Історія справи

Ухвала ККС ВП від 12.09.2021 року у справі №164/306/21

Ухвала

Іменем України

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 164/306/21

провадження № 51-4039 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора Дуднік Марти Максимівни на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Маневицького районного суду Волинської області від 29 березня 2021 року затверджено угоду про примирення між потерпілою ОСОБА_2 та обвинуваченим ОСОБА_1. Визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено йому узгоджене сторонами покарання у вигляді обмеження волі на строк три роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк на 1 рік.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 29 березня 2021 року.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора Дуднік М. М. в якій вона просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за її скаргою на вирок, яким було затверджено угоду про примирення, вимог статей 7, 9, 24, 394 КПК України не дотримався та обмежив її у доступі до правосуддя, оскільки законодавством обмежень для оскарження прокурором судових рішень не встановлено.

Зазначає, що, оскаржуючи вирок суду першої інстанції, прокурор в апеляційній скарзі наголошувала про неможливість укладення угоди про примирення у цьому кримінальному провадженні, оскільки внаслідок вчинення кримінального правопорушення настала смерть потерпілого. Однак, вказані доводи апеляційний суд не перевірив. Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17), вказує, що апеляційний суд також не врахував те, що потерпілий у кримінальному процесі має власні процесуальні права, проте не наділений правом на примирення з винуватим замість особи, якій внаслідок кримінального правопорушення було заподіяно смерть. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 3 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку обмеженим колом суб'єктів та з чітко визначених законом підстав. Згідно з пунктом 3 цієї норми закону такий вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 394 КПК України угода не може бути укладена.

Частиною 3 ст. 469 КПК України (в редакції закону, яка діяла на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції) визначено, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.

Оцінюючи доводи касаційної скарги прокурора, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання, яке було узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Прокурор, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку із підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що прокурор оскаржив вирок місцевого суду, яким було затверджено вказану угоду між сторонами, не з підстав, передбачених ч. 3 ст. 469 КПК України, за яких вона не може бути укладена, дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням з огляду на таке.

Частиною 4 ст. 399 КПК України передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями Частиною 4 ст. 399 КПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення ч. 6 ст. 9 КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 6 ст. 9 КПК України.

Ураховуючи вимоги засади диспозитивності (ст. 26 КПК України) і те, що п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України та ч. 4 ст. 399 КПК України чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень ч. 6 ст. 9 КПК України для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається.

Також відповідно до висновку, викладеному у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (справа № 395/ 773/18), зважаючи на положення ст. 370, ч. 2 ст. 475 КПК України, вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності.

Обов'язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК України та КК України, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди.

Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК України, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв'язку з порушеннями вимог ч. 3 ст. 469 КПК України під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону.

Таким чином, апеляційний суд встановивши, що судове рішення оскаржено прокурором на підставах, на яких воно не може бути ним оскаржено, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 399 КПК України.

Крім цього, зі змісту касаційної скарги вбачається, що суть доводів прокурора зводиться до того, що суд неправомірно затвердив угоду між потерпілою та підозрюваним у цьому провадженні, оскільки, на його думку, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, внаслідок яких настала смерть потерпілого, не допускається. При цьому прокурор посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №439/397/17), згідно з якими під час примирення лише сам потерпілий може виражати свою волю, а не інші особи, які є його представниками або правонаступниками.

Однак, висновок, викладений у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, тобто положень ст. 46 КК України. Він жодним чином немає стосунку до положень кримінального процесуального закону, якими регламентовано можливість укладення угоди про примирення. Ці правові інститути не є однаковими.

Поняття "потерпілий" у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними (п. 17-28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №439/397/17).

Водночас, звільнення від кримінальної відповідальності не є тотожним із укладенням угоди про примирення та має абсолютно інші правові наслідки.

Колегія суддів звертає увагу, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженнях щодо нетяжких злочинів та у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення, у тому числі й тих, внаслідок яких настала смерть особи.

Разом з тим, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 не був звільнений судом першої інстанції від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, тому правові механізми, застосовані у цьому кримінальному провадженні та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа №439/397/17), не є подібними.

Отже доводи прокурора про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, не врахував висновку Великої Палати і це залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції при прийнятті рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, є неспроможними.

З огляду на наведене, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанцій та вмотивованість його висновків у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, прокурором у касаційній скарзі наведено не було, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

З огляду на викладене касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Дуднік Марти Максимівни на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 травня 2021 року стосовно ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур