Постанова

Іменем України

17 березня 2023 року

м. Київ

справа № 465/5343/18

провадження № 61-11076св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Крайник Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Земельна ділянка площею 0,0588 га, кадастровий номер 4610136900:07:002:0102, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташований вказаний будинок, належить відповідачці.

Відтак, відповідачка є співвласником житлового будинку та власником всієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачі ж володіють лише частиною будинку, а на частину земельної ділянки площею 138,6 кв. м, згідно з рішенням Франківського районного суду міста Львова від 05 вересня 2017 у справі № 465/7803/15, яке в подальшому залишено без змін апеляційним судом Львівської області, їм встановлено платне сервітутне землекористування для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказують на те, щовони законно набули право власності на будинок по 23/200 часток кожний, який розташований на земельній ділянці, належній відповідачці, відтак право власності на 23/100 часток земельної ділянки, на їхню думку, повинно бути припиненим і визнано за ними.

Враховуючи викладене, позивачі просили суд припинити право власності відповідачки на 23/100 частки земельної ділянки для обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 17 січня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, визнати за ними право власності на 23/100 частки цієї земельної ділянки та стягнути з відповідачки судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звернення позивачів 26 серпня 2018 року з позовом про припинення права власності ОСОБА_3 та визнання за ними права власності відбулось із пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Тицька О.Б. задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 22 грудня 2021 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачами не доведено наявності порушеного права зі сторони відповідача. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недоведеними, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

04 листопада 2022 року ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року в указаній справі, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий апеляційний розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2022 року у справі № 336/3615/20 та від 01 грудня 2019 року у справі № 752/18198/17.

Заявник зазначає, що апеляційний суд порушив її право на надання професійної правової допомоги, а саме розглянув справу у відсутність її представника, який подав до суду відповідне клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подачу до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що сторони є співвласниками житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому позивачам належить по 23/200 вказаного будинку (разом 23/100), а відповідачу 27/50.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №134676999 від 17 серпня 2018 року та № 289909154 від 13 грудня 2021 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 4610136900:07:002:0102 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 05 вересня 2017 року в справі № 465/7803/15, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 12 липня 2018 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

На частину земельної ділянки площею 138, 6 кв.м., яка належить ОСОБА_3 на праві власності, для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено платне право сервітуту для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень в житловому будинку та до вбиральні «У» і гаражу «Б», співвласниками яких вони є, з геометричними розмірами по периметру за рухом годинникової стрілки: ділянка для проходу та проїзду - 2,64 м, 5,05 м, 12,70 м, 3,08 м,1,66 м, 3,08 м, 9,31 м, 1,74 м, 2,40 м, 4,58 м, 5,30 м, 35,70 м та ділянка для ремонту будівлі - 1,00 м, 4,67 м,1,66 м, 3,15 м, 5,60 м, 4,60 м, 3,15 м, 1,66 м, 2,76 м належних їм приміщень в житловому будинку АДРЕСА_1 , до вбиральні «У» та гаражу «Б» .

Вирішено стягувати щорічно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 плату за сервітутне землекористування.

Тобто позивачі у справі є фактичними користувачами земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, частка якого їм належить. Щодо іншої частини земельної ділянки, то їм встановлено платний сервітут для проходу, проїзду та ремонту належних їм приміщень у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилаючись на положення статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), просили припинити право власності відповідача на 23/100 вищезазначеної земельної ділянки.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 120 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості (постанова Верховного Суду від 27 грудня 2022 року у справі № 296/12087/19, провадження № 61-3513св22) .

Відповідно до статті 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно із статтею 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення відповідача права власності на частину належної їй земельної ділянки, позивачі посилалися лише на те, що вони є співвласниками житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці. Інших правових підстав не наводили.

Відповідачка є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та співвласником житлового будинку, розміщеного за цією ж адресою. Правовстановлюючі документи, на підставі яких відповідачка набула право власності за земельну ділянку, не скасовані та позивачами не оскаржені.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з підстав не доведення позивачами порушення їх прав з боку відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2022 року у справі № 336/3615/20 та від 01 грудня 2019 року у справі № 752/18198/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані вище постанови Верховного Суду в реєстрі відсутні, натомість у справі № 336/3615/20 міститься постанова Верховного Суду від 20 серпня 2021 року, а у справі № 752/18198/17 - постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року.

У постанові від 20 серпня 2021 року у справі 336/3615/20 (провадження № 61-1558св22) Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд з тих підстав, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, про що останній зазначав у касаційній скарзі.

У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 752/18198/17 (провадження № 61-15385св19) Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд з тих підстав, що апеляційний суд розглянув справу за відсутностіпозивача або його представника, щодо належного повідомлення яких в матеріалах справи відсутні докази.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, призначеного апеляційним судом на 18 серпня 2022 року, що не заперечується заявником в касаційній скарзі.

17 серпня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кутас А. Б. подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 18 серпня 2022 року у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи та участі в іншому судовому засіданні, на підтвердження останнього не надав відповідних доказів.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22).

Враховуючи наведене, апеляційний суд, відмовивши в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Кутаса А. Б. та розглянувши справу у відсутність вказаних осіб, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи, дотримався норм процесуального права.

Наведені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку.

Касаційна скарга не містить доводів по суті вирішення спору.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська