Боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі № 632/2209/16,04.03.20)

17.04.2020 | Автор: Олександр Б.
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі № 632/2209/16,04.03.20) - 0_70245700_1587117744_5e997eb0ab846.jpg

Фабула судового акта: «Расписка. Я, … (відповідачка), обвязуюсь отдать 20 тысяч доларов США, … (позивач), на срок, десять дней, до 30.05.2014 года. 25.05.2014 г. (підпис)». Саме такого змісту розписка досліджувалась судами у справі, яку роглядав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду за касаційною скаргою позивача. У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки та просив стягнути з неї 7500 грн за договором позики від 18 лютого 2012 року та 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року, що еквівалентно 20 000 доларів США.

Позов був обґрунтований тим, що позивач уклав із відповідачкою у простій письмовій формі договори позики від 18 лютого 2012 року на суму 7500 грн зі строком повернення боргу 30 грудня 2012 року та 25 травня 2014 року на суму 20 000 доларів США зі строком повернення боргу 30 травня 2014 року. Але після закінчення строків повернення боргу відповідачка вказані суми позики не повернула та ухиляється від повернення боргу.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позовні вимоги залишені без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою від 25 травня 2014 року, суд першої інстанції виходив із того, що розписка не містить у собі даних про одержання відповідачем грошових коштів від позивача, її зміст є суперечливим. Зокрема, суд вказав, що з тексту розписки не вбачає моменту передання грошових коштів, що є обов’язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. Крім того, в розписці не вказано порядку повернення грошових коштів, тобто він є незрозумілим, адже вказано «на срок десять дней, до 30.05.2014 года», тоді як сама розписка складена 25.05.2014 року, що вказує лише на п’ять днів.

ВС/КЦС з висновками судів попередніх інстанцій погодився, зазначивши, що зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача. Отже суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики. Такі висновки відповідают правовій позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, а також Верховним Судом - у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Виходячи із змісту постанови касаційного суду, він вважав слушними доводи відповідачки про те, що слова «повернути» і «отдать», яке було вжите у розписці, - не тотожні поняття, що розписку її «примусив написати позивач під загрозою нездійснення дарування квартири їхній спільній доньці, як доказ компенсації ринкової вартості квартири, тобто розписка складена не за наслідками отримання грошей у позику, а під впливом інших обставин».

З огляду на те, що у постанові ВС/КЦС в повні мірі не проаналізовані всі докази у справі, варто звернути увагу також і на рішення суду першої інстанці в цій справії.

Аналізуйте судову справу: ВСУ скасував рішення трьох інстанцій і відмовив особі у поверненні 500тис. $ оскільки боргова розписка не містила зобов’язання боржника про повернення коштів (Постанова ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15)

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, і засвідчуючи отримання грошей (ВС/КЦС, №604/1038/16-ц,12.09.19)

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити УМОВИ отримання позичальником в БОРГ із зобов`язанням її повернення та ДАТИ отримання коштів (ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19)

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів саме в позику (ВС/КЦС, справа № 369/3340/16-ц,22.08.19)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 632/2209/16

провадження № 61-41934 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року у складі судді Библів С. В. та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути 7500 грн за договором позики від 18 лютого 2012 року та 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року, що еквівалентно 20 000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що уклав із ОСОБА_2 у простій письмовій формі договори позики від 18 лютого 2012 року на суму 7500 грн зі строком повернення боргу 30 грудня 2012 року та 25 травня 2014 року на суму 20 000 доларів США зі строком повернення боргу 30 травня 2014 року.

Зазначив, що після закінчення строків повернення боргу відповідач вказані суми позики не повернула та ухиляється від повернення боргу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою від 18 лютого 2012 року, суд першої інстанції виходив із того, що строк повернення грошових коштів настав 30 грудня 2012 року, а позивач звернувся до суду 22 листопада 2016 року за межами позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення боргу за розпискою від 25 травня 2014 року, суд першої інстанції виходив із того, що розписка не містить у собі даних про одержання відповідачем грошових коштів від позивача, її зміст є суперечливим.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що не встановлений факт передачі грошей, а тому правильний висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення грошових коштів.

Рішення суду першої інстанції у частині позовної вимоги про стягнення 7500 грн за договором позики від 18 лютого 2012 рокуу апеляційному порядку не оскаржувалося.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року, що еквівалентно 20 000 доларів США,як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині.

Позивач зазначає, що у борговій розписці відповідачем чітко зазначено, що вона зобов`язується повернути грошові кошти, а суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим ухвалили незаконні рішення.

Посилається на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15, вважаючи однаковими фактичні обставини в обох справах.

Заперечення/відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на дану касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Зазначає, що слова «повернути» і «отдать», яке було вжите у розписці - не тотожні поняття, вважає посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15 необґрунтованим, оскільки тексти розписок у обох справах відрізняються.

Стверджує, що розписку її примусив написати позивач під загрозою нездійснення дарування квартири їхній спільній доньці, як доказ компенсації ринкової вартості квартири, тобто розписка складена не за наслідками отримання грошей у позику, а під впливом інших обставин.

Зазначає, що у розписці не зазначено факт передачі позивачем їй грошових коштів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 травня 2014 року ОСОБА_2 власноручно написала розписку про те, що зобов`язується «отдать 20 тысяч доларов США, ОСОБА_3 , на срок, десять дней, до 30.05.2014».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Такий договір є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у встановлений договором строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши що зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин та доказів та незгоди з висновками судів щодо тлумачення змісту розписки, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться за межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15 є необґрунтованим, оскільки у даній справі встановлені інші фактичні обставини. Окрім цього, Верховний Суд України у вищезазначеній справі не робив висновків, які підтверджували б доводи позивача, а лише зазначив, що у наданих заявником рішеннях встановлені різні фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень у оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 05 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 512 600 грн за договором позики від 25 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук

Первомайський міськрайонний суд Харківської області

18 м. Первомайський Первомайський район Харківська область Україна 64107

Справа № 632/2209/16-ц

провадження № 2/632/2/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"05" березня 2018 р. м. Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Библів С.В., за участю секретаря Кузьменко М.В., позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,-

В С Т А Н О В И В :

24.11.2016 року позо надійшов до суду. 15.12.2016 року провадження у справі відкрито.

ОСОБА_1 24.11.2016 року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за договорами позики. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.02.2012 року він уклав з ОСОБА_3 договір позики згідно якого, передав їй грошові кошти в сумі 7500 грн. зі строком повернення боргу 30.12.2012 року. Крім того, 25.05.2014 року було укладено між тими ж сторонами інший договір позики згідно якого, позивач передав відповідачеві грошові кошти в сумі 20000 доларів США зі строком повернення боргу 30.05.2014 року. В зазначені кінцеві терміни відповідач не виконала своїх зобов’язань та грошові кошти не повернула. Тому, позивач вирішив звернуться до суду із вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь за першим договором – 7500 грн., за другим – 512600 грн., що еквівалентно 20000 доларів США станом на 14.11.2016 року, а всього 520100 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити і пояснили судові, що вказані гроші були передані готівкою відповідачу особисто.

Відповідач та його представник в судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення позовних вимог.

Щодо договору позики від 18.02.2012 року пояснили, що, дійсно, вказана сума була передана відповідачеві позивачем особисто готівкою, але у строки, передбачені договором, відповідач грошей не повернула. Вказана сума не повернута і на день розгляду справи у суді. Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності у 3 роки для звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Так, строк повернення грошових коштів за вказаним договором позики почав свій перебіг з 31.12.2012 року, а з позовом позивач звернувся до суду лише 22.11.2016 року, тобто більш ніж через 3 роки та 10 місяців. Поважних же причин пропуску цього строку стороною позивача не наведено. Щодо другого договору позики від 25.05.2014 року сторона відповідача пояснила, що вказаних грошових коштів від відповідача отримано не було. Так, вказану розписку, про нібито отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 20000 доларів США, перша написала під тиском з боку позивача, який хотів отримати від неї компенсацію вартості ? частки квартири, яку він мав подарувати їхній спільній дочці і подарував відповідно до договору дарування на другий день – 26.05.2014 року. Проте, реально вказаних грошей відповідач не отримувала від позивача, тобто в даному випадку написання подібної розписки не є наслідком отримання грошей у позику, а написана вона під впливом інших обставин, зокрема, й вищенаведених. Крім того, сам текст розписки не є чітким та зрозумілим. Так, з неї не вбачається моменту передання грошей, а аналізуючи її текст можна дійти висновку, що нібито сама ОСОБА_3 віддасть вказану суму ОСОБА_1 строком на 10 днів. Таким чином, сторона відповідача вважає, що договір позики від 25.05.2014 року не є укладеним і не тягне за собою відповідних правових наслідків.

З приводу пропуску строку позовної давності щодо виконання зобов’язань за першим договором позики від 18.02.2012 року з боку сторони позивача ніяких пояснень не надійшло, як і не було наведено жодної поважної причини його пропуску.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши позовну заяву, дослідивши та проаналізувавши письмові матеріали справи, встановив обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А відповідно до ст.ст. 1046-1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і у строк, відповідно до умов договору та вимог закону, а згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Позивачем у справі на підтвердження укладення договору позики від 18.02.2012 року надано письмову розписку складену відповідачем (а.с.6). Згідно договору позики ОСОБА_3 взяла у ОСОБА_1 позику в сумі 7500 грн. та зобов’язалася повернути грошові кошти до 30.12.2012 року. Вказаний договір є безпроцентним. Відповідач у судовому засіданні, фактично, визнала наявність невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем, гроші не повернула, проте, причини невиконання зобов`язання правового значення для справи не мають. Тому, суд вважає, що відповідач прострочивши виконання зобов’язання, має повернути грошові кошти позивачеві. Проте, стороною відповідача заявлене клопотання про застосування строку позовної давності у три роки, в результаті чого просила відмовити позивачеві у задоволенні вказаної позовної вимоги саме з цих підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України) Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Так, строк повернення грошових коштів за вказаним договором позики почав свій перебіг з 31.12.2012 року, а з позовом позивач звернувся до суду лише 22.11.2016 року, тобто більш ніж через 3 роки та 10 місяців. Поважних же причин пропуску цього строку стороною позивача, як і будь-яких пояснень з цього приводу, стороною позивача не наведено. Таким чином, суд вважає, що хоча з підстав матеріального права дана позовна вимога підлягає задоволенню, проте, з підстав процесуального права у її задоволенні слід відмовити.

Позивачем у справі на підтвердження укладення договору позики від 25.05.2014 року надано письмову розписку складену відповідачем (а.с.7). Згідно цього документу ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 взяла у нього позику в сумі 20000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 30.05.2014 року. Вказаний договір є безпроцентним. Станом на день звернення до суду з позовом боржник не розрахувався з ОСОБА_5 і сума боргу в гривневому еквіваленті становить 520100 грн.

З даним твердженням позивача суд погодитися не може. Так, на думку суду, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Також, потрібно ретельно досліджувати текст самої розписки, оскільки не завжди сам текст розписки свідчить про факт отримання грошей.

Текст розписки такий:

«Расписка

Я, ОСОБА_6, обвязуюсь отдать 20 тысяч доларов США, ОСОБА_7, на срок, десять дней, до 30.05.2014 года.

25.05.2014 г. (подпись) /ОСОБА_3/.»

Таким чином, суд з тексту розписки не вбачає моменту передання грошових коштів, що є обов’язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. Крім того, в розписці не вказано порядку повернення грошових коштів, тобто він є незрозумілим, адже вказано «на срок десять дней, до 30.05.2014 года», тоді як сама розписка складена 25.05.2014 року, що вказує лише на п’ять днів.

Заплутаний текст розписки можна тлумачити і з іншого боку, наприклад, таким чином, що ОСОБА_3 зобов’язується дати 20000 доларів США ОСОБА_1 на строк десять днів.

Сумнівним видається факт передачі грошей ще й і з тих причин, що наявність договору дарування квартири (витяг з Держреєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності а.с.85) від 26.05.2014 року позивачем спільній дочці сторін у справі, непрямо підтверджує позицію сторони відповідача стосовно причини написання спірної розписки.

Суд має зазначити, що на практиці трапляються випадки, коли боргова розписка видається не за наслідками одержання грошей у позику, а під впливом інших обставин, зокрема, й вищенаведених. Так, відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розписка, надана відповідачкою позивачу про нібито наявну певну суму боргу не відповідає вимогам чинного законодавства, що пред’являється до договорів позики, а саме: розписка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, зокрема, щодо їхніх дат та контрагентів.

Оскільки моменту передання грошей судом не встановлено, то договір позики вважається таким, що не укладений і юридичні наслідки між сторонами за ним не настають.

Таким чином, позов в частині стягнення суми позики за договором від 25.05.2014 року задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та таким, що задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд залишає всі понесені судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 203, 253, 256, 257, 261, 267, 526, 530, 610-638, 1046-1050 ЦК України, суд–

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики від 18.02.2012 року на суму 7500 гривень та від 25.05.2014 року на суму 20 тисяч доларів США залишити без задоволення.

Понесені позивачем судові витрати залишити за останнім.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня виготовлення його повного тексту.

Позивач : ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, а фактично мешкає в с. Лиман Зміївського району Харківської області,вулиця Лиманська, і.н. НОМЕР_1.

Відповідач : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженка м. Первомайського Харківської області, жителька м. Первомайського Харківської області, 3 м-н.АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_2.

Повний текст рішення виготовлений 15.03.2018 року.

Суддя:

підпис

34063
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0