Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №335/2988/20

Ухвала29 квітня 2021 рокум. Київсправа № 335/2988/20провадження № 61-6664ск21Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,ВСТАНОВИВ:У квітні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 106 271,88 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 16 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 06 липня 2009 року у сумі
19 500грн та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 378,36 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вирішення питання про розподіл судових витрат згідно зі статтею
141 ЦПК України та просила стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року, заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у цивільній справі задоволено частково.Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 200 грн.16 квітня 2021 року Крилова О. Л., яка діє від імені АТ КБ "ПриватБанк", за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.Стаття
129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).Згідно з пунктом
2 частини
3 статті
389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі
ЦПК України.Відповідно до пункту
1 частини
6 статті
19 ЦПК України для цілей пункту
1 частини
6 статті
19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина
9 статті
19 ЦПК України).
Предметом позову є стягнення заборгованості, ціна позову у даній справі становить 106 271,88 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 =
227 000грн).Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт "а" пункту
2 частини
3 статті
389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики.Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту
2 частини
3 статті
389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а ", "б ", "в ", "г" пункту
2 частини
3 статті
389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.
Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.Відповідно до пункту
1 частини
2 статті
394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом
2 частини
3 статті
389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.Керуючись статтею
129 Конституції України, пунктом
1 частини
6 , частиною
9 статті
19, пунктом
2 частини
3 статті
389, пунктом
1 частини
2 статті
394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.Ухвала оскарженню не підлягає.Судді: А. І. Грушицький
В. С. ВисоцькаІ. В. Литвиненко