Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.07.2021 року у справі №620/625/20

УХВАЛА

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 620/625/20

адміністративне провадження № К/9901/27211/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О. В.,

суддів: Мацедонської В. Е., Мартинюк Н. М.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року

у справі №620/625/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач, Офіс ГП) про стягнення з Офісу ГП на користь ОСОБА_1:

- вихідної допомоги в сумі 32 739,00 грн. ;

- надбавки за класний чин в сумі 1 800,00 грн. ;

- середнього заробітку за час весь час затримки при звільненні по день ухвалення рішення.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року закрито провадження щодо частини позовних вимог про стягнення надбавки за класний чин в сумі 1 800,00 грн. у зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року, позов задоволено частково - стягнуто з Офісу ГП на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 32 882,53 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 32 882,53 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду висловлені в постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 відповідно до яких внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Водночас, ~law19~ та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги, що є державною гарантією, що полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України та необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, що застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі. При цьому, обґрунтовуючи вказану підставу, скаржник посилається на наявність інших висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16.

Дослідивши доводи скаржника Суд зазначає таке.

Конституцією України (статті 8,129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо права на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, у разі звільнення прокурора на підставі ~law21~ (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), викладену зокрема у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.

Враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та статті 44 Кодексу законів про працю України, викладеного у справах №380/1662/20,260/1890/19,560/3971/19 у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі №620/625/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіО. В. Калашнікова В. Е. Мацедонська Н. М. Мартинюк