Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.06.2020 року у справі №623/540/17

Ухвала

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 623/540/17

провадження № 51-2579 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року стосовно нього,

встановив:

За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і призначено йому покарання у вигляді 6 місяців арешту із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Вирішено цивільний позов прокурора, потерпілого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Сівака В. Д. задоволено частково, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1, захисника Закопайла В. В. та захисника Жерновнікова С. О. залишено без задоволення. Вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2020 року змінено в частині вирішення цивільних позовів. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 408 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) збільшено суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 до 80000 грн., а на користь потерпілої ОСОБА_3 до 20000 грн.

В частині вирішення цивільного позву потерпілого ОСОБА_2 щодо відмови у стягненні 15 320 грн. 96 коп. матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я - вирок скасовано та призначено новий розгляд в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга засудженого ОСОБА_1, в якій він порушує питання про скасування ухвали Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року та направлення кримінального провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам його апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.

Оцінюючи доводи касаційної скарги засудженого в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів виходить з наступного.

Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що висновок суду першої інстанціїщодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, зроблений на підставі досліджених доказів, які походять з різних джерел, що безпосередньо стосуються події злочину та його наслідків, а матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у судовому засіданні, безпосередньо у встановленому законом порядку судом першої інстанції були допитані обвинувачений ОСОБА_1, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також експерт ОСОБА_8, зміст показань яких детально викладений у вироку. Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що вказані докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.

Не залишились поза увагою апеляційного суду й доводи засудженого щодо суперечливості показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_7 щодо версії ДТП, яку надано стороною обвинувачення та обґрунтовано не взято до уваги вказані доводи, оскільки, пояснення зазначених свідків є суто суб'єктивними та ґрунтуюся на їх особистих припущеннях.

Надано оцінку апеляційним судом також і доводам засудженого про те, що в протоколі огляду місця події від 17 вересня 2015 року містяться недостовірні дані. Так судом було зазначено, що відповідно до матеріалів справи, інформація, що відображена у протоколі огляду місця події від 17 вересня 2015 року, повністю відповідає відомостям зафіксованим у фото-таблиці до нього та інформації, зазначеній у схемі ДТП, яка підписана слідчим, понятими та самим обвинуваченим без будь-яких коректив та зауважень, а посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що ділянка дороги має заокруглення, яке начебто перешкоджало видимості, спростовані ним самим. Крім того, з фотознімків № 1,2,6 на яких зафіксовано загальний вид місця ДТП, а також схеми місця ДТП, не вбачається заокруглення дороги, у зв'язку з цим доводи апеляційної скарги в цій частині, які є аналогічними доводам касаційної скарги засудженого, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.

Були предметом апеляційного розгляду й доводи засудженого щодо невірно визначеної швидкості. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції врахував, що відомості щодо швидкості руху транспортних засобів неодноразово встановлювались в ході слідчих експериментів, які проводилися за участю кожного з учасників ДТП, потерпілої ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4, показання яких, на думку апеляційного суду, не викликають сумнівів у їх об'єктивності та правдивості, а посилання сторони захисту на те, що у п. 17-1 протоколу огляду місця події вказано, що перемикач швидкості мотоцикла знаходився на передачі № 5, а стрілка тахометра зупинилася на 7200 обертів, є припущенням та жодними належними доказами не підтверджується.

Апеляційний суд надав також оцінку й доводам засудженого про те, що залишилися невирішеними заявлені ним та його захисником клопотання про проведення додаткового огляду місця події з фіксуванням всіх обставин дорожньої обстановки, замірами відстані з місця ДТП до перехрестя доріг, встановлення видимості дорожньої обстановки з робочих місць водіїв транспортних засобів. Так, в оскаржуваній ухвалі судом було зазначено, що ці доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою суду першої інстанції від 06 листопада 2017 року, з якої вбачається, що у задоволенні клопотання стороні захисту було відмовлено, оскільки не доведено необхідності надання доручення органу досудового розслідування провести певні слідчі дії, а саме додаткового огляду місця події, для отримання (збирання) доказів або перевірки вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні та можливості досягнення мети такої слідчої дії.

Решта доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги засудженого та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності скасування судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 липня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року стосовно нього - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур