Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.05.2019 року у справі №161/9469/18

Ухвала

22 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 161/9469/18

провадження № 61-7623ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Ковтуненка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В.

А., Киці С. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який було розірвано 12 квітня 2001 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Ковельського міського суду Волинської області від 11 жовтня 1999 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробіткущомісячно, починаючи з 02 серпня 1999 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Їх син ОСОБА_4 навчався у Луцькій філії товариства з обмеженою відповідальністю Медичний коледж "Монада" на відділенні "Стоматологія ортопедична", плата за навчання складала 41 550 грн.

Також нею були понесені додаткові витрати на їх сина на спортивно-оздоровчі послуги у розмірі 5 190,00 грн та добровільне страхування у розмірі 300,00 грн.

Посилаючись на наведене, просила одноразово стягнути з відповідача на її користь половину понесених нею додаткових витрат на утримання їх сина у розмірі 23
520,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від

16 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, одноразово, шляхом покриття фактично понесених витрат у сумі 2
595,00 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року залишено без змін.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

16 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від

05 березня 2019 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на оплату навчання у розмірі 20 755,00 грн, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що копію оскаржуваної постанови заявник отримала 12 березня 2019 року, що підтверджується копією конверту, направленого з апеляційного суду.

Відповідно до частини 2 статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши наведені доводи та вивчивши надані докази, вважаю, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню, а строк поновленню.

Крім того, заявник посилається на те, що справа має виняткове значення для неї, як для матері, яка самостійно виховувала сина без будь-якої підтримки відповідача. Вважає, що відсутня чітка та незмінна судова практика щодо вирішення цих спорів, а тому не можна вважати зазначену справу малозначною.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача додаткових витрат на дитину у розмірі 23 520,00 грн.

Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Щодо доводів касаційної скарги про виняткове значення вирішення спору для заявника

Посилання заявника, що касаційна скарга має для неї виняткове значення зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями. Заявник не навів обгрунтованих доводів на підставі зазначеної обставини, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Ураховуючи наведене та беручи до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства Верховний Суд не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обгрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 березня 2019 року задовольнити.

Поновити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 05 березня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на дитину, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик