Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.08.2021 року у справі №638/36/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2021 року

м. Київ

справа № 638/36/21

провадження № 61-8550ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про поновлення порушеного права на отримання пенсії, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив поновити порушене право на отримання пенсії з 1 лютого 2009 року, визнавши протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області щодо непризначення йому з 1 лютого 2009 року до 1 вересня 2020 року пенсії за віком; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області призначити та нарахувати суми пенсії, не отримані з вини органу з 1 лютого 2009 року до 1 вересня 2020 року, виплатити йому 273 457,80 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Дзержинського районного суду м.

Харкова від 11 січня 2021 року - без змін.

Не погоджуючись із постановою Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що його позбавлено права на судовий захист у порядку цивільного судочинства. Крім того, вказує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 638/14694/18.

Згідно із положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Постановляючи ухвалу, Дзержинський районний суд м. Харкова виходив із того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який з урахуванням його предмета та суб'єктного складу учасників підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції не порушено норм процесуального права.

Харківський апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказаний спір стосовно недоотриманих сум пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, пов'язаних зі здійсненням відповідачем як суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що

у січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив поновити порушене право на отримання пенсії з 1 лютого 2009 року, визнавши протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непризначення йому з 1 лютого 2009 року до 1 вересня 2020 року пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та нарахувати суми пенсії, не отримані з вини органу з 1 лютого 2009 року до 1 вересня 2020 року, виплатити йому 273 457,80 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема в спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює

публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

(пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення -

публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і статутом Пенсійного фонду.

Кошти Пенсійного фонду відповідно до частини 1 статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" використовуються на виплату пенсій, передбачених частини 1 статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; надання соціальних послуг, передбачених частини 1 статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 та від 3 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, підстав для відступлення від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала, про що вказала у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 127/3233/19.

Позовними вимогами ОСОБА_1 у цій справі є визнання протиправною бездіяльності щодо непризначення пенсії за віком; зобов'язання призначити та нарахувати суми пенсії, відшкодування моральної шкоди, відповідачем за якими є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про правильність ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що заявника позбавлено права на судовий захист у порядку цивільного судочинства.

Доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 638/14694/18, також відхиляються касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними із правовідносинами у справі № 638/36/21.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою із додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про поновлення порушеного права на отримання пенсії, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук