Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.12.2020 року у справі №308/3457/20

Ухвала

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 308/3457/20

провадження № 61-15986ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства "Банк Форум", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Інвестстандарт" про визнання недійними договорів відступлення прав за іпотечним договором за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду зазначеним вище позовом.

У той же день ОСОБА_3 подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та іншим особам вчиняти будь-які дії, зокрема, реєстраційні (реєстрація права власності, уступку права вимоги та інше) щодо зазначеної вище квартири.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволено частково. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року в частині вжиття заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. В іншій частині ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження в частині заборони вчиняти будь-які дії, зокрема, реєстраційні (реєстрація права власності, уступку права вимоги та інше) щодо квартири АДРЕСА_1 слід відмовити з таких підстав.

Згідно з вимогами частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Відповідно до положень статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на норми ЦПК України, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 151 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову, оскільки предметом спору у цій справі є визнання рішення протиправним та його скасування, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення, виходячи із співмірності заходів забезпечення позову позовним вимогам у цій справі.

Отже, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 щодо забезпечення позову в частині заборони вчиняти певні дії, оскільки невжиття заходу забезпечення позову може у подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення цього позову.

Відтак, забезпечення позову шляхом вчинення дій щодо вказаного вище майна до ухвалення рішення у справі та набрання ним законної сили не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння особи спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Крім того, у пункті 4 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 зроблений висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у разі якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Доводи заявників про те, що суди не врахували, що вид забезпечення позову, який просить вжити позивач, не є співмірними із заявленими позовними вимогами є необґрунтованими, оскільки суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, розглядає питання про забезпечення позову, виходячи із тих документів, які надані сторонами, та які дають підстави для висновку про необхідність забезпечення позову.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, доданих до неї матеріалів та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга в частині заборони вчиняти будь-які дії, зокрема, реєстраційні (реєстрація права власності, уступку права вимоги та інше) щодо квартири АДРЕСА_1 є необґрунтованою. Правильне застосовування норм статей 149, 150 ЦПК України є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 квітня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства "Банк Форум", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Інвестстандарт" про визнання недійними договорів відступлення прав за іпотечним договором відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара