Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №183/3344/17

Ухвала

Іменем України

25 червня 2019 року

м. Київ

справа № 183/3344/17

провадження № 61-11579 ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Сороки О. В. від 10 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна, визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 та його витребування у ОСОБА_2 посилаючись на таке.

Вказаним будинком він добросовісно, відкрито користувався з 1982 року з дозволу його власника ОСОБА_3, однак у липні 2017 року ОСОБА_2 почала чинити перешкоди у користуванні будинком, стверджуючи, що є спадкоємцемОСОБА_4, яка купила цей будинок у ОСОБА_3.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 344 ЦК Українита порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки з 1982 року він добросовісно, безперервно та відкрито володіє спірним будинком, ОСОБА_3 вимог щодо повернення спірного нерухомого майна не заявляла, тому має право на визнання за ним права власності на будинок за набувальною давністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Суди встановили, що з 1976 року ОСОБА_3 була власником будинку АДРЕСА_1, який 04 серпня 1998 року продала ОСОБА_4.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2016 року визнано право власності на спірний будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які 13 липня 2016 року подарували ОСОБА_2 належні їм частини вказаного житлового будинку.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.

У частині 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частині 1 статті 344 ЦК України.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 набула право власності на спірний будинок у передбаченому законом порядку, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірного будинку, оскільки він достовірно знав, що цей будинок належить ОСОБА_3 внаслідок реалізації якої права на продаж цього будинку, виникло право власності на нього у ОСОБА_2 Сама по собі відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про добросовісність заволодінням спірним нерухомим майном, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до Частиною 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддівдійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про витребування майна, визнання права власності за набувальною давністю.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара