Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.01.2020 року у справі №569/19010/17
Ухвала КЦС ВП від 21.01.2020 року у справі №569/19010/17

Ухвала

Іменем України

21 січня 2020 року

м. Київ

справа № 569/19010/17

провадження № 61-860 ск 20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бойчук Олена Петрівна, на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області у складі судді Смолій Л. Д. від 23 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О. від 05 грудня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з квартири без надання іншого житла та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

У 2017 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила усунути перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з квартири без надання іншого житла. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просив визнати недійсним договір дарування.

Предметом спору, що виник між сторонами, є квартира АДРЕСА_1. Вказана квартира є єдиним житлом ОСОБА_2, у якому він проживає з 1986 року. Протягом липня-серпня 2017-2018 років ОСОБА_1 за участі інших осіб систематично виносила з квартири його особисті речі, що було причиною звернення ОСОБА_2 до поліції.

ОСОБА_2 заявляє про своє право власності на 1/3 частку спільної квартири, і у зв'язку з можливим відчуженням ОСОБА_1 квартири до вирішення справи судом, існує реальна загроза знищення чи зникнення його особистих речей. Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення після його ухвалення.

22 липня 2019 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення свого зустрічного позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, та заборони вчиняти дії по передачі права користування квартирою (в т. ч. оренди, найму, піднайму, безоплатного користування).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Заборонено будь-яким особам вчиняти дії по передачі права користування (в тому числі оренди, найму, піднайму, безоплатного користування) квартирою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бойчук О. П., посилаючись напорушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанціїта ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 не надано до суду належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити наявність фактичних обставин щодо застосування забезпечення позову. Крім того, не враховано, що предметом спору, в межах якого накладено арешт, є не ціле приміщення квартири, а зокрема лише її 1/3 частина, на право власності якої претендує ОСОБА_2.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений Частиною 1 статті 150 ЦПК України, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини 3 статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У ~law11~ Верховний Суд дав роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру та заборони вчиняти дії по передачі права користування квартирою (в т. ч. оренди, найму, піднайму, безоплатного користування), оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним заявленим вимогам та ґрунтується на положенні статті 150 ЦПК України, за змістом якої позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги та доданих матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" згідно з яким, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Бойчук Олена Петрівна, на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення з квартири без надання іншого житла та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Г. В. Кривцова

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник