Р2Р-перекази як мінне поле: короткий аналіз податкових та юридичних ризиків

Останнім часом у сучасному цифровому просторі України склалась парадоксальна ситуація. З одного боку, банківська система пропонує миттєві та зручні P2P-перекази (Person-to-Person), які стали стандартом розрахунків. З іншого – податкове законодавство та вимоги фінансового моніторингу стають дедалі жорсткішими, перетворюючи звичку «скидати на карту» на джерело серйозних юридичних проблем для тих, хто використовує приватні рахунки в комерційних цілях.

У цьому матеріалі ми проаналізуємо механізми державного контролю та ймовірні ризики.

• Юридична колізія: цивільні відносини VS господарська діяльність
• Анатомія фінансового моніторингу: як працює «Risk-Based Approach»
• 4 мільйони гривень і презумпція вини: судовий урок для кожного
• Економічна пастка: оподаткування обороту, а не прибутку

Юридична колізія: цивільні відносини VS господарська діяльність

Основна проблема полягає безпосередньо у розмежуванні приватної та підприємницької активності. Де проходить межа між «я продав свою стару річ» та «я веду нелегальний бізнес»?

Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) допускає свободу договору. Тобто, фізичні особи мають право позичати кошти, дарувати їх або ж продавати власне майне, що регулюється статтею 655 ЦКУ. І до того ж, кошти, отримані таким чином, не вважаються підприємницьким доходом.

Однак, стаття 1 Закону України «Про підприємництво» дає чітке визначення: підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами.

Судова практика, зокрема і постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.04.2003 р., встановлювала чіткий маркер: діяльність вважається систематичною, якщо вона здійснюється три і більше разів протягом календарного року.

Це критичний момент. Багато хто вважає, що «бізнес» - це лише відкрити магазин чи офіс. Однак насправді достатньо здійснити три однотипні операції з метою отримання прибутку, щоб підпасти під критерії підприємництва. Втім, і тут не все так просто.

Розберемо на конкретних прикладах:

• Ситуація 1: Продаж особистих речей (не є бізнесом)

Наприклад, ви вирішили розвантажити шафу. У січні Ви продали на OLX стару зимову куртку, у березні, припустимо, дитячий візок, а у вересні – свій старий IPhone, бо придбали новий.

Хоча операцій було три, це не є підприємництвом. Адже у цих діях відсутня мета отримання прибутку (зазвичай вживані речі продаються дешевше, ніж купувалися) і відсутня комерційна систематичність, адже Ви продаєте різнорідні предмети особистого вжитку. Це є реалізацією права власності.

Однак, якщо Ви постійно продаватимете схожі речі, нехай і вживані, виникнуть сумніви. Навряд чи вийде пояснити, що десятки проданих смартфонів справді були Вашими особистими.

• Ситуація 2: «Дрібний» перекуп (є нелегальним бізнесом)

Припустимо, ви замовили на Temu три пари навушників по акції, щоб потім продати їх на своїй особистій сторінці у соціальній мережі з націнкою у 200 гривень. Ви продали їх трьом різним людям протягом місяця.

Це вже буде мати ознаки господарської діяльності без реєстрації. Адже наявний факт систематичності, який полягає у проведенні 3 операцій, а також є очевидна мета отримання прибутку. У такому випадку, сума отриманого прибутку не матиме абсолютно ніякого значення, навіть якщо це буде всього 600 гривень.

Звісно, навряд чи банк або податкова зроблять категоричні висновки лише на підставі трьох операцій. Зазвичай увагу привертають значно більші суми або системна кількість транзакцій, але нам важливо зрозуміти сам принцип.

• Ситуація 3: Надання послуг (є нелегальним бізнесом)

Уявимо ситуацію, Ви вмієте робити гарні торти. Спочатку Ви спекли торт на день народження куми безкоштовно. Потім спекли торт колезі вже за гроші, а потім ще оплатно вже іншим замовникам.

Тобто, починаючи з третього торта, Ви – підприємець-нелегал. Чому? Через те, що ви систематично надаєте послуги, і для податкової це вже є виробництво, яке вимагає санітарних норм та сплати податків.

Отже, якщо ви тричі за рік отримали платіж за надану послугу або проданий товар на особисту картку – з точки зору закону Ви вже вийшли за межі цивільних відносин і вступили в поле господарської діяльності.

Це стосується й надання інших послуг, наприклад, репетиторства. Регулярне надходження однотипних платежів може слугувати маркером систематичної діяльності та привернути зайву увагу банку, а згодом — і податкової. Звісно, ніхто не заблокує Вам рахунки одразу після третьої транзакції, але правила фінмоніторингу стають дедалі суворішими, тому всім варто зважати на потенційні ризики.

Анатомія фінансового моніторингу: як працює «Risk-Based Approach»

Банки більше не є просто зберігачами ваших грошей. Згідно із Законом України №361-ІХ, вони виконують функцію первинних суб’єктів фінансового моніторингу, а отже зобов’язані за своєю функцією виявляти ризикові операції.

Поширеною помилкою є орієнтування лише на обов’язковий поріг у 400 000 гривень. Насправді банки застосовують ризик-орієнтований підхід. Це означає, що їх підозру може викликати будь-яка сума, якщо вона не відповідає фінансовому портрету клієнта.

З основних тригерів, на які реагують алгоритми, можна виділити зокрема:

• дроблення операцій – тобто коли замість одного платежу у 50 000 гривень приходить 50 платежів по 1 000 гривень. Система ідентифікує це як спробу уникнути уваги або ж як ведення роздрібної торгівлі;
• «віялові надходження» - коли кошти надходять від десятків різних фізичних осіб, з якими клієнт не має очевидного родинного зв’язку;
• транзитний характер – тобто гроші зайшли на рахунок і або миттєво знімаються з картки, або одразу ж переводяться на інший рахунок;
• невідповідність анкеті – припустим, при відкритті рахунку ви вказали дохід «зарплата 15 000 грн», а фактичний оборот по карті сягає 100 000 гривень на місяць.

Наслідком таких дій є блокування рахунку та вимога надати документи.

4 мільйони гривень і презумпція вини: судовий урок для кожного

Найкраще ілюструє нову реальність свіжа судова практика. Показовим є кейс, нещодавно розглянутий Восьмим апеляційним адміністративним судом (рішення у справі № 380/12287/24, реєстраційний номер 131739272). Ця історія руйнує популярний міф про те, що «мої рахунки - моя особиста справа».

Ситуація доволі класична: фізична особа протягом року отримала на свої карткові рахунки понад 4 мільйони гривень. Гроші надходили від різних людей, у різний час та різними сумами. Коли податкова провела перевірку і визнала ці кошти оподатковуваним доходом, нарахувавши солідні податки та штрафи, громадянин спробував захиститися в суді. Лінія захисту будувалася на твердженні, що це зовсім не бізнес-дохід, а приватні перекази: допомога від родичів, повернення боргів від друзів та поповнення рахунків власними коштами.

Проте суд став на бік податкової, і логіка Феміди в цьому рішенні є холодним душем для багатьох «тіньових» підприємців.

По-перше, судді наголосили на масштабі операцій. Хоча Р2Р-платежі дійсно призначені для побутових переказів, річний обсяг у 4 мільйони гривень від широкого кола осіб виходить за межі звичайного поняття «допомоги від родичів» і свідчить про системну діяльність. Це той випадок, коли кількість переростає у нову юридичну якість - аномалію, яку неможливо пояснити побутовими потребами.

По-друге, суд фактично переклав тягар доказування на власника картки. Аргумент про те, що податкова повинна довести підприємницький характер кожного переказу, був відхилений. Натомість суд застосував норми Податкового кодексу (ст. 162-165 ПКУ), згідно з якими будь-які кошти, що заходять на рахунок, апріорі вважаються доходом, допоки платник документально не доведе зворотне. Оскільки позивач не надав договорів позики, нотаріально завірених договорів дарування чи квитанцій, які б підтверджували некомерційну природу коштів, суд визнав усю суму доходом від діяльності на території України. Принцип простий: немає «папірця» - плати податок.

Багато хто задається питанням: як податкова взагалі дізналася про ці перекази? Механізм насправді налагоджений і працює автоматично. Ланцюжок виглядає так: банк - Держфінмоніторинг - Податкова служба. Коли обороти за карткою перевищують встановлені ліміти або алгоритми банку фіксують нетипову активність (наприклад, масові надходження), фінансова установа зобов'язана повідомити про це державний моніторинг. Останній, проаналізувавши ризики, передає інформацію податковій. Маючи сигнал від Держфінмоніторингу, податкова призначає документальну перевірку, результат якої часто стає фатальним для гаманця горе-підприємця.

Економічна пастка: оподаткування обороту, а не прибутку

Найстрашніше в цій історії - не штрафи, а принцип нарахування податків. Тут криється головний підводний камінь, про який забувають «тіньовики».

Податкову не цікавить, що ви купили кросівки за 800 гривень, а продали за 1000. Якщо ви не ФОП, ви не маєте права декларувати витрати. Для держави вся сума, що зайшла на картку (1000 грн), вважається вашим чистим доходом.

Порахуємо математику втрат на уявному і дуже спрощеному прикладі. Уявіть, що ви продаєте одяг.

1. Ви наторгували на 100 000 грн (ваш оборот) за місяць.
2. На закупівлю цього товару ви витратили 80 000 грн.
3. У вашій кишені реально залишилося 20 000 грн прибутку.

Ось як по-різному складеться ваша доля:

• Сценарій А: Ви — легальний ФОП (2 група)

Ваші податки фіксовані. Вони прив'язані до мінімальної зарплати (8000 грн), а не до того, скільки мільйонів ви заробили (в межах ліміту).

• Ви платите фіксовану суму (Єдиний податок + ЄСВ + Військовий збір 10%) ≈ 4 160 грн.
• Ваш результат: 20 000 грн (прибуток) – 4 160 грн (податки) = +15 840 грн.

Результат так собі, але Ви хоча б в плюсі.

Звісно, якщо Ви плануєте бізнес із високою часткою офіційних витрат, можна розглянути варіант роботи на загальній системі оподаткування. Однак вона несе значні ризики, детальний огляд яких потребує окремої статті.

• Сценарій Б: Ви — «тіньовий» підприємець

Податкова виявила ваші надходження. Оскільки ви не суб'єкт господарювання, вона оподатковує всі 100 000 грн обороту.

• Податок на доходи фізосіб (18% від 100 000) = 18 000 грн.
• Військовий збір (5% від 100 000) = 5 000 грн.
• Разом ви винні державі: 23 000 грн.

Фінал драми

У вас на руках залишилося 20 000 грн заробітку. Податковій ви повинні віддати 23 000 грн. Ваш баланс: МІНУС 3 000 грн.

Ви працювали цілий місяць, відправляли посилки, спілкувалися з клієнтами, а в результаті не просто нічого не заробили, а ще й залишилися винні державі. І це ми ще не додали сюди штрафні санкції.

Підсумовуючи, варто визнати: стратегія «тихого» ведення бізнесу через особисту картку перетворилася з інструменту економії на бомбу уповільненої дії. Як ми побачили з розрахунків, ціна цієї «економії» - це сплата 23% від усього обороту , штрафи та постійний страх блокування рахунків. Це математика, в якій неможливо виграти на дистанції.

Як показує наведений судовий приклад, особі нарахували понад мільйон гривень податку, який доведеться сплатити. Це не поодинокий випадок: іноді суми донарахувань настільки критичні, що єдиним способом позбутися боргів залишається процедура банкрутства фізичної особи.

Перехід у легальне поле через реєстрацію ФОП — це не просто вимога закону, а інвестиція у Вашу безпеку та можливість масштабування. Втім, шлях легалізації, як і захист у податкових спорах, має безліч нюансів. Часто одна вчасна консультація коштує значно дешевше, ніж роки судової тяганини та виправлення помилок, зроблених за порадами з інтернету.

Тож незалежно від того, чи Ви тільки плануєте свідомий вихід із тіні, чи вже отримали «лист щастя» від податкової, — довірте юридичну рутину професіоналам. Залиште собі розвиток бізнесу, а не боротьбу із системою.

Автор консультації: Ющенко Олексій Петрович

керівник корпоративної практики, адвокат, корпоративний медіатор

Джерело: АО Домінанта