Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,-

за участі представника ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" - Оленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Слобожанське регіональне управління", третя особа - ОСОБА_11, про визнання несправедливими та недійсними кредитного договору й договору поруки за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулись до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі кредитного договору від 23 червня 2006 року та додаткової угоди до нього від 21 серпня 2007 року, які укладені між їхнім сином, ОСОБА_11, і товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ТОВ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", позичальник отримав кредит у сумі 262 600 грн зі сплатою 13,5 процентів річних за користування кредитом на строк до 23 березня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 червня 2006 року й 22 серпня 2007 року між ними і ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", який є правонаступником ТОВ "Банк "Фінанси та кредит", укладено договори поруки й додаткові угоди до них, згідно з якими передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. На підставі додаткової угоди до кредитного договору, укладеної 1 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", і ОСОБА_11, підвищено проценту ставку за користування кредитом до 14 процентів річних. У зв'язку із чим 1 серпня 2008 року між ними і ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" укладено додаткову угоду до договору поруки, за якою вони зобов'язувались відповідати перед банком за належне виконання боржником умов договору кредиту зі сплатою ним 14 процентів річних за користування кредитом. Зазначають, що кредитний договір, договори поруки та додаткові угоди до них містять істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на їхню шкоду, зокрема умови кредитного договору щодо нарахування та сплати неустойки у вигляді пені, а також штрафу; крім того, при укладенні додаткових угод до договорів поруки відносно збільшення процентної ставки за користування кредитом банком не надано графік зниження розміру заборгованості.

Посилаючись на те, що договори та додаткові угоди до них містять умови, які є несправедливими, а тому суперечать статтям 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_9, ОСОБА_10 просили визнати несправедливими та недійсними пункти 6.1, 6.2 кредитного договору від 23 червня 2006 року, визнати недійсними й несправедливими договори поруки від 23 червня 2006 року та додаткові угоди до них від 21 серпня 2007 року й від 1 серпня 2008 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 4 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9, ОСОБА_10

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_9 - ОСОБА_12 - на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 4 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 3 квітня 2014 року.

У січні 2015 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_9 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 23 червня 2006 року між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", і ОСОБА_11 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_11 отримав кредит у розмірі 152 000 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 червня 2012 року.

На підставі додаткової угоди до кредитного договору, укладеної 21 серпня 2007 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", який є правонаступником ВАТ "Банк "Фінанси та кредит", і ОСОБА_11, банком надано позичальнику кредит у розмірі 262 600 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 березня 2016 року, а на підставі додаткової угоди до кредитного договору від 1 серпня 2008 року збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 14 процентів річних.

З метою забезпечення боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором між ТОВ "Банк "Фінанси та кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", і ОСОБА_9, а також ОСОБА_10, 23 червня 2006 року укладено договори поруки, предметом яких є зобов'язання поручителів перед банком нести відповідальність у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником умов кредитного договору.

21 серпня 2007 року та 1 серпня 2008 року між банком і поручителями укладено додаткові угоди до договорів поруки від 23 червня 2006 року, за умовами яких поручителі зобов'язувалися перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, за яким боржнику надано кредит у розмірі 262 600 грн та збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 14 процентів річних.

Пунктами 6.1, 6.2 кредитного договору від 23 червня 2006 року передбачено відповідальність позичальника, зокрема, за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 100 грн та пеню з розрахунку 1 процент від простроченої суми за кожний день прострочення. Штраф сплачується боржником у кожному випадку прострочення повернення кредитних коштів. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом. За ненадання позичальником банку в установлені договором строки будь-яких документів, обов'язок надання яких передбачений цим договором, а також за неповідомлення позичальником банку про факти, зазначені в пункті 5.1 цього договору, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 10 процентів від загальної суми отриманих кредитних коштів.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено ОСОБА_9, ОСОБА_10 у задоволенні їхнього позову, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів про відсутність підстав, передбачених статтями 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для визнання несправедливими, такими, що суперечать принципу добросовісності умов кредитного договору, договорів поруки та додаткових угод до них, зокрема, пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору відносно сплати штрафу та пені в разі прострочення позичальником повернення боргу та нарахованих процентів, унаслідок чого збільшується розмір загального боргу позичальника за кредитним договором, а також додаткових угод до договорів поруки про збільшення процентної ставки за користування кредитом у зв'язку з ненаданням банком графіка зниження розміру заборгованості за кредитом. Крім того, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 добровільно погодились на укладення спірних правочинів, сплачували по ним періодичні платежі, не оскаржували й не порушували питання про їх розірвання, а отже, не вважали їх несправедливими.

ОСОБА_9 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цього судового рішення.

Для прикладу заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року постановлену у справі про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки.

У справі, яка надана ОСОБА_9 для порівняння, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову й визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки, погодився з його висновком, що на підставі додаткової угоди до кредитного договору про споживчий кредит банк включив до умов договору положення, які виходячи зі статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, зокрема, умови про зміну у витратах, унаслідок чого збільшився процент за користування кредитними коштами, банк не надав позивачу як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування повної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Змістом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним кредитного договору в цілому з підстав збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами внаслідок змін у витратах боржника щодо фіксованого місячного платежу.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_9, ОСОБА_10 просять визнати недійсними пункти 6.1, 6.2 кредитного договору щодо розміру штрафу та пені, оскільки зазначеними умовами договору встановлюється вимога щодо сплати непропорційно великої суми компенсації в разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, судами встановлені різні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_9 і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року відсутні

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко