Історія справи

Постанова ВССУ від 26.02.2024 року у справі №754/16992/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 754/16992/15-ц

провадження № 61-10173св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позов мотивований тим, що з 12 жовтня 2006 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням суду від 30 січня 2015 року. Під час шлюбу за рахунок спільних коштів була придбана квартира АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , холодильник марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізор марки Samsung LE 40С530F. Вони з ОСОБА_2 не можуть дійти згоди щодо порядку поділу спільного майна.

Її частка у спірній квартирі має бути збільшена з урахуванням того, що відповідач за рішенням суду сплачує їй на утримання двох неповнолітніх дітей аліменти, загальний розмір яких не перевищує половини розміру прожиткового мінімуму на одну дитину.

Просила суд:

здійснити поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя;

стягнути з ОСОБА_2 на її користь 156 741,00 грн компенсації за 1/2 частину вартості рухомого майна - транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , холодильника марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізора марки Samsung LE 40С530F;

залишити у власності ОСОБА_2 рухоме майно - транспортний засіб «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , холодильник марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізор марки Samsung LE 40С530F;

визнати за нею права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), загальною площею 97,0 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, а за відповідачем - на 1/3 частину спірної квартири.

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що спірна квартира придбана за його особисті кошти.

Просив суд:

в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , холодильник марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізор марки Samsung LE 40C530F, телевізор Samsung LE 4081BX/NWT, машину для миття посуду BOSСH, планшет iPad, систему домашнього кінотеатру Samsung, ноутбук ASUS 9369;

стягнути з ОСОБА_1 на його користь 179 856,00 грн грошової компенсації 1/2 його частки у праві спільної сумісної власності на вказане майно;

визнати квартиру його особистою приватною власністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Здійснено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тому суд вважає, що придбане у період шлюбу сторін нерухоме та рухоме майно: квартира АДРЕСА_1 , автомобіль «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , холодильник марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізор марки Samsung LE 40С530F, телевізор Samsung LE 4081BX/NWT, машину для миття посуду BOSСH, планшет iPad, систему домашнього кінотеатру Samsung, ноутбук ASUS 9369, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Сторони не подали до суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів як щодо придбання спірних об`єктів сумісної власності подружжя за їх особисті кошти, так і загалом щодо джерел походження таких коштів.

Виходячи з принципу рівності часток у спільному майні подружжя, суд вважає, що квартира АДРЕСА_2 підлягає поділу між сторонами у справі в рівних частках - по 1/2 частини квартири. При цьому суд не вбачає підстав, для збільшення частки ОСОБА_1 в спірній квартирі, оскільки як встановлено при розгляді справи позивачка не зверталася до суду із позовом про збільшення розміру аліментів на утримання дітей з відповідача у справі. Крім того, згідно з розрахунком зі сплати аліментів, що виконаний державним виконавцем, станом на 31 січня 2022 року заборгованість відсутня.

Що стосується транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , то як було встановлено в судовому засіданні, позивачкою у справі у 2016 році його було реалізовано за 16 000,00 дол. США. Станом на 2016 рік автомобіль зареєстровано за іншою особою. Вартість спірного автомобіля, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Оскільки сторонами в судовому засіданні не досягнуто згоди щодо вартості транспортного засобу, крім того, стороною відповідача не надано суду доказів щодо дійсної вартості транспортного засобу на час розгляду справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб.

Щодо іншого майна - холодильника марки Samsung RL 55ТТЕ2А, телевізора марки Samsung LE 40С530F, телевізора Samsung LE 4081BX/NWT, машини для миття посуду BOSСH, планшету iPad, системи домашнього кінотеатру Samsung, ноутбука ASUS 9369, то суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині, оскільки, як зазначила ОСОБА_1 , все це майно знаходиться у відповідача, у неї лише у володінні та користуванні один телевізор марки Samsung. ОСОБА_1 вважає, що все це майно втратило первинну цінність і не бажає, щоб таке майно було виділено у її власність, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог в цій частині також.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_7 , залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_8 , задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року скасовано в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , в сумі 141 000,00 грн.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про визнання права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири. Квартира придбана ОСОБА_2 у власність на підставі договору № 58964 про участь у Фонді фінансування будівництва від 08 липня 2008 року, тобто під час перебування у шлюбі. ОСОБА_2 посилався на те, що спірна квартира була придбана ним за грошові кошти, отримані за рахунок продажу належного йому майна, що знаходилося на території російської федерації, власником якого він був ще до шлюбу із ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_3 (російська федерація) (далі - квартира АДРЕСА_4 ). Отримані від продажу указаної квартири грошові кошти він поклав на свій банківський рахунок в АТ «Сбербанк Росії», а в подальшому переказав їх в Україну на банківський рахунок ОСОБА_1 . Російські рублі конвертовані в українську гривню, зняті з рахунку ОСОБА_1 та внесені ним як особисті кошти на виконання умов договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 08 липня 2008 року. За висновком суду першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, надані ОСОБА_2 документи не є належними та допустимим доказами того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2 . Факт придбання (інвестування) спірної квартири після продажу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 не свідчить, що інвестування (придбання) спірної квартири мало місце за рахунок отриманих ОСОБА_2 коштів від продажу нерухомого майна у російській федерації. У спірний період сторони придбавали інше майно. Продана у м. Обнінську (російська федерація) квартира належала ОСОБА_2 та його батькам - ОСОБА_9 і ОСОБА_3 на праві спільної власності, тому не виключається, що отримані від продажу квартири в російській федерації кошти могли бути використані на інші цілі.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що квартира АДРЕСА_2 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та в порядку поділу майна визнав за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив вимоги ОСОБА_1 про збільшення її частки в праві спільної сумісної власності в квартирі АДРЕСА_2 до 2/3 на підставі частини третьої статті 70 СК України. Як вбачається зі змісту рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дітей саме у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів. Також з наданих ОСОБА_1 до апеляційної скарги документів вбачається, що вона звернулася до суду з позовом про збільшення розміру аліментів. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року збільшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на дітей, з 1/4 до 1/3 частини усіх його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Колегія суддів також не вбачала підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про поділ між сторонами побутової техніки. В матеріалах справи відсутні докази, з яких можна було б достовірно встановити яка саме побутова техніка перебуває у користування сторін. Як встановлено з пояснень сторін, частина визначеної побутової техніки була втрачена або вибула із їх володіння. З аналізу заявлених вимог та наданих сторонами пояснень вбачається, що жоден із них не заявляв вимог про поділ побутової техніки в натурі з метою залишення у своєму володінні певної речі. Такі вимоги заявлялися виключно з метою збільшення грошової компенсації за зазначену побутову техніку, яку кожен із них просив стягнути або врахувати на свою користь.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сторонами в судовому засіданні не досягнуто згоди щодо вартості транспортного засобу, а стороною відповідача не надано суду доказів дійсної вартості транспортного засобу на час розгляду справи. У матеріалах справи відсутні докази ринкової вартості транспортного засобу на момент його відчуження ОСОБА_1 . Проте ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у своїх позовних вимогах визначали вартість транспортного засобу. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що його вартість становить 282 000,00 грн. Так само у заяві від 25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 зазначав, що вартість транспортного засобу становить 282 000,00 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 здійснила на користь третьої особи відчуження транспортного засобу, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частки транспортного засобу в розмірі 141 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 про поділ майна задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири; зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду у постановах № 456/828/17 та № 753/7032/19, факт неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків, наявність рішення суду про стягнення аліментів, факт наявності заборгованості одного з подружжя зі сплати аліментів, факт утримання одним з подружжя дітей та необхідність їх забезпечення нормальними умовами для життя, побуту, духовного розвитку, тобто такі, які наявні при розгляді цієї справи. Тому ОСОБА_1 має право на визнання за нею 2/3 частини (збільшення частки у спільному майні) квартири, оскільки наявні обставини, передбачені частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї. При цьому, з огляду на наявність у ОСОБА_2 існуючої заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_1 доведено факт самоусунення відповідача протягом тривалого часу від виконання своїх обов`язків з утримання, догляду, лікування їхніх неповнолітніх дітей та від обов`язку матеріального забезпечення сім`ї; виконання нею одноособово цього обов`язку, як матір`ю, що ставить її у більш невигідне матеріальне становище поряд із ОСОБА_2 .

В матеріалах справи відсутні заяви ОСОБА_1 щодо встановлення дійсної вартості вказаного транспортного засобу та її згода з вартістю, яка визначена ОСОБА_2 . Тому висновок суду апеляційної інстанції про погодження між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вартості транспортного засову в сумі 282 000,00 грн є безпідставним. Крім того, вказана нею вартість транспортного засобу в сумі 16 000,00 дол. США є наслідком допущеної помилки в тексті рішення суду, оскільки нею в судовому засіданні зазначалася саме сума близько 16 000,00 грн. Оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо вартості транспортного засобу, ОСОБА_2 не надано суду доказів щодо дійсної вартості транспортного засобу на час розгляду справи, то можна дійти висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за частку у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб. Вартість транспортного засобу була зазначена у посвідченні про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 , виданого Київською обласною митницею Державної митної служби України в сумі 12 249,32 грн. Вказаний доказ знаходиться в матеріалах справи та кореспондується із заявою ОСОБА_1 про продаж транспортного засобу за суму близько 16 000,00 грн. У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є двоє неповнолітніх дітей, які проживають разом з ОСОБА_1 та повністю перебувають на її утриманні. При цьому, ОСОБА_2 допомоги на утримання дітей не надає. Свою відмову у наданні коштів на утримання дітей не пояснює, не сплачує аліменти на дітей, що призводить до скрутного становища. Однак, незважаючи на вказані обставини, апеляційний суд виносить рішення про стягнення з неї коштів в значній сумі - 141 000,00 грн.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий представником ОСОБА_10 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Зазначає, що питання недостатності розміру аліментів, які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, вже було предметом судового розгляду в 2021 році. ОСОБА_2 належним чином виконує указане рішення суду та рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року у справі № 754/163/21 про збільшення розміру аліментів. Тому не відповідають дійсним обставинам справи твердження скаржника про те, що діти повністю перебувають на утриманні ОСОБА_1 .

Фактичні обставини, встановлені у цій справі (№ 764/16992/15-ц), та фактичні обставини, встановлені у справах, які переглядалися Верховним Судом, та на які посилається скаржник (№ 456/828/17 та № 753/7032/19), не є аналогічними.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року повернуто скаржнику.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 753/7032/19 від 01 квітня 2022 року, від 01 квітня 2022 року у справі № 753/7032/19, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/3353/16).

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу в сумі 141 000,00 грн та частково незадоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 про поділ квартири. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 жовтня 2006 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року.

Зазначеним рішенням суду із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на дітей: ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 грудня 2014 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

08 липня 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Аркада» укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва, за умовами якого ОСОБА_2 на підставі повного визнання ним Правил Фонду фінансування будівництва (ФФБ) за програмою AT ХК «Київміськбуд», затверджених рішенням Правління АКБ «Аркада», дав згоду на участь у ФФБ, взяв на себе зобов`язання виконувати Правила ФББ, передав кошти Банку в управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування, а Банк прийняв кошти в управління, зарахував кошти на рахунок ФФБ з подальшим використанням коштів ФФБ у порядку, визначеному Правилами ФФБ та цим договором.

08 липня 2008 року між АКБ «Аркада» та ОСОБА_2 укладено договір про уступку майнових прав. За умовами договору Банк уступив ОСОБА_2 , а останній прийняв від Банку майнові права на об`єкт інвестування - квартиру.

ОСОБА_2 сплатив кошти за договором від 08 липня 2008 року в розмірі 736 391,08 грн.

Відповідно до акта прийому-передачі квартири інвестору від 29 жовтня 2010 року замовник АТХК «Київміськбуд» побудував та передав, а інвестор ОСОБА_2 сплатив 100% вартості та прийняв квартиру.

На виконання доручення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року Обнінським міським судом Калужської області від 08 квітня 2019 року як свідків було допитано ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Однак, як вбачається з пояснень вказаних свідків, будь-якою інформацією щодо придбання майна, яке підлягає розподілу в цій справі, вказані свідки не володіють.

Відповідач за рішенням суду сплачує позивачці на утримання двох неповнолітніх дітей аліменти. Згідно з розрахунком зі сплати аліментів, що виконаний державним виконавцем, станом на 31 січня 2022 року заборгованість відсутня. Як вбачається зі змісту рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей саме у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони у справі в 2012 році придбали транспортний засіб марки «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_1 .

В 2016 році транспортний засіб був проданий ОСОБА_1 за 16 000 доларів США.

В матеріалах справи відсутні докази ринкової вартості транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 на час розгляду справи. Проте ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у своїх позовних вимогах визначали вартість транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . В позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що вартість транспортного засобу становить 282 000,00 грн. У заяві від 25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 зазначав, що вартість транспортного засобу становить 282 000,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (стаття 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) вказано, що «коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що:

«статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Обов`язок, передбачений статтями 10 60 ЦПК України 2004 року, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Надані позивачем суду докази вказують, що відповідач не виконував рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30 січня 2009 року про стягнення з нього аліментів на неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на момент звернення до суду з цим позовом становила 65 222,06 грн (довідка-розрахунок державного виконавця Стрийського МВДВС від 17 березня 2017 року - а. с. 36). […] Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів враховує аргументи ОСОБА_1, викладені у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, про те, що обставини щодо виникнення у відповідача заборгованості за аліментами, відсутність у нього роботи, а також порушення щодо нього кримінального провадження за фактом умисного ухилення від сплати аліментів, свідчать про ухилення ним від виконання прямих батьківських обов`язків з утримання дітей, що і було досліджено апеляційним судом під час розгляду справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2022 року у справі № 753/7032/19 (провадження № 61-21331св21) зазначено, що «визначаючи частки кожного з подружжя у спірній квартирі, суд вірно врахував, що позивач надала належні докази на підтвердження того, що відповідач приховав від неї спільний автомобіль шляхом його продажу без її згоди, внаслідок чого вона змушена була у судовому порядку оспорювати договір купівлі-продажу автомобіля. Суд апеляційної інстанції підставно виходив також із того, що відповідач не надав жодного доказу на спростування доводів позивача про те, що вона не отримує аліменти на утримання дітей, не надав доказів і на підтвердження виконання свого обов`язку щодо утримання дітей. З огляду на зазначене, а також з урахуванням інтересів різностатевих неповнолітніх дітей, які проживають із матір`ю у спірній трикімнатній квартирі, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми СК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя та визнання за позивачем права власності на ѕ частини спірної трикімнатної квартири, а за відповідачем - ј частин цієї квартири».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на момент набуття спірної квартири та автомобіля ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі; презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована; за змістом рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дітей саме у розмірі 1/4 частки від усіх видів його доходів; згідно з розрахунком зі сплати аліментів, що виконаний державним виконавцем станом на 31 січня 2022 року, заборгованість відсутня; ОСОБА_1 у 2016 році без згоди ОСОБА_2 здійснила відчуження спільного транспортного засобу «Nissan PrimaStar», 2006 року випуску; сторони не надали доказів вартості спірного транспортного засобу станом на час розгляду справи, проте визначали таку вартість в розмірі 282 000,00 грн.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, або що розмір аліментів, які одержують діти, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності на квартиру.

Оскільки сторони при розгляді справи визначали вартість відчуженого ОСОБА_1 спільного транспортного засобу в розмірі 282 000,00 грн, при цьому у первісному позові ОСОБА_1 просила залишити у власності ОСОБА_2 вказаний транспортний засіб та стягнути з нього відповідну компенсацію, а після звернення до суду - відчужила його без згоди ОСОБА_2 , наведену вартість станом на час розгляду справи не спростувала, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення компенсації за спірний автомобільіз ОСОБА_1 .

За таких обставин постанова апеляційного суду в оскарженій частині не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права в цій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін,а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частки транспортного засобу та в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про поділ квартири залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

М. М. Русинчук