Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - управління праці), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірним рішення управління праці від 22 жовтня 2013 року (протокол № 1168.ІІ) про її неналежність до осіб, на яких поширюється чинність Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_07_05/pravo1/T355100.html?pravo=1> (далі - Закон № 3551-ХІІ), зобов'язати відновити їй статус члена сім'ї загиблого військовослужбовця з відповідним відновленням прав на соціальний захист, видати посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця та відновити їй пенсійні платежі як члену сім'ї загиблого військовослужбовця з 1 листопада 2013 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер.

Згідно з висновком Рівненської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії № 2 від 20 вересня 2000 року № 21 смерть ОСОБА_6 настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

З 1 жовтня 2000 року на підставі рішення Рівненського обласного військового комісаріату (далі - Військкомат), яким позивачу встановлено статус члена сім'ї загиблого військовослужбовця, ОСОБА_5 було видано відповідне посвідчення та призначена пенсія по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_6 (померлого військовослужбовця) згідно із Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-ХІІ).

У зв'язку із втратою посвідчення, виданого Військкоматом, ОСОБА_5 звернулась із заявою до управління праці про видачу дублікату посвідчення.

5 грудня 2008 року позивачу було видано дублікат посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_1.

У зв'язку із втратою дубліката посвідчення ОСОБА_5 у 2013 році звернулася до управління праці із заявою про видачу дубліката посвідчення.

Однак, у видачі дубліката їй було відмовлено, оскільки згідно з положеннями Закону № 3551-ХІІ надання статусу члена сім'ї загиблого поширюється на членів сімей військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_48/ed_2015_07_05/pravo1/T355100.html?pravo=1> і <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_79/ed_2015_07_05/pravo1/T355100.html?pravo=1> цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_79/ed_2015_07_05/pravo1/T355100.html?pravo=1>, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків).

Рівненський міський суд Рівненської області постановою від 19 березня 2014 року у задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 вересня 2015 року, постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову - про часткове задоволення позову: скасував рішення комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу згідно із Законом № 3551-ХІІ, управління праці в частині, що стосується ОСОБА_5, оформлене випискою з протоколу від 22 жовтня 2013 року № 1168.ІІ. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління праці звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 10 Закону № 3551-ХІІ.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2012 року (справа № К/9991/16625/11) та 21 серпня 2014 року (справа № К/800/58915/13).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 вересня 2015 року.

Згідно з наданими на порівняння рішеннями, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема, дійшов висновку про те, що отримання пільг, переваг та соціальних гарантій за Законом № 3551-ХІІ передбачено саме для осіб, які належать до учасників бойових дій відповідно до статті 6 цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_48/ed_2016_03_24/pravo1/T355100.html?pravo=1>, та для осіб - інвалідів війни у розумінні статті 7 названого Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_79/ed_2016_03_24/pravo1/T355100.html?pravo=1>. З огляду на недоведеність позивачами факту належності померлої особи до будь-якої з цих категорій осіб підстав для поширення дії Закону № 3551-ХІІ на членів сім'ї загиблого не вбачається.

У справі, що розглядається, Житомирський апеляційний адміністративний суд, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. За загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа, лише суб'єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат на підставі документів, за якими був виданий оригінал. Законом не передбачено право суб'єкта, що видає дублікат, перевіряти та скасовувати рішення, на підставі яких видано оригінал документа. З огляду на те, що статус позивача був установлений, вона не була зобов'язана при зверненні за отриманням дубліката повторно доводити свою належність до відповідної категорії осіб. За наявності сумнівів саме відповідач або інша особа зобов'язана була довести протилежне, використовуючи процедуру, визначену законом.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, але різне вирішення справ ґрунтується на відмінних між собою фактичних обставинах, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З урахуванням наведеного, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді:О.Ф. ВолковО.В. Кривенда О.Б. Прокопенко