Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 813/1362/16

Провадження № 11-813апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк ХристиниМиколаївни (далі - Нотаріус), треті особи: реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), ОСОБА_5, ОСОБА_6, управління державної реєстрації Львівської міської ради (далі - Управління держреєстрації), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_7 як представника ОСОБА_3на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Старунського Д. М., Багрія В. М., Рибачука А. І.),

УСТАНОВИЛА:

19 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Нотаріуса, треті особи: Реєстраційна служба, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління держреєстрації, в якому з урахуванням об'єднаних в одне провадження позовних заяв просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Нотаріуса від 13 квітня 2016 року № 29229033 про скасування запису про право власності ОСОБА_6 на будівлю виробничого корпусу АДРЕСА_1 (далі - будівля виробничого корпусу АДРЕСА_1);

- визнати незаконним та скасувати рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 29229709, від 13 квітня 2016 року щодо передачі у приватну власність ОСОБА_5 будівлі виробничого корпусу АДРЕСА_1;

- зобов'язати Нотаріуса скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2016 року № 29229709 стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_5 будівлі виробничого корпусу АДРЕСА_1.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 3 листопада 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Нотаріуса від 13 квітня 2016 року № 29229033 про скасування запису про право власності ОСОБА_6 на будівлю виробничого корпусу АДРЕСА_1; визнав протиправним та скасував рішення Нотаріуса від 13 квітня 2016 року № 29229709 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності за ОСОБА_5 на вказану будівлю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14), про те, що наявність в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження такого нерухомого майна у формі арешту чи заборони відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. У такому випадку це є підставою для прийняття рішення державним реєстратором про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 9 лютого 2017 року апеляційні скарги представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_8 та Нотаріуса задовольнив частково: постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року скасував, а провадження у справі закрив, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За правовим висновком суду апеляційної інстанції, оскільки позивач просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з метою захисту своїх майнових прав та оспорюваних інтересів, які виникли із цивільно-правової угоди, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, тому спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_7 як представник ОСОБА_3 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 3 листопада 2016 року.

У касаційній скарзі представник позивача стверджує, що у ОСОБА_3 немає договірних правовідносин із учасниками справи, він не є стороною жодних цивільно-правових угод, предметом яких є нерухоме майно, щодо якого Нотаріусом вчинено реєстраційні дії, а позовні вимоги стосуються порушення останнім як державним реєстратором пункту 6 частини першої статті 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому вважає, що правові відносини у справі мають публічно-правовий характер і спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача, копії цієї скарги надіслав учасникам справи з установленням строку для подання заперечень (відзивів) на неї.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 813/1362/16.

26 червня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки представник позивача у касаційній скарзі зазначає про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства,Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що Нотаріус прийняв рішення № 29229033 про скасування запису про право власності ОСОБА_6 на об'єкт нерухомості - будівлю виробничого корпусу АДРЕСА_1.

Підставою для прийняття такого рішення була подана ОСОБА_5 заява з відповідними документами, зокрема: договір дарування від 30 грудня 2004 року № 7909, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В.; копія ухвали Львівської міської ради від 17 квітня 2008 року № 1767; договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14 травня 2003 року № 2697; технічний паспорт НОМЕР_1 від 22 березня 2010 року.

Крім цього, того ж дня Нотаріус прийняв рішення № 29229709 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким провів державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за ОСОБА_5, що прийняте на підставі відповідної заяви з долученими до неї документами.

Підставою для звернення ОСОБА_5 до приватного нотаріуса з заявами про проведення державної реєстрації прав стало рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 липня 2015 року у справі № 465/6755/14-ц, яким цей суд задовольнив позов ОСОБА_5 в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного 30 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Судами також встановлено, що в провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Севрус», Приватне підприємство «Сколівські Бескиди», про стягнення заборгованості за договором позики.

Ухвалою суду від 3 грудня 2014 року у цій справі, в порядку забезпечення позову, накладено арешт на будівлю виробничого корпусу АДРЕСА_1, яка на той час належала на праві власності ОСОБА_6

Постановою відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області від 4 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження по цій ухвалі та накладено арешт на об'єкт нерухомого майна. Відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 5 грудня 2014 року державним реєстратором Бобик Н.П.

Отже, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно з 5 грудня 2014 року та на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень було зареєстроване обтяження на спірний об'єкт нерухомості.

Таке обтяження зареєстроване за заявою та в інтересах ОСОБА_3. з метою забезпечення виконання можливого рішення суду у цивільній справі про стягнення на його користь коштів з ОСОБА_6

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень у справі) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на захист своїх майнових прав на об'єкт нерухомого майна, щодо якого Нотаріусом вчинено реєстраційні дії.

Ураховуючи факт існування справи за позовом ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, у межах якої накладено арешт на будівлю виробничого корпусу АДРЕСА_1, а також рішення про реєстрацію права власності на цю будівлю за ОСОБА_5, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час прийняття рішень у справі) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18).

Згідно із частиною третьою статті 3 КАС (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_7 як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. ПрокопенкоСудді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. БакулінаН.П. Лященко В.В. БританчукЛ.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. ДанішевськаІ.В. Саприкіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Р. КібенкоО.С. Ткачук В.Ю. Уркевич В.С. Князєв