клопотанням ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. 01 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову шляхомзаборони відповідачу та будь-яким третім особам вчиняти дії направлені на відчуження, переоформлення квартири АДРЕСА_1.

Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_3 може вчинити дії (відчужити спірну квартиру), які у подальшому можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ОСОБА_3 та будь-яким третім особам вчиняти дії направлені на відчуження об'єкту нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 03 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності реальної загрози невиконання або ускладнення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Суд першої інстанції розглянув клопотання про забезпечення позову поза будь-якою стадією розгляду справи, оскільки провадження у справі було відкрито лише 09 вересня 2019 року. Крім того, зазначає, що цей спір має штучний характер та направлений на перешкоду виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її необгрунтованість, з огляду на таке.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

З касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що предметом спору є визнання квартири АДРЕСА_1 спільною власністю та її поділ між подружжям ОСОБА_4.

Встановивши, що між сторонами виник спір щодо поділу спільного майна подружжя, яким є квартира АДРЕСА_1, суди дійшли вірного висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення шляхом заборони вчиняти будь-які дії направлені на відчуження спірної квартири, оскільки невжиття заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення у випадку задоволення позову.

Указане відповідає роз'ясненням, наданим судам у ~law11~, відповідно до якого, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Доводи касаційної скарги про те, що заходи забезпечення позову вжиті до відкриття провадження у справі у порушення вимог статей 149, 152, 153 ЦПК України спростовуються змістом частини 2 статті 149 ЦПК України, згідно з якою забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Доводам касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження наявності реальної загрози невиконання рішення суду та штучний характер спору, надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і не є вирішенням справи по суті позовних вимог.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на незгоді з фактичними обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга, подана на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими вирішено лише процесуальне питання, є необґрунтованою. Правильне застосовування норм статей 149, 150 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року за клопотанням ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара