Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №369/7108/17

Ухвала

22 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 369/7108/17

провадження № 61-3188ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, стягнення додаткових витрат на утримання дитини, стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, стягнення додаткових витрат на утримання дитини, стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені додаткові витрати на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 2 608 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати 20 % боргу за період з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року у розмірі 3 495 грн 23 коп. та неустойки (пені) за несвоєчасно сплачені аліменти за період з 01 грудня 2015 року до 31 грудня 2017 року, також 20 % боргу за період з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року у розмірі 1 454 грн 82 коп.

У іншій частини вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати 20 % боргу за період з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року у розмірі 3 495 грн 23 коп. та неустойки (пені) за несвоєчасно сплачені аліменти за період з 01 грудня 2015 року до 31 грудня 2017 року, також 20 % боргу за період з 01 квітня 2016 року до 31 грудня 2017 року у розмірі 1 454 грн 82 коп. скасовано, в цій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 195, 196 Сімейного кодексу України, та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішення, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За правилом пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд може визнати справу малозначною, ураховуючи, наприклад: ціну позову, предмет позову, складність справи та її значення для сторін і суспільства.

Пунктом 3 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається: у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Ураховуючи предмет, ціну позову та складність цієї справи, а також те, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються у тому числі і на касаційне провадження, беручи до уваги, що касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Додатково Верховним Судом враховано, що судове рішення постановлено судом апеляційної інстанції після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Відповідно до Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключають з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих прав, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягнення таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані заявником рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року ухвалені у малозначній справі, то вони не підлягають касаційному оскарженню і у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами повернути особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Ю. В. Черняк