Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

місто Київ

справа № 520/11358/15-ц

провадження № 61-1397св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 108 000, 00 дол. США.

ОСОБА_2 у грудні 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом, у подальшому уточненим, про визнання договору про відступлення прав вимоги від 22 квітня 2015 року недійсним; зобов`язання ОСОБА_1 повернути оригінал боргової розписки на суму 108 000, 00 дол. США від 14 жовтня 2010 року, оригінали правовстановлюючих документів, виданих на ім`я ОСОБА_2 , на дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року у справі № 2-6842, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19 березня 2009 року № 22217210, реєстраційний № 26750959.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року здійснено заміну позивача з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано договір про відступлення прав вимоги від 22 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про передачу права вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня 2010 року, укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовлено.

Здійснено розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника Згоду Олексія Олександровича , звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року повернуто.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1 підписано Згодою О. О., проте до апеляційної скарги не додані документи на підтвердження повноважень Згоди О. О . Матеріали справи не містять належних доказів того, що Згода О. О. , який підписав від імені ОСОБА_1 апеляційну скаргу, представляє його інтереси (відсутній ордер на надання правової допомоги адвокатом Згодою О. О. в Апеляційному суді Одеської області).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржувана ухвала апеляційного суду порушує право заявника на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається. Зазначає, що у матеріалах справи наявна копія довіреності від 16 травня 2017 року, відповідно до якої Згода О. О. уповноважений представляти інтереси ОСОБА_1 у судових інстанціях та надано право подання і підписання документів, у тому числі апеляційної скарги. При цьому у разі відсутності у матеріалах справи документа, що посвідчує повноваження представника, апеляційний суд, застосовуючи положення частини четвертої статті 356 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України, зобов`язаний був залишити апеляційну скаргу без руху, а не повертати її відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення передбачені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Верховний Суд в оцінці оскаржуваного судового рішення врахував, що, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , реалізуючи належне йому право на апеляційне оскарження, звернувся через свого представника Згоду О. О., який діяв на підставі довіреності, з апеляційною скаргою на згадане судове рішення.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи (пункт 1 частини першої статті 62 ЦПК України).

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 62 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , Згода О. О. діяв як повноважний представник позивача, адвокат, на підставі довіреності, проте всупереч вимогам частини четвертої статті 356 ЦПК України не надав суду апеляційної інстанції документ, що посвідчує повноваження представника, не підтвердив, що має повноваження на здійснення такої процесуальної дії, як подання апеляційної скарги, вважаючи, що копія довіреності наявна у матеріалах справи.

Апеляційний суд, перевіряючи повноваження представника ОСОБА_1 - Згоди О. О. на подання апеляційної скарги, встановив, що у матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень представника, у зв`язку з чим повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала.

В оцінці дотримання апеляційним судом норм частини четвертої статті 356 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України, а також пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України під час повернення апеляційної скарги у зв`язку з поданням її особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено, Верховний Суд врахував таке.

Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Одночасно, у пункті 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Вирішуючи питання, чи подана апеляційна скарга особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписана особою, яка не має права її підписувати, суд зобов`язаний з`ясувати питання наявності в особи таких процесуальних повноважень. Відсутність у матеріалах справи документа, що посвідчує повноваження представника, не свідчить про відсутність у нього процесуальних повноважень на подання апеляційної скарги чи підписання її, проте є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, з метою встановлення таких повноважень судом.

Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 703/281/18

(провадження № 61-44603св18).

Як свідчать матеріали справи, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником Згодою О. О. , не відповідала вимогам статті 356 ЦПК України, оскільки ані матеріали справи, ані апеляційна скарга не містили доказів на підтвердження повноважень представника на вчинення процесуальної дії - подання апеляційної скарги.

Конструкція пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України дає підстави для висновку, що згідно з цим правилом скарга підлягає поверненню у тому випадку, якщо особа, яка підписала апеляційну скаргу, взагалі не має повноважень на вчинення такої процесуальної дії. Наведене правило не може бути поширено на такі правові ситуації, коли представник діє в межах наданих йому повноважень, проте під час вчинення такої процесуальної дії не надав копії відповідної довіреності, оскільки у наведеному правилі йдеться не про недоведеність наявності відповідних повноважень, а про представництво без доручення або з перевищенням наданих повноважень.

Позивач, ОСОБА_1 , видав Згоді О. О. 16 травня 2017 року довіреність на здійснення представництва в суді з повноваженнями на підписання та подання, зокрема, й апеляційних скарг.

Зі скаргою на рішення суду першої інстанції представник, діючи в межах наданих йому повноважень з представництва інтересів позивача, у листопаді 2018 року звернувся з відповідною апеляційною скаргою.

Вочевидь, подана апеляційна скарга мала недоліки за оформленням та суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості відкрити за нею апеляційне провадження, проте такі недоліки повинні були мати своїм наслідком залишення такого процесуального звернення без руху.

Верховний Суд під час перегляду зазначеного судового рішення дійшов переконання, що описані у справі недоліки в оформленні поданої апеляційної скарги, допущені заявником, не можуть мати своїм наслідком повернення такої скарги за правилами пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

За таких обставин апеляційний суд не був позбавлений процесуальної можливості постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху та надання строку для подання доказів щодо повноважень Згоди О. О. на представництво інтересів ОСОБА_1 з метою вирішення питання, чи мав Згода О. О. право підписувати апеляційну скаргу.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що подана Згодою О. О. апеляційна скарга від імені ОСОБА_1 підписана особою, яка не має право її підписувати, оскільки до апеляційної скарги не додано документ, що посвідчує повноваження представника, який також відсутній у матеріалах справи.

Застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та із забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів.

Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на стадії апеляційного перегляду судового рішення може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Так, у §32 рішення від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява № 24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Повернувши апеляційну скаргу заявнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, суд не забезпечив гарантований Конституцією України апеляційний перегляд та порушив вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Таким чином, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до обмеження права ОСОБА_1 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, висновок про відсутність у Згоди О. О. повноважень на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від імені ОСОБА_1 є припущенням, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

При цьому помилковими є також висновки апеляційного суду про те, що адвокат має право на представлення інтересів сторони лише на підставі ордера.

Наведені висновки Верховного Суду відповідають правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 752/4097/17 (провадження № 61-16337св18), підстав відступити від якого не встановлено.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «…стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала суду апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не може вважатись законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко