21.06.2019 | Автор: Зеров Костянтин
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Суханов проти України»: Вирішення питання про винуватість особи за її відсутності у судовому засіданні порушує право на захист (ст. 6 Конвенції, заява № 32598/07, від 05.10.2017 р.)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України К.М. Суханов, звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на несправедливість провадження у його справі у зв’язку із відсутністю сторони захисту (Заявника, його захисника) на засіданнях під час прийняття рішення у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Вироком суду Заявника було визнано винним у службовому підробленні, яке полягало у внесенні завідомо неправдивих даних до податкових декларацій, та засуджено до обмеження волі на 1 рік. Заявник оскаржив вирок в апеляції, стверджуючи, що порушення податкового законодавства не було встановлено жодною з численних податкових перевірок, а експерт у справі був недостатньо кваліфікованим.

Апеляційний суд залишив скаргу Заявника без задоволення, засідання відбувалося без участі Заявника, проте за участю прокурора. Заявник стверджував, що не отримував інформацію про передання матеріалів справи у апеляційний суд. Заявник подав касаційну скаргу, зокрема стверджуючи, що під час розгляду в суді апеляційної інстанції було порушене його право на захист. Суд касаційної інстанції залишив рішення без змін, скаргу Заявника – без задоволення.

Уряд підкреслював, що участь прокурора у засіданнях апеляційного та касаційного судів була суто формальною, оскільки нових доводів наведено не було, а відсутність в засіданнях Заявника не вплинула на справедливість провадження.

ЄСПЛ наголосив, що концепція справедливого судового розгляду передбачає змагальність і рівність, які повинні забезпечувати справедливий баланс і дати кожній стороні можливість представити свої аргументи за рівних умов. ЄСПЛ підкреслив, що за загальним правилом присутність особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, на засіданнях суду першої інстанції є дуже важливою. 

Необхідність присутності в засіданнях судів вищих інстанцій залежить від ролей цих судів у правовій системі, повноти відповідних проваджень. Якщо під час провадження розглядаються лише питання права, то таке провадження може бути справедливими навіть за відсутності особи. Разом із цим, якщо апеляційний суд оцінює і питання права, і питання фактів, маючи повноваження встановити вину або невинуватість, то рішення такого суду не може бути прийняте без наданих особисто обвинуваченим показань. 

Відповідно до національного законодавства, апеляційний суд мав повноваження вирішувати питання факту і права, відповідальності і покарання, проте підстави для виклику особи в засідання були досить обмеженими. Оскільки апеляційна скарга стосувалася питання фактів і права, апеляційний суд повинен був здійснити повну оцінку вини чи невинуватості Заявника, в тому числі шляхом заслуховування його показань. Прокурор, будучи присутнім на засіданні, мав можливість впливати на думку суду і суть прийнятого рішення. 

З огляду на вищевикладене, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки право Заявника на захист було порушене, а надання показань стороною обвинувачення без відома сторони захисту порушило принцип рівності сторін, було несправедливим. 

Аналізуйте судовий акт: «Захіровіч проти Ховартії» (Zahirović v. Croatia), заява № 58590/11

«Чопенко проти України» (Chopenko v. Ukraine), заява № 17735/06

«Ермі проти Італії» [ВП] (Hermi v. Italy [GC]), заява № 18114/02

«Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiņš v. Latvia [GC]), заява № 17502/07

«Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), заява № 45783/05

 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СУХАНОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SUKHANOV v. UKRAINE)

(Заява № 32598/07)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

5 жовтня 2017 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Суханов проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:

         Ерік Мьосе (Erik Møse), Голова,
         Йонко Грозєв (Yonko Grozev),
         Габріеле Куцско-Штадльмайєр (Gabriele Kucsko-Stadlmayer), судді,

а також Анна-Марія Дуге (Anne-Marie Dougin), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 12 вересня 2017 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявою (№ 32598/07), яку 25 липня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Костянтин Миколайович Суханов (далі – заявник).

2.  Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3.  Заявник стверджував, зокрема, що провадження у його справі було несправедливим через відсутність заявника та його захисника під час розгляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.

4.  21 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5.  Заявник народився у 1967 році та проживає у м. Київ.

6.  На час подій він був директором приватної компанії.

7.  У серпні 2002 року щодо заявника було порушено кримінальне провадження за підозрою в ухиленні від сплати податків та службовому підроблені. Згодом обвинувачення в ухиленні від сплати податків було знято.

8.  07 грудня 2004 року Дніпровський районний суд міста Києва (далі – Дніпровський суд) визнав заявника винним у службовому підробленні. Суд встановив, що він вніс завідомо неправдиві відомості до податкових декларацій компанії. Зокрема, замість застосування прямолінійного методу амортизації щодо нематеріальних активів компанії, заявник розрахував її амортизаційні відрахування як різницю між валовими доходами та витратами компанії. У результаті документи вказували на відсутність будь-якого прибутку або збитків у діяльності компанії, тоді як насправді в неї були збитки. Заявнику було обрано покарання у виді обмеження волі на строк один рік (тобто тримання в кримінально-виконавчій установі відкритого типу за місцем його проживання) з позбавленням права обіймати адміністративні посади на строк один рік. Заявника було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік. Заявник знаходився під підпискою про невиїзд до набрання вироком законної сили.

9.  Заявник подав апеляційну скаргу. Він стверджував, що діяльність компанії була предметом численних податкових перевірок, якими не було встановлено жодних порушень податкового законодавства. Тому він стверджував, що не вчиняв жодного злочину, і що цей факт не отримав належної уваги суду першої інстанції. Крім того, заявник вважав, що експерт, допитаний у судовому засіданні, не мав належної кваліфікації. Зрештою, він стверджував, що слідчий податкової міліції, якого також було допитано, не був безстороннім, та що на його показання не можна було посилатись. Відповідно заявник просив апеляційний суд скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким його буде виправдано у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.

10.  10 лютого 2005 року Дніпровський суд надіслав Апеляційному суду міста Києва (далі – апеляційний суд) лист, в якому зазначалось:

«[Дніпровським судом] на вашу адресу надсилається кримінальна справа щодо [заявника], засудженого за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України [службове підроблення], для розгляду в апеляційному порядку 17 березня 2005 року о 10 год. 35 хв.»

11.  Крім Голови апеляційного суду зазначений лист був також надісланий прокурору, заявнику та його захиснику. У матеріалах справи відсутні докази його отримання заявником та/або його захисником. Згідно з твердженнями заявника йому не було відомо про його існування.

12.  17 березня 2005 року після судового засідання, проведеного за участю прокурора, але за відсутності заявника та його захисника, апеляційний суд залишив апеляційну скаргу заявника без задоволення. Суд виніс свою ухвалу «заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, пояснення прокурора, який вважає вирок законним, а доводи апеляції [заявника] – безпідставними, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції». Питання щодо відсутності у судовому засідання заявника та його захисника в ухвалі апеляційного суду не порушувалось.

13.  Заявник подав касаційну скаргу, оскаржуючи, серед іншого, розгляд його справи в апеляційній інстанції за відсутності його та його захисника, з порушенням його права на захист.

14.  23 січня 2007 року Верховний Суд, розглянувши справу в порядку письмового провадження, залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій. Посилаючись на матеріали справи, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції повідомив заявника та його захисника про дату призначення справи до апеляційного розгляду, без надання додаткових відомостей.

II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A.  Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року (втратив чинність 19 листопада 2012 року)

1.  Положення щодо розгляду справ в апеляційному порядку

15.  Стаття 358 містить перелік питань, які апеляційний суд може розглянути при попередньому розгляді справи (тобто судове засідання, що може знадобитись для вирішення всіх процесуальних питань до розгляду апеляції). До них відноситься необхідність проведення судового слідства (тобто допит засудженого чи виправданого, свідків, потерпілих та експертів, призначення експертизи, а також огляд документів та речових доказів) та виклик у судове засідання будь-яких осіб. Також цим положенням передбачалось, що засуджений чи виправданий, а також їх законні представники підлягають обов’язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство.

16.  Відповідно до статей 254 та 361 повістка про виклик до апеляційного суду вручається підсудному під розписку не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді.

17.  Відповідно до статті 362 неявка учасників процесу на засідання апеляційного суду не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням апеляційного суду.

18.  Стаття 366 передбачає, що у результаті розгляду апеляції на рішення суду першої інстанції апеляційний суд: (1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції – без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови; або (2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції.

2.  Положення щодо розгляду справи в порядку касаційного провадження

19.  Відповідні положення наведені в рішенні Суду у справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine) (заява № 45783/05, пункт 18,
від 21 жовтня 2010 року).

B.  Наведена Урядом практика національних судів

20.  Уряд надав Суду дві постанови Апеляційного суду Чернігівської області від 21 грудня 2006 року та 31 травня 2007 року відповідно, згідно з якими перегляд відповідних кримінальних справ в апеляційному порядку вимагав виклику всіх учасників процесу, оскільки в апеляціях ставились питання про погіршення становища засуджених.

ПРАВО

I.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ «с» ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

21.  Заявник скаржився, що ні його, ні його захисника не було належним чином викликано до апеляційного суду та Верховного Суду. Хоча він посилався на статтю 13 Конвенції, Суд вважає, що ця скарга має бути розглянута за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідні положення якої передбачають:

«1.  Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, … який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3.  Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c)  захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; …»

A.  Розгляд справи апеляційним судом за відсутності заявника та його захисника

1.  Прийнятність

22.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

2.  Суть

23.  Заявник скаржився, що не мав змоги захистити свої права в апеляційному провадженні, оскільки ні його самого, ні його захисника не було викликано до апеляційного суду. Він наголосив на відсутності будь-яких документальних доказів того, що їх було повідомлено про це судове засідання. Відповідно заявник стверджував, що було підірвано справедливість судового розгляду у його справі.

24.  Посилаючись на лист Дніпровського суду від 10 лютого 2005 року (див. пункт 10), Уряд стверджував, що і заявник, і його захисник були належним чином повідомлені про засідання апеляційного суду. Уряд також доводив, що у будь-якому випадку їх відсутність у цьому судовому засіданні не підірвала справедливість провадження. У зв’язку з цим Уряд зазначив, що участь прокурора у судовому засіданні була суто формальною, що він не наводив жодних нових доводів.

25.  Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов’язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справі «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiņš v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016, з подальшими посиланнями).

26.  Суд також повторює, що особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення повинна за загальним правилом, що ґрунтується на понятті справедливого судового розгляду, мати право бути присутнім у засіданні суду першої інстанції. Однак, особиста присутність підсудного не має такого ж важливого значення для апеляційного розгляду справи, як під час розгляду справи судом першої інстанції. Порядок застосування статті 6 Конвенції до проваджень в судах апеляційної інстанції залежить від особливостей таких проваджень; при цьому має враховуватись повнота провадження у національній правовій системі та роль апеляційного суду у ньому. Провадження, під час яких розглядаються лише питання права, на відміну від питань фактів, можуть відповідати вимогам статті 6 навіть якщо скаржнику не було надано можливості бути заслуханим особисто апеляційним або касаційним судом за умови, що у суді першої інстанції було проведено публічний розгляд. Навіть якщо апеляційний суд має юрисдикцію переглядати справу як щодо фактів, так і права, стаття 6 не завжди вимагає забезпечення права на публічний розгляд, тим більше – права бути присутнім особисто. З метою вирішення цього питання слід враховувати, серед іншого, особливі риси відповідного провадження та спосіб, у який інтереси заявника фактично представлялися та захищалися у суді апеляційної інстанції, зокрема, з огляду на характер питань, які цей суд мав вирішити, а також їхню важливість для особи, яка подала скаргу. Проте, якщо апеляційний суд має розглянути справу за питаннями фактів і права та здійснити повну оцінку питання щодо вини або невинуватості, він не може вирішити таке питання без безпосередньої оцінки показань, наданих особисто обвинуваченим, з метою доведення того, що він не вчиняв дій, які, як стверджується, становили кримінальне правопорушення (див. рішення у справі «Ермі проти Італії» [ВП] (Hermi v. Italy) [GC],
заява № 18114/02, пункти 60 – 64, ЄСПЛ 2006‑XI з подальшими посиланнями).

27.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що аргументацію Уряду є двоякою: по-перше Уряд стверджував, що відсутність заявника та його захисника у засіданні апеляційного суду не підірвала справедливість судового розгляду, а по-друге Уряд зауважив, що вони не були присутніми у судовому засіданні з власної вини, будучи поінформованими про його дату та час.

28.  Суд зауважує, що відповідно до кримінально-процесуальних норм, чинних на час подій, при перегляді справи заявника апеляційний суд мав юрисдикцію розглядати питання права та факту, що стосувались як кримінальної відповідальності, так і покарання. Апеляційний суд мав повноваження розглядати докази з матеріалів справи та додаткові матеріали, надані йому безпосередньо сторонами. За результатами такого розгляду апеляційний суд міг відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити вирок без змін, скасувати вирок та закрити кримінальну справу, скасувати вирок та направити справу на нове розслідування або судовий розгляд або змінити вирок (див. пункт 18).

29.  У той же час, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу засуджений та його законний представник підлягали обов’язковому виклику в апеляційний суд лише за наявності однієї з таких двох передумов: якщо в апеляції ставиться питання про погіршення його становища або суд визнає необхідним провести судове слідство (див. пункт 15).

30.  За відсутності апеляції прокурора перша передумова не була застосовною до ситуації заявника. Щодо другої передумови, то видається, що апеляційний суд не вважав за доцільне проводити попередній розгляд справи з метою вирішення необхідності проведення судового слідства, що вимагало б обов’язкового виклику заявника та його захисника. Як вбачається з фактів справи, 17 березня 2005 року було проведене єдине судове засідання, під час якого апеляційний суд розглянув по суті апеляційну скаргу заявника та залишив її без задоволення. Питання відсутності у цьому засіданні заявника та його захисника не згадувалось апеляційним судом у його ухвалі, з чого Суд робить висновок, що воно не розглядалось (див. пункт 12).

31.  Слід зауважити, однак, що у своїй апеляційній скарзі заявник критикував суд першої інстанції через те, що він не встановив наявність у його діях складу злочину. Він також оскаржував деякі показання свідка та експерта і просив апеляційний суд скасувати вирок щодо нього та виправдати його (див. пункт 9). Іншими словами, його апеляційна скарга стосувалась як питань фактів, так і права, і апеляційний суд мав провести повну оцінку його вини або невинуватості (див. згадане рішення у справі «Ермі проти Італії» (Hermi v. Italy), пункт 64).

32.  Незалежно від того, чи проводив апеляційний суд формальне судове слідство, Суд зазначає, що прокурор мав перевагу бути присутнім у його судовому засіданні та висувати доводи, спрямовані на переконання суддів відхилити апеляційну скаргу заявника та залишити без змін вирок щодо нього, що вони й зробили. Ні заявника, ні його захисника не було там, щоб оспорити ці доводи.

33.  Щодо змісту доводів, наведених стороною обвинувачення, Суд нагадує, що принцип рівності сторін не залежить від подальшої несправедливості, яка має кількісне вираження, що випливає з процесуальної нерівності. Сторона захисту має сама вирішувати, чи заслуговують доводи на реакцію. Тому надання доводів суду стороною обвинувачення без відома сторони захисту є несправедливим (див. рішення у справ «Захіровіч проти Ховартії» (Zahirović v. Croatia), заява № 58590/11, пункт 43, від 25 квітня 2013 року).

34.  Суд вже встановлював, що участь представника сторони обвинувачення у засіданні суду апеляційної інстанції, на якому підсудний або його представник були відсутніми, порушує право заявника на захист та принцип рівності сторін, притаманний праву на справедливий суд (див. посилання на практику в рішенні у справі «Чопенко проти України» (Chopenko v. Ukraine), заява № 17735/06, пункт 65, від 15 січня 2015 року). Обставини цієї справи стосуються аналогічних проблем.

35.  Суд не поділяє думку Уряду, що відсутність заявника та його захисника у засіданні апеляційного суду була пов’язана з їхньою власною недбалістю. Як зазначив Уряд, дату та час цього судового засідання було вказано у листі суду першої інстанції від 10 лютого 2005 року. Слід зазначити, що це був супровідний лист до матеріалів справи, направлених до апеляційного суду, та з якого були зроблені копії сторонам для інформування (див. пункти 10 та 11). Немає доказів того, що зрештою заявник та/або його захисник отримали його.

36.  У світлі викладеного Суд доходить висновку, що було порушено право заявника на захист, та що з огляду на присутність представника сторони обвинувачення було також порушено принцип рівності сторін, як однієї з гарантій справедливого суду.

37.  Відповідно було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

B.  Розгляд справи Верховним Судом за відсутності заявника та його захисника

38.  Заявник стверджував, що розгляд Верховним Судом його касаційної скарги за відсутності його та його захисника порушив його права за статтею 6 Конвенції.

39.  Уряд оспорив цей аргумент. Уряд зазначив, що відповідне провадження стосувалось лише питань права, та що прокурор не брав участь у ньому.

40.  Суд встановлював, що коли компетенція Верховного Суду обмежується питаннями права, відсутність публічного розгляду справи не є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції per se (див., наприклад, згадане рішення у справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), пункт 33 з подальшими посиланнями).

41.  У згаданій справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine) Суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з присутністю прокурора у попередньому засіданні Верховного Суду, в якому заявник був відсутнім (див. пункти 34 та 35).

42.  Однак у цій справі жодна зі сторін не була заслухана Верховним Судом, який в порядку письмового провадження розглянув та залишив касаційну скаргу заявника без задоволення.

43.  Отже, Суд вважає, що ця частина скарги є явно необґрунтованою та оголошує її неприйнятною відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

II.  ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

44.  Заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції, що національні суди припустились помилки при оцінці фактів справи та їхньої правової кваліфікації. Він також оскаржував оцінку доказів та показань свідка обвинувачення та експерта. Зрештою, посилаючись на статтю 7 Конвенції, він скаржився, що не було доказів вчинення ним будь-якого злочину.

45.  З огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції Суд вважає, що вони не виявлять жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Відповідно ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

46.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

47.  Заявник не подав вимогу щодо справедливої сатисфакції у встановлений строк. Суд вважає, що підстави для присудження йому будь-якої суми у цьому зв’язку відсутні (див., наприклад, рішення у справі «Багієва проти України» (Bagiyeva v. Ukraine), заява № 41085/05, пункт 67, від 28 квітня 2016 року).

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошує прийнятними скарги щодо порушення права заявника на захист та порушення принципу рівності сторін, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2.  Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 5 жовтня 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Анна-Марія Дуге
(Anne-Marie Dougin)
В.о. заступника Секретаря

Ерік Мьосе
(Erik Møse)
Голова


Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/06/11/20190611193139-49.docx

1287
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения