Історія справи

Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №521/10992/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 521/10992/23

провадження № 61-6260св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г.В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ростомова Гранта Артуровича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 28 лютого 2024 року, ухвалене в складі судді Сегеди О. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що рішенням Малиновського районного суду

м. Одеси від 05 листопада 2015 року (з урахуванням виправлень, вказаних в ухвалі суду від 15 лютого 2016 року) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2

у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи

з моменту подачі позову, а саме з 13 лютого 2015 року і до досягнення дітьми повноліття.

На виконання вказаного рішення районного суду 16 листопада 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист

№ 521/2202/15-ц.

12 березня 2018 року постановою головного державного виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Біляївський МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно до досягнення дітьми повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.

Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради

№ 26/01-06 від 20 січня 2022 року позивачка була призначена опікуном малолітніх

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та визначено їх проживання разом із опікуном.

Постановою Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області від 02 листопада

2022 року було відновлено виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постановою Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області від 02 листопада

2022 року було замінено сторону виконавчого провадження з ОСОБА_3 на

ОСОБА_1

ОСОБА_1 зазначала, що оскільки, ОСОБА_2 з 2015 року не у повному обсязі сплачував аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , вона, як опікун малолітніх дітей, неодноразово зверталася до державного виконавця

з проханням витребувати податкові декларації ОСОБА_2 , який є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) та провести нарахування аліментів та розрахунок заборгованості по аліментам в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу останнього, але її вимоги державним виконавцем були проігноровані.

Вважала, що державним виконавцем у порушення вимог діючого законодавства не були витребувані податкові декларації за період роботи ОСОБА_2 в якості ФОП та не було проведено розрахунок заборгованості по аліментам за цей період.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості по аліментам у розмірі 442 949,10 грн та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за аліментами у розмірі 587 114,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментам на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період

з лютого 2015 року по липень 2017 року в розмірі 345 502,08 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з лютого 2015 року по грудень 2017 року та за період з лютого 2020 року по червень 2023 року в розмірі 131 232,81 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмір 1 073,60 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 у період з 2015 року по липень 2017 рік отримував дохід, тому сума аліментів на малолітніх дітей повинна була визначатися з отриманого ним доходу,

а з липня 2017 року заборгованість за аліментами платника аліментів, який

не є фізичною особою-підприємцем, визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Суд вважав, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення заборгованості по аліментам у розмірі 345 502,08 грн та неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів у розмірі 131 232,81 грн, оскільки заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача (стаття 196 СК України, частина чотирнадцята статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року скасовано.

Ухвалено постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментам та неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 заборгованість за аліментами у розмірі 48 800,30 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстав для розрахунку заборгованості, виходячи з доходу ОСОБА_2 , як ФОП, не вбачається, з підстав того, що заборгованість виникла з моменту пред`явлення виконавчого листа за минулі роки, а ФОП ОСОБА_2 перебував на спрощеній системі оподаткування.

Суд апеляційної інстанції вказав, що виконавче провадження відкрито 12 березня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_3 на виконання рішення суду про стягнення аліментів з 13 лютого 2015 року, а тому за період з 2015 року по березень 2018 року, з урахуванням того, що ОСОБА_2 після відкриття виконавчого провадження сплачував аліменти в тому розмірі, в якому зазначено виконавцем, а тому підстав для стягнення пені за період з 2015 року по 2018 року не вбачається.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

14 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ростомов Г. А. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог, а саме:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за аліментами

у розмірі 354 595,08 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за аліментами у розмірі 354 595,08 грн.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-24757св18).

Представник заявника вказує на те, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність заборгованості по аліментам за період 2018-2019 роки, взявши до уваги висновки суду у справі № 521/260/20.

Зазначає, що під час розрахунку заборгованості за аліментами слід застосовувати законодавство, що діяло на момент виникнення зобов`язання, а не на момент його примусового виконання, так як у такому випадку обов`язковість виконання рішення суду випливає саме з початком виконавчого провадження, що є помилковим.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 травня 2025 року касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - адвоката Ростомова Г. А. передана на розгляд судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_7, Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ростомова Г. А. залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката

Ростомова Г. А., витребувано матеріали справи № 521/10992/23 із Малиновського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

17 червня 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Відповідно до Розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2025 року № 864/0/226-25, у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_7 у справі

№ 521/10992/23 призначено повторний автоматизований розподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 листопада 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_8 (мати) та ОСОБА_2 (батько), що підтверджується свідоцтвами про народження (т. 1, а. с. 24-26).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , з урахуванням ухвали від 15 лютого

2016 року про виправлення описки, ОСОБА_2 позбавлений батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей

у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи

з моменту подачі позову - 13 лютого 2015 року і до досягнення дітьми повноліття (т. 1, а. с. 10-14, 15-16).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року за заявою ОСОБА_3 виправлено помилку у виконавчому листі, а саме дату народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 17).

20 грудня 2017 року, на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2015 року, видано виконавчий лист про стягнення аліментів

з ОСОБА_2 .

За заявою ОСОБА_3 державним виконавцем Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області 12 березня 2018 року відкрито виконавче провадження.

У листі начальника відділу Біляївського МВ ВДВС ГТ УЮ в Одеській області від 03 вересня 2020 року № 22024/30 вказано, що заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/4 частини від усіх заробітків станом на кінець липня 2020 року відсутня (т. 1, а. с. 108).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 18).

03 грудня 2021 року державним виконавцем Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області відкликано від ТОВ «Сомік» постанову про звернення стягнення на заробітну плату, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

На підставі розпорядження Малиновської районної адміністрації ОМР за № 26/01-06 від 20 січня 2022 року ОСОБА_1 призначено опікуном ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 22-23).

13 липня 2022 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси замінено стягувача ОСОБА_3 на правонаступника - ОСОБА_1 , у виконавчому провадженні за виконавчим листом, виданим Малиновським районним судом м Одеси у справі № 521/2202/15-ц (т. 1, а. с. 37-40).

24 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ

в Одеській області з заявою про прийняття до виконання ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні (т. 1, а. с. 41).

Постановою державного виконавця Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області від 02 листопада 2022 року відновлено виконавче провадження з виконання рішення суду за виконавчим листом про стягнення аліментів (т. 1, а. с. 44).

07 листопада 2022 року постановою державного виконавця Біляївського МВ ДВС ГТ УЮ в Одеській області на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси стягувача ОСОБА_3 замінено на правонаступника - ОСОБА_1 .

Відповідно розрахунку заборгованості по аліментам від 03 липня 2023 року встановлено розмір заборгованості ОСОБА_2 по аліментах, підлягаючих сплаті по виконавчому документу у розмірі 145 729,39 грн (т. 1, а. с. 181).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ростомова Г. А. підлягає частковому задоволенню.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за аліментами

Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу (далі - СК) України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, є два способи виконання обов`язку батьків, які проживають окремо,

в утриманні дитини : за домовленістю (добровільно), або за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені

у цій заяві.

Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.

Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.

В справі, що переглядається в касаційному порядку, суд першої інстанції визначив і стягнув заборгованість за аліментамиу розмірі 345 502,08 грн, а суд апеляційної інстанції визначив і стягнув заборгованість за аліментами у розмірі 48 800,30 грн.

У цій справі предметом позову є стягнення заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 05 листопада 2015 року про стягнення аліментів.

Ураховуючи наведене, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення заборгованості по аліментам підлягає скасуванню

з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 761/43598/21 (провадження 62-2588св24). Зазначена правова позиція

є незмінною.

Щодо визначення розміру заборгованості, то колегія суддів погоджується

з розміром заборгованості, визначеним апеляційним судом.

Суд апеляційної інстанції вказав, що з матеріалів виконавчого провадження в електронному вигляді, наданих державним виконавцем на виконання ухвали апеляційного суду, вбачається, що при відкритті виконавчого провадження

12 березня 2018 року за заявою ОСОБА_3 , за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси про стягнення аліментів, з 13 лютого 2015 року у ОСОБА_2 вже виникла заборгованість за 2015-2017 рік, а тому до заборгованості, яка виникла з моменту пред`явлення виконавчого листа, застосовується стаття 195 СК України в редакції станом на травень 2017 року.

Відсутні підстави для розрахунку заборгованості, виходячи з доходу ОСОБА_2 , як ФОП, у зв`язку з тим, що заборгованість виникла з моменту пред`явлення виконавчого листа за попередні роки, та ФОП ОСОБА_2 перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується деклараціями платника єдиного податку.

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого державним виконавцем

від 01 листопада 2023 року, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості та з урахуванням того, що ОСОБА_2 з червня 2020 року працює

у ТОВ «Сомік», 1/4 частина його доходу складає: у 2015 році - 7 191,57 грн;

у 2016 році - 10 327,92 грн, у 2017 році - 21 792 грн, у 2018 році - 19 521,00 грн,

у 2019 році - 26 085,00 грн, у 2020 році - 30 227,25 грн, у 2021 році - 38 457,75 грн,

у 2022 році - 42 207,23 грн, за три місяця 2023 - 10 551,75 грн, а всього з 13 лютого 2015 року по 31 березня 2023 року - 206 361,65 грн.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України (у редакції закону від 22 вересня 2005 року), мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно з розрахунками, наданими позивачем, 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку:

за 2015 рік складає 11 581,80 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 4 446,60 грн, ОСОБА_4 - 3 567,60 грн, ОСОБА_5 - 3 567,60 грн;

за 2016 рік складає 14 985,60 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 5 467,80 грн, ОСОБА_4 - 4 758,60 грн, ОСОБА_5 - 4 758,60 грн;

за 2017 рік (з 01 січня 2017 року по 17 травня 2017 року) складає 6 080,40 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 2 026,80 грн, ОСОБА_4 - 2 026,80 грн, ОСОБА_5 - 2 026,80 грн.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України (у редакції від 17 травня

2017 року), розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з розрахунками, наданими позивачем, 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку:

за 2017 рік (з 17 травня 2017 року по 31 грудня 2017 року) 12 869,1 грн, а саме: на

ОСОБА_6 - 4 289,70 грн, ОСОБА_4 - 4 289,70 грн, ОСОБА_5 - 4 289,70 грн;

за 2018 рік 27 664,50 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 9 221,50 грн, ОСОБА_4 - 9 221,50 грн, ОСОБА_5 - 9 221,50 грн;

за 2019 рік 37 455 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 12 485 грн, ОСОБА_4 - 12 485 грн,

ОСОБА_5 - 12 485 грн;

за 2020 рік 40 939,50 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 13 646,50 грн, ОСОБА_4 - 13 646,50 грн, ОСОБА_5 - 13 646,50 грн;

за 2021 рік 44 307 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 14 769,50 грн, ОСОБА_4 - 14 769,50 грн, ОСОБА_5 - 14 769,50 грн;

за 2022 рік 48 391,50 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 16 130,50 грн, ОСОБА_4 - 16 130,50 грн, ОСОБА_5 - 16 130,50 грн;

за січень - березень 2023 року 12 748,50 грн, а саме: на ОСОБА_6 - 4 249,50 грн,

ОСОБА_4 - 4 249,50 грн, ОСОБА_5 - 4 249,50 грн.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 559/209/15-ц

від 23 січня 2020 року.

З урахуванням того, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину до травня 2017 року не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а в подальшому з травня 2017 року - не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з 13 лютого 2015 року по 31 березня

2023 року ОСОБА_2 повинен був сплатити аліменти у розмірі не менше ніж 257 022,30 грн.

Згідно з розрахунком від 01 листопада 2023 року, здійсненого державним виконавцем, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості та з урахуванням того, що ОСОБА_2 з червня 2020 року працює у ТОВ «Сомік»,

1/4 частина його доходу за період з 13 лютого 2015 року по 31 березня 2023 року, складає 206 361,65 грн.

Відповідно до наданого у додаткових поясненнях представником ОСОБА_2 розрахунку, ОСОБА_2 сплатив аліменти у 2018 році (з урахуванням заборгованості)

у розмірі 79 234,00 грн, у 2019 році 33 788,00 грн, у липні 2023 році 87 000,00 грн та 8 200,00 грн, а всього на загальну суму 208 222,00 грн.

Із урахуванням суми сплачених аліментів та встановленого законом мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, виходить, що ОСОБА_2 за період

з 13 лютого 2015 року по 31 березня 2023 року повинен сплатити заборгованість за аліментами на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а саме різницю між сплаченою сумою у розмірі 208 222,00 грн та мінімальним гарантованим розміром аліментів 257 022,30 грн, що складає 48 800,30 грн.

Оскільки між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості за аліментами, при наявності спору, то суд повинен був вирішити спір і лише визначити цей розмір.

Вказаний розмір заборгованості за аліментами 48 800,30 грн вірно визначений апеляційним судом, однак ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потрібно, оскільки вказана сума має бути стягнена державним виконавцем в межах виконавчого провадження, при виконанні первісного рішення суду про стягнення аліментів.

Отже, права позивачки жодним чином не будуть порушені, так як саме за процедурою Закону України «Про виконавче провадження» стягується заборгованість по аліментам, а не шляхом ухвалення ще одного судового рішення.

Щодо вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що під час обчислення загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже

і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та

є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Отже, стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються

з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 %. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила

і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується

з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Аналогічно вирішено питання в постанові Великої палати Верховного Суду

від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц, проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами,

а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавче провадження щодо виконання рішення суду про стягнення аліментів з 13 лютого 2015 року відкрито на підставі заяви ОСОБА_3 12 березня 2018 року, тому відсутні підстави для стягнення пені за період з 2015 року по березень 2018 року, з урахуванням того, що ОСОБА_2 після відкриття виконавчого провадження сплачував аліменти в тому розмірі, в якому зазначено виконавцем, в тому числі аліменти за минулі роки.

З урахуванням того, що в подальшому державним виконавцем здійснювались розрахунки по сплаті аліментів, які згідно наданих квитанцій сплачувались ОСОБА_2 у зазначеному розмірі з 2018 року, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що відсутні підстави для нарахування пені.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що з урахуванням неправильного розрахунку, зробленого державним виконавцем, що встановлено у справі

№ 521/260/20, дії ОСОБА_2 по сплаті аліментів не можуть вважатися такими, що виникли з вини боржника.

Також, судами встановлено, що з листопада 2021 року, з моменту смерті ОСОБА_3 , яка була стягувачем за виконавчим листом, державним виконавцем виконавче провадження було завершено та відкликано від ТОВ «Сомік» постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 .

У подальшому за заявою ОСОБА_1 12 вересня 2022 року провадження за виконавчим листом було відновлено, однак виконавцем за зазначений період часу було розраховано заборгованість.

Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що дана заборгованість виникла не з вини ОСОБА_2 , який в свою чергу по січень 2024 року включно сплатив 262 322,00 грн, що включає в себе як сплату аліментів, так і сплату виниклої заборгованості.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди

з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте

в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Тому такі доводи відхиляються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду

в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявника на загальні висновки у постанові Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у відповідних постановах Верховного Суду відрізняються від обставин

у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У справах, на які посилалася заявник, суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу в частині позовної вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в цій частині - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ростомова Гранта Артуровича задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року в частині стягнення заборгованості за аліментами скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами відмовити.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк