Історія справи

Постанова ВССУ від 06.03.2024 року у справі №752/456/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 752/456/18

провадження № 61-5635св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергій Анатолійович, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником - адвокатом Нечитайленком Олександром Володимировичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 рокуу складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С. А., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов О. О., Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсними свідоцтв, договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію.

Позов обґрунтовано тим, що 14 серпня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Наталі» № 528» (далі - ТОВ «Наталі» № 528») та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 49/100 частини від майнового комплексу загальною площею 396 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі указаного договору, 26 серпня 2008 року позивачка зареєструвала за собою право власності в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації.

06 листопада 2013 року запис про право власності ОСОБА_1 на зазначене приміщене внесено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до технічного паспорту склад складається з двох приміщень площею 133,9 кв.м та 61,1 кв.м.

У подальшому позивачці стало відомо, що 19 жовтня 2017 року невідомі особи незаконно зайняли приміщення площею 133,9 кв.м, що належить їй на праві власності, посилаючись на договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по частині нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вказує позивачка у позовній заяві, ОСОБА_2 набула право власності на зазначене приміщення на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_5 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), право власності якої на спірне приміщення підтверджувалось свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації 18 серпня 1998 року.

Однак, як вважає позивач, таке свідоцтво є підробним, оскільки на момент його видачі Головне управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації вже було реорганізовано і приміщення за літ. А не входять до складу майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_5 не була власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., а свідоцтво про право власності від 18 серпня 1998 року є підробленим, що не було перевірено належним чином приватним нотаріусом Михайленком С. А., ОСОБА_2 не мала права на спадкування цього майна, тому наявні підстави для визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_2 17 травня 2017 року, та скасування рішення про державну реєстрацію такого права.

Також, позивачка посилалась на недійсність правочинів, укладених ОСОБА_2 щодо дарування приміщення під літ. А за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки фактично такого об`єкта не існує, а дані приміщення є складовою складських приміщень, що належать їй на праві власності, тому, на її думку, вказані обставини є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Посилаючись на викладені обставини та змінивши у подальшому предмет позову, ОСОБА_1 остаточно просила суд:

- визнати недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року, серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А., відповідно до якого, ОСОБА_2 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення від 17 травня 2017 року приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленка С. А. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361;

- витребувати на свою користь з володіння ОСОБА_4 , нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір;

- витребувати на свою користь з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О. О., номер 36210151 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., номер запису про право власності - 21458302 від 19 липня 2017 року;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О. О. номер 36211884 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 21459941 від 19 липня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Михайленком С. А., відповідно до якого ОСОБА_2 є спадкоємцем нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м за адоесою: АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення приватного нотаріуса Михайленка С. А. від 17 травня 2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю загальною площею 132,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361.

Витребувано на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчено 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. і зареєстровано в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір.

Витребувано на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. і зареєстрований в реєстрі за № 150, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О. О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис номер 21458302 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О. О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36211884, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис номер 21459941 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 не набувала у встановлений законом спосіб права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,6 кв.м, відповідно таке право не могло бути успадковане ОСОБА_2 , що є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на зазначену нежитлову будівлю від 18 серпня 1998 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є спадкоємцем указаної нежитлової будівлі, та скасування рішення приватного нотаріуса Михайленка С. А. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на цю нежитлову будівлю від 17 травня 2017 року.

Оскільки під час судового розгляду встановлено відсутність у ОСОБА_2 права власності на спірне майно у порядку спадкування, то укладені у подальшому нею правочини, а саме договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності на частину кожний спірного приміщення, є недійсними.

У зв`язку із цим, суд вважав, що з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягає витребуванню указане нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , на підставі статей 387 388 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19 квітня 2023 року до Верховного Суду електронною поштою надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , яка подана її представником - адвокатом Нечитайленком О. В., на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскажувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

27 вересня 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Гонтарєва Р. М. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду, до закінчення касаційного провадження.

10 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 25 червня 2002 року Головним управління Комунальної власності м. Києва на підставі наказу «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» № 430-В від 25 червня 2002 року територіальній громаді Голосіївського району м. Києва видано Свідоцтво про право власності на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 396 кв.м, до складу якого входить: склад (літ. Б), площею 129,40 кв.м; склад (літ. В), площею 195 кв.м; склад (літ. Г), площею 71,60 кв.м.

У подальшомузазначені приміщення були приватизовані.

Нежитлова будівля - склад (літ. В), загальною площею 195 кв.м, , що складає 49/100 частини від майнового комплексу, загальною площею 396 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилої будівлі від 17 липня 2008 року придбана ТОВ «Наталі» № 528».

14 серпня 2008 року між ТОВ «Наталі» № 528» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 49/100 частини від майнового комплексу, загальною площею 396 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого 26 серпня 2008 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації.

06 листопада 2013 року запис про право власності ОСОБА_1 на нежилу будівлю - склад (літ. В) загальною площею 195 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , внесено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заіко І. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до технічного паспорту від 10.04.2008 на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , вони складаються з двох приміщень площею 133,9 кв.м та 61,1 кв.м.

Встановлено, що 19 жовтня 2017 року позивачка виявила порушення свого права власності з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, з її слів, самовільно зайняли частину складу, площею 133,9 кв.м, що належить їй на праві власності.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_3 (запис про право власності 21459941) на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 19 липня 2017 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 21458302) на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., і зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлового будівлі загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з письмових доказів, долучених до матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на нежитлові будівлі загальною площею 132,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкодавцю ОСОБА_5 приміщення загальною площею 132,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (код 1342503620) належало на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю (серія КП № 010001728), виданого 18 серпня 1998 року Головним управлінням житлового господарства та майна КМДА згідно з наказом «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 липня 1998 року № 349-В. Право власності ОСОБА_5 було зареєстровано КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 21 серпня 1998 року, в реєстровій книзі № 2782-П.

Відповідно до інформації, наданої Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією 08 лютого 2018 року за № 100 ОП/П-19156-423 за результатами опрацювання архівним відділом адміністрації описів справ Фонду приватизації комунального майна Московського району м. Києва, Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва за 1994-2010 роки та приватизаційних справ, що стосуються приватизації нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено інформації стосовно видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на зазначену нежитлову будівлю.

Інформація про приватизацію та видачу Свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю № 114 літ. А на АДРЕСА_2 відсутня також в Департаменті житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, що підтверджується листом № 058/4/1-ОП/П-19156-11495 від 07 грудня 2017 року.

Згідно з листом № 062/14-13695 від 07 листопада 2017 року КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» підприємством не реєструвалось за ОСОБА_5 право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., на підставі свідоцтва від 18 серпня 1998 року, виданого Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 на підтвердження права власності ОСОБА_5 на спірне майно надала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленку С. А. технічний паспорт від 18 лютого 2002 року на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 , складений працівником КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_7 в рамках інвентаризаційної справи № 949.

Однак, відповідно до листа КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07 листопада 2017 року № 62/14-13695 в Бюро існує інвентаризаційна справа № 949 на інший об`єкт і станом на 2002 рік у відділі технічної інвентаризації та контролю якості ОСОБА_7 не працював.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В практиці Верховного Суду сформовано усталений підхід щодо порядку вирішення апеляційних (касаційних) скарг в частині вимог, які пред`явлені до інших співвідповідачів, які судові рішення в цій частині не оскаржують, за відсутності підстав вважати, що судові рішення в цій частині порушують права та інтереси особи, яка звернулась з апеляційною (касаційною) скаргою. У такому випадку оскаржене судове рішення в цій частині перегляду по суті не підлягає (див., зокрема постанови Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц (провадження № 61-21248 св 18), Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 571/1607/20 (провадження № 61-805св22), від 21 грудня 2021 року у справі № 359/2087/19 (провадження № 61-19150св20), від 28 червня 2023 року у справі № 760/3730/19 (провадження № 61-4446св23), від 16 листопада 2023 року у справі № 487/3908/22 (провадження № 61-12584св23)).

ОСОБА_3 касаційна скарга на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року не подана.

При таких обставинах, в силу вимог статті 400 ЦПК України, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо витребування у ОСОБА_3 частини спірного нерухомого майна; визнання недійсним договору дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частину спірної нежитлової будівлі; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину нежитлової будівлі та запису про державну реєстрацію права власності, касаційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами першою, другою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Положеннями статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що однією із загальних засад державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі визначених статтею 27 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої статті 27 вказаного Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Конституція України у статті 41 гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Принцип непорушності права власності закріплений також у статті 321 ЦК України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України).

Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України):

1) якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, щоспірне нежитлове приміщення належить позивачці ОСОБА_8 на підставі укладеного нею 14 серпня 2008 року з ТОВ «Наталі» № 528» договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.

06 листопада 2013 року запис про право власності ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю внесено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заіко І. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, частина вказаного приміщення вибула з володіння останньої поза її волею.

Так, 19 жовтня 2017 року позивачка виявила порушення свого права власності з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які самовільно зайняли частину складу, площею 133,9 кв.м, що належить їй на праві власності.

Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_3 (запис про право власності 21459941) на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 19 липня 2017 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 21458302) на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., і зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлового будівлі загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на нежитлові будівлі загальною площею 132,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкодавцю ОСОБА_5 приміщення загальною площею 132,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (код 1342503620) належало на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю (серія КП № 010001728), виданого 18 серпня 1998 року Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації згідно з наказом «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21 липня 1998 року № 349-В.

Разом із тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що вказане свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю 18 серпня 1998 року Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації громадянці ОСОБА_5 не видавалось. Відтак, остання не набувала у встановлений законом спосіб права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,6 кв.м, у зв`язку із чим,таке право не могло бути успадковане ОСОБА_2 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Як зазначалось вище, в подальшому вказане нерухоме майно було відчужено.

Останніми набувачами майна є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен із яких набув право власності на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договорів дарування від 19 липня 2017 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О. О., відповідно до яких, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по частині нежитлового будівлі загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При таких обставинах ОСОБА_4 набула вказане майно безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, а відтак ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, має право витребувати спірне майно від зазначеного добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для витребування на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 частини нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

При таких обставинах оскаржені судові рішення у вказаній частині вимог є законними та обґрунтованими.

Разом із цим, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва Головного управління житлового господарства та майна міста Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю; визнання недійсним нотаріально посвідченого договору дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину спірної нежитлової будівлі та запису про державну реєстрацію її права власності, суди не звернули уваги на те, що в цьому випадку задоволення указаних вимог позову не вимагається, оскільки ефективним способом захисту порушеного права є саме витребування майна із чужого незаконного володіння.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

При таких обставинах у задоволенні указаних позовних вимог судам попередніх інстанцій необхідно було відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю; визнання недійсними нотаріально посвідченого договору дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину спірної нежитлової будівлі та запису про державну реєстрацію її права власності підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 частини нежитлової будівлі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року слід залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, необхідно поновити у нескасованій частині дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, яка була зупинена ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником- адвокатом ОСОБА_9 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є спадкоємцем нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Михайленка Сергія Анатолійовича від 17 травня 2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю загальною площею 132,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361; визнання недійсним договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим Олександром Олександровичем і зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова Олександра Олександровича від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запису номер 21458302 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_4 частини нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін.

Поновити у нескасованій частині дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов