Позичальник може оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані. Обставину передання, чи непередання доводить сторона, яка посилається таку. (ВС КЦС № 756/9028/20 від 23.06.2023 р.)

Фабула судового акту: Кредитор звернулася до суду із позовом до позичальника про стягнення заборгованості за договором позики. За двома розписками боржник заборгував зі слів позивачки - 31 тис. доларів США.

Суд першої інстанції (рішення якого підтримав суд апеляційної інстанції) задовольнив позов частково, і стягнув біля 10 490 доларів США - звичайно що перерахувавши їх в національну валюту за курсом НБУ на день ухвалення рішення.

Посилаючись на безгрошовість розписки (тобто відсутність передачі грошей), відповідач подав касаційну скаргу. ВС КЦС вчергове пояснив нюанси стягнення грошових коштів за розпискою:

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).

Отже, у цій справі: Оцінюючи заперечення відповідача проти позову щодо безгрошовості укладеного договору позики суди попередніх інстанцій не знайшли цьому підтвердження - і з цим погодився ВС. Тому у касаційній скарзі боржнику відмовив, а рішення попередніх судів залишив без змін.

Процесуальний момент:

Доводи заявника в касаційній скарзі щодо відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду справи ВС КЦС не взяв до уваги, вказавши що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Аналізуйте судовий акт: Боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі № 632/2209/16,04.03.20);

ДО УВАГИ АДВОКАТІВ! Отримання гонорару готівкою можна підтверджувати БУДЬ-ЯКИМ документом (квитанція, акт, розписка тощо) (ВС/КАС у справі № 727/4597/19 від 16.04.2020);

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі № 753/11670/17 від 11.06.2021);

ВС КЦС висловився щодо ролі розписки та визнав правомірним стягнення 120% річних, як передбачену сторонами в договорі позики санкцію за прострочення повернення суми боргу (ВС КЦС №753/1349/20від 26.04.2022 р.).

Постанова

Іменем України

23 червня 2023 року

м. Київ

справа № 756/9028/20

провадження № 61-1897св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначила, що 28 червня 2017 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, за яким вона надала ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 47 490 дол. США, які він зобов`язався повернути через шість місяців. В подальшому сума позики була збільшена та вона передала ОСОБА_2 ще грошові кошти у розмірі 44 990 дол. США.

Позивач вказувала, що оскільки ОСОБА_2 за договором позики від 28 червня 2017 року повернув лише 11 500 дол. США, а за договором позики від 28 грудня 2017 року 34 500 дол. США, залишок неповернутих коштів становить 31 000 дол. США, від повернення решти боргу відповідач ухиляється.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 860 870,00 грн заборгованості за договором позики.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 279 138,90 грн заборгованості за договором позики, 2 791,38 грн судового збору, а всього 281 930,28 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем доведено факт укладення договору позики між сторонами. Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, всю суму коштів ОСОБА_1 не повернув, у зв`язку з чим наявні передбачені законом підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми неповернутого боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано її із Оболонського районного суду міста Києва. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року.

21 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року зупинено виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року до закінчення касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 379/942/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції відхилив клопотання його представника про відкладення судового засідання.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що за змістом розписки від 28 червня 2017 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 47 490 дол. США строком на шість місяців, які зобов`язався виплатити частинами протягом указаного строку. Також цією розпискою ОСОБА_2 підтверджує наявність спірної заборгованості по взаємовідносинам сторін за 2015 рік, що підлягає перерахунку після надання сторонами розписок про отримання грошових коштів (т. 1 а. с. 18).

Відповідно до розписки від 28 грудня 2017 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 44 990 дол. США строком на шість місяців. Також цією розпискою він підтверджує наявність нез`ясованої заборгованості по взаєморозрахункам між сторонами за 2014 та 2015 роки, яка підлягає перегляду після надання сторонами розписок про отримання коштів (т. 1 а. с. 20).

Після тексту розписки ОСОБА_2 від 28 грудня 2017 року, а також на її зворотному боці містяться відмітки ОСОБА_1 про отримання коштів 14 червня 2018 року у сумі 10 000 дол. США, 28 грудня 2017 року - 3 000 дол. США, 27 липня 2018 року - 3 000 дол. США, 28 грудня 2018 року - 3 000 дол. США та 5 000 дол. США, 11 жовтня 2018 року - 8 500 дол. США, 01 грудня 2018 року - 2 000 дол. США (т. 1 а. с. 19, 20).

ОСОБА_1 визнає, що 19 серпня 2017 року ОСОБА_2 перерахував їй 1 500 дол. США, а 05 вересня 2017 року - 1 000 дол. США, що підтверджується її заявою (т. 1 а. с. 224).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 44 990 дол. США, що підтверджується розписками.

ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 борг у сумі 34 500 дол. США (10 000 дол. США + 3 000 дол. США + 3 000 дол. США + 3 000 дол. США + 5 000 дол. США + 8 500 дол. США + 2 000дол. США).

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушив свої зобов`язання щодо повернення всієї суми грошових коштів, а саме залишок неповернутого боргу становить 10 490 дол. США (44 990 дол. США - 34 500 дол. США), що за курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення складає 279 138,90 грн.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).

Оцінюючи заперечення відповідача проти позову щодо безгрошовості укладеного договору позики суди попередніх інстанцій належно оцінили надані на підтвердження таких доводів докази, при цьому правильно застосувавши норми матеріального права.

Доводи заявника в касаційній скарзі щодо відхилення апеляційним судом клопотання про відкладення розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22) та від 17 березня 2023 року у справі № 465/5343/18 (провадження № 61-11076св22).

Враховуючи наведене, апеляційний суд з дотриманням норм процесуального права розглянув справу у відсутність ОСОБА_2 .

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 379/942/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц ц, оскільки фактичні обставини у цих справах різні.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильного по суті спору висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року зупинено виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судових рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров