Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.11.2019 року у справі №826/7622/18

УХВАЛА

13 листопада 2019 року

Київ

справа №826/7622/18

адміністративне провадження №К/9901/30380/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Бевзенка В. М., Уханенка С. А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року в справі №826/7622/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24.04.2015 про закінчення виконавчого провадження №42556455 та зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вжити заходів щодо повного виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2009 в справі №2-а-310096/09 з урахуванням і застосуванням висновків доданого звіту кваліфікованого оцінювача, на підставі рішення Європейського суду з прав людини в справі "Щукін та інші проти України", за період з 01.11.2011 по 02.06.2014, а саме: виплати недоплаченої пенсії та компенсації за несвоєчасну виплату в розмірі ~money0~

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

04 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження в справі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.

З матеріалів касаційної скарги встановлено, що в цій адміністративній справі публічно-правовий спір виник у правовідносинах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового регулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, національний законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовної практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Європейський суд з прав людини в ухвалі від 03.06.2014 про оголошення заяви ОСОБА_2 неприйнятною зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (пункт 42 рішення від 14 лютого 2012 року в справі "Arras and Others v. Italy" ("Аррас та інші проти Італії", заява №17972/07); пункт 26 рішення від 13 квітня 2006 року "Sukhobokov v. Russia" ("Сухобоков проти Росії", заява №75470/01). У цій справі національні суди розглянули скаргу заявниці щодо зменшення розміру її пенсії та дійшли висновку, що сума пенсійних виплат була зменшена після внесення змін до відповідних законодавчих актів. Щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавства, Суд констатує, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.

Відповідно до Рекомендації №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, відповідно до якої Державам-членам запропоновано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Також пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їхнього розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") від 23.10.1996, заява №21920/93; рішення у справі "Brualla Gоmez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії") від 19.12.1997, заява №26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення національним законодавцем "розумних обмежень" на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливості перегляду будь-яких судових рішень.

Що стосується клопотання про звернення до Європейського суду з прав людини для отримання консультативного висновку, то відповідно до змісту статті 1 Протоколу №16 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який Верховна Рада України ратифікувала Законом України від 5 жовтня 2017 року №2156-VIII, вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено статтею 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або Протоколами до неї.

Суд і судова установа, яка звертається із запитом, може отримати консультативний висновок лише в тому випадку, якщо справа перебуває у його провадженні.

Суд і судова установа, яка звертається із запитом, зазначає причини свого запиту і надає інформацію щодо відповідних юридичних і фактичних обставин справи, яка перебуває в провадженні.

З огляду на відмову у відкритті провадження за касаційною скаргою не підлягає розгляду клопотання позивача про звернення до Європейського суду з прав людини для отримання консультативного висновку.

Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року в справі №826/7622/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: В. М. Бевзенко

С. А. Уханенко