Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГУ юстиції) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до ГУ юстиції про: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби ГУ юстиції Курильця В.І. (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови про накладення штрафу від 2 вересня 2014 року ВП № 32627292; визнання дій Держвиконавця неправомірними.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що зі своєї сторони позивач вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду.

Суди встановили, що Держвиконавець 15 грудня 2010 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 2-а-2632, виданого Деснянським районним судом міста Чернігова 16 листопада 2010 року (ВП № 23531940).

Зі змісту цієї постанови вбачається, що виконавче провадження відкрито з метою виконання рішення суду, яким зобов'язано управління ПФУ провести перерахунок державної та додаткової пенсій по інвалідності ОСОБА_10 з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком та 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно, що розраховується з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної категорії населення, відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 березня 2010 року, а також здійснити відповідні виплати на користь позивача з відрахуванням вже сплаченої суми.

2 вересня 2014 року Держвиконавець прийняв постанову (ВП № 32627292) про накладення штрафу на боржника за невиконання рішення суду у розмірі 1360 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на вищезазначені рішення.

Касаційний суд погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що відсутність грошових коштів у боржника не може бути підставою для неможливості державним органом виконати рішення про повернення боргу громадянину, а тому Держвиконавець правомірно прийняв постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статей 75, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року (справа № К/800/66868/14) та копію постанови Верховного Суду України від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15), які, на думку управління ПФУ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У рішенні від 4 червня 2015 року касаційний суд зазначив, що невиконання судового рішення органом ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Такий висновок не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні статей 75, 89 Закону № 606-ХІV, Верховний Суд України у вищевказаній постанові зазначив таке.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

За частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з підпунктом 1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730; було чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовому висновку, висловленому, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15), заяву управління ПФУ слід задовольнити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові задовольнити.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області щодо винесення постанови про накладення штрафу від 2 вересня 2014 року ВП № 23531940 та скасувати зазначену постанову.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький