Постанова

Іменем України

21 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 359/2087/19

провадження № 61-19150св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року у складі судді Борця Є. О., та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада

2020 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Мазурик О. Ф., Стрижеуса А.

М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири та зняття з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2018 року визнаний недійсним договір про резервування об'єкту нерухомості та порядок погашення облігацій № 29/05/2008-88, укладений 29 травня 2008 року між ТОВ "Компанія з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнаний недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № Б 237-/08, укладений 29 травня 2008 року між ТОВ "Компанія

з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнані недійсними акт пред'явлення пакету облігацій до погашення та акт про погашення пакету облігацій, складені 17 червня 2010 року ТОВ "Компанія

з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнаний недійсним акт прийому-передачі майнових прав на квартиру

АДРЕСА_1, складений 17 червня

2010 року "Компанія з організації житлового будівництва" та

ОСОБА_5; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 05 червня 2013 року на ім'я ОСОБА_5; скасовано державну реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1; скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на цей об'єкт нерухомого майна; визнано за ОСОБА_6 майнові права на квартиру АДРЕСА_1; витребувано цей об'єкт нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6.

На підставі рішення Щасливської сільської ради №138-4-VII від 04 лютого

2016 року частина АДРЕСА_2.

07 лютого 2019 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3.16 лютого

2019 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_1 договір дарування квартири, за яким вона відчужила в його власність вказаний об'єкт нерухомого майна. В той же день за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4.

Відповідачі ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 відмовляються добровільно виселитись зі спірної квартири. Крім того, в цьому об'єкті нерухомого майна зареєстровано місце їх постійного проживання. Позивач позбавлений можливості безперешкодно вселитись в його квартиру та вільно користуватись нею.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд виселити відповідачів

з квартири АДРЕСА_3,

а також зняти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1.

Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири

АДРЕСА_3.

Відмовлено у задоволенні позову в частині вимоги про зняття відповідачів

з реєстраційного обліку.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щодержавна реєстрація за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру скасована, у нього та його дружини ОСОБА_3 припинилось право користування цим об'єктом нерухомого майна, ОСОБА_1 у встановленому порядку набув право власності на квартиру та має право безперешкодно нею користуватись, але позбавлений такої можливості, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечують проти добровільного їх виселення та вселення позивача. Тому з метою відновлення порушеного права позивача та на підставі статей 319, 391 ЦК України

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить виселити з квартири АДРЕСА_3.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття відповідачів

з реєстраційного обліку, суд першої інстанції виходив із того, що таке зняття

є повноваженням реєстраційного органу Щасливської сільської ради,

а підставою для зняття відповідачів з реєстраційного обліку може бути рішення суду про їх виселення зі спірної квартири, що набрало законної сили.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в тій частині, що на неї поширюються гарантії, передбачені частиною 2 статті 109 ЖК України, і вона не може бути виселена без надання іншого жилого приміщення, оскільки спірна квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, є безпідставними, оскільки положення статті 109 ЖК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 рокузаочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення з квартири, зняття з реєстраційного обліку та стягнення судових витрат у вигляді судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення з квартири та зняття

з реєстраційного обліку задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3.

У задоволенні позову в частині вимоги про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в сумі 192,10 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки рішенням суду спірна квартира витребувана з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цю квартиру, відповідно припинилося право користування квартирою відповідачів. Небажання відповідача ОСОБА_3 виселитися із спірної квартири добровільно порушує права позивача, як власника майна, на користування та розпорядження квартирою. З метою відновлення порушеного права позивача ОСОБА_3 підлягає виселенню із спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом тієї обставини, що на момент укладення договору дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року, на підставі якого мати позивача ОСОБА_6 набула право власності на спірну квартиру, не набрало законної сили і оскаржувалося в апеляційному порядку, необґрунтовані, оскільки запис про реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірну квартиру від 07 лютого 2019 року не скасований, договір дарування, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, недійсним не визнавався. Сам по собі факт оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року (апеляційна скарга ОСОБА_2 подана

20 лютого 2019 року) та прийняття апеляційної скарги ОСОБА_2 до провадження апеляційним судом не дає підстав вважати незаконним прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності на квартиру на ім'я ОСОБА_6, а також договір дарування, і відповідно не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_3.

Разом з тим, при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Матеріали справи не містять даних про те, що відповідачка була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що вона не знала про розгляд справи.

Аргументи учасників справи

21 грудня 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 та зняття останніх з реєстраційного обліку відмовити в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щостаттею 109 ЖК УРСР встановлюється загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Відповідачами квартиру АДРЕСА_3 придбано не за рахунок кредиту.

Тому суди мали відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

з урахуванням гарантій, передбачених частиною 2 статті 109 ЖК УРСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню ОСОБА_3 як відповідачу у зв'язку із виселенням.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15-ц (провадження №14-317цс18) вже надано оцінку законності судових рішень, постановлених на підставі положень статті 391 ЦК України, на що зроблено посилання і суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області Борцем Є. О. в оскарженому заочному рішенні суду від

24 січня 2020 року. Вимоги, викладені в частині 2 статті 109 ЖК УРСР, мають беззаперечно враховуватися судом при вирішення спорів, пов'язаних із виселенням з жилих приміщень.

ОСОБА_1 спочатку у нотаріуса 16 лютого 2019 року уклав договір із своєю матір'ю ОСОБА_6 про дарування квартири, а потім звернувся до суду із вимогою про їх виселення. Укладання договору мотивував тим, що право власності на квартиру, в якій мешкають ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набуто ще на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від

29 жовтня 2018 року по справі № 359/5719/17, яким задоволено позовні вимоги його матері, тобто ОСОБА_6. Однак, коли ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладали зазначений договір дарування від 16 лютого 2019 року, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року не набуло законної сили. Тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не могли укладати на той момент після 24 січня 2019 року будь-яких угод відносно спірної квартири, подавати документи про реєстрацію права власності на цю квартиру, оскільки не мали законних підстав для отримання примірника рішення суду від 29 жовтня 2018 року, який би на той момент набрав законної сили.

Про дати судових засідань у судів першої інстанції ОСОБА_3 не повідомлялася.

Тому вона не змогла реалізувати своє право на подачу відзиву на позовну заяву ОСОБА_1. Апеляційний суд в оскарженій постанові звернув на ці факти увагу, проте, скасовуючи заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року, не надав можливості ОСОБА_3 висловитися по суті позовних вимог ОСОБА_1, а фактично ухвалив нове рішення, яке за змістом абсолютно нічим не відрізняється від скасованого попереднього рішення суду першої інстанції.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_6 на законних підставах отримала право власності на майнові права. На підставі підроблених документів відповідачі на певний період часу втратили своє право володіти спірною квартирою і тільки за рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 29 жовтня 2018 року їх права поновлені.

Постанови Великої Палати Верховного Суду, на які посилається представник ОСОБА_3 у касаційній скарзі як подібні правовідносини, наведені помилково, оскільки їх огляд свідчить про правильно прийняті судові рішення

у цій справі. Заочне рішення суду першої інстанції не оскаржив основний відповідач у справі ОСОБА_2, який вказує своє фактичне проживання

у спірній квартирі, а відповідач ОСОБА_3 через свого представника вказувала раніше своє фактичне проживання за адресою: АДРЕСА_5. При цьому вважає, що порушені її права, а тому власник квартири повинен винаймати для своєї родини житло в м. Києві, а квартиру суд повинен залишати в її користуванні та користування ОСОБА_2

16 грудня 2020 року державним виконавцем Бориспільського міськрайонного ВДВС Центрального міжрегіонального управління Мінюсту ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 62444843 про виселення ОСОБА_7 на підставі виконавчого листа за рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 24 січня 2020 року по справі № 359/2087/19.27 січня 2021 року державним виконавцем Бориспільського міськрайонного ВДВС Центрального міжрегіонального управління Мінюсту ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 62444980 про виселення

ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа за рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 24 січня 2020 року по справі № 359/2087/19. В акті державного виконавця від 25 січня 2021 року ОСОБА_2 розписався про відсутність претензій з приводу майна. Аналогічного змісту розписку

ОСОБА_2 написав представнику ОСОБА_1. На сьогоднішній день

ОСОБА_2 проживає у тому ж будинку АДРЕСА_6, але в іншій квартирі АДРЕСА_7, яку успадкував від своєї матері.

Рух справи межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення касаційного провадження.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від

31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/22755/18, від 16 вересня 2019 року

у справі № 753/19291/14-ц, від 10 жовтня 23019 року у справі № 295/4514/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від

12 червня 2019 року, визнаний недійсним договір про резервування об'єкту нерухомості та порядок погашення облігацій № 29/05/2008-88, укладений

29 травня 2008 року між ТОВ "Компанія з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5, визнаний недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №Б 237-/08, укладений 29 травня 2008 року між ТОВ "Компанія

з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнані недійсними акт пред'явлення пакету облігацій до погашення та акт про погашення пакету облігацій, складені 17 червня 2010 року ТОВ "Компанія

з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнаний недійсним акт прийому-передачі майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, складений 17 червня

2010 року ТОВ "Компанія з організації житлового будівництва" та ОСОБА_5; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 05 червня 2013 року на ім'я ОСОБА_5; скасовано державну реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1; скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на цей об'єкт нерухомого майна; визнано за ОСОБА_6 майнові права на квартиру АДРЕСА_8; витребувано цей об'єкт нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6.

На підставі рішення Щасливської сільської ради № 138-4- VII від 04 лютого

2016 року частина вулиці П. Морозова перейменована на вулицю Паркова та змінена нумерація багатоквартирного будинку, в якому розташовується спірна квартира з АДРЕСА_2.

07 лютого 2019 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3.

16 лютого 2019 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_1 договір дарування, за яким вона відчужила квартиру ОСОБА_1

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина 4 статті 9 ЖК УРСР).

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 зробив правовий висновок, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини 3 статті 109 ЖК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини 2 статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Таким чином, частина 2 статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так

і норма статті 109 ЖК УРСР.

Аналогічний висновок висловлено і в постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16).

У частині 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку

з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07,

§ 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин

з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення.

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті

8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41,44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу,

а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинах 1 , 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина 1 статті 264 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 , 2 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються

в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції не оцінив належним чином аргументи ОСОБА_3 та баланс інтересів сторін, не дослідив питання виселення скаржника на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції та не звернув уваги на те, що виселення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та

є необхідним ту демократичному суспільстві; не з? ясував чи є відповідач особою, яка займає жиле приміщення без законних на те підстав; не перевірив чи

є у ОСОБА_3 інше житло; не надав оцінки тому, що позивач набув право власності на спірну квартиру за договором дарування від 16 лютого 2019 року, коли в квартирі проживали та були зареєстровані відповідачі, і не з? ясував яким чином відповідні обмеження придбаного майна відображені сторонами

в договорі.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Разом з тим упункті 5 частини 3 статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина 2 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 2 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 2 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_2 судові рішення про їх виселення не оскаржував, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористався. Така процесуальна поведінка цих відповідача свідчить про згоду

з оскарженими судовими рішеннями.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 порушує її права та інтереси за умови, що цей відповідач судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 про виселення з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині? залишити без змін.

У зв'язку з цим підлягає поновленню виконання судових рішень стосовно ОСОБА_2, зупинене ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року до закінчення касаційного провадження, а в частині позовних вимог до

ОСОБА_3 не підлягає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 рокускасувати

в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення та справу № 359/2087/19в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від

18 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 рокув частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та стягнення судових витрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 рокув скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук