Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 818/208/18

Провадження № 11-1490апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (судді Ральченко І. М., Катунов В. В., Бершов Г. Є.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування рішення Фонду від 21 грудня 2017 року № 5495 «Про скасування результатів відкритих торгів (аукціону) з продажу активів Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «КБ «Хрещатик»(далі - Спірне рішення).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що 24 листопада 2017 року відбулися електронні торги з продажу квартири загальною площею 170,53 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, позивача було визнано переможцем цих торгів, ним були сплачені відповідні кошти. Проте, у зв'язку з розглядом скарг Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Бельга» та фізичної особи, виконавчою дирекцією Фонду було прийняте Спірне рішення. За твердженням позивача, порушення, вказане в скаргах, є надуманим і штучним та не може бути підставою для скасування результатів відкритих торгів.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2018 року задовольнив позовні вимоги.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 червня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до апеляційного адміністративного суду, обґрунтовуючи це тим, що зазначена справа є справою адміністративної юрисдикції, оскільки Фонд у цьому випадку є суб'єктом владних повноважень, який, реалізуючи встановлені законом повноваження, прийняв акт індивідуальної дії - Спірне рішення, яке порушує права та інтереси позивача.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 31 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження, а від 20 грудня 2018 року - передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3, Фонд просить залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін, вважаючи оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим і таким, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 910/8132/17.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши в установлених статтею 341 КАС межахнаведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10 серпня 2017 року № 3449 затверджено паспорт відкритих електронних торгів (аукціону) з продажу майна ПАТ «КБ «Хрещатик», зокрема квартири, загальною площею 170,53 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, з початковою ціною реалізації лота 509 088,80 грн., номер лоту Q8088bl5819.

24 листопада 2017 року відбулися електронні торги з продажу вказаної квартири. Згідно з протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-ll-14-000140-b їхнім переможцем визнано ОСОБА_3 у зв'язку із заявленою найвищою ціною - 681 000 грн.

Відповідно до вказаного протоколу електронних торгів та квитанції від 7 грудня 2017 року № 134779683 ОСОБА_3 були сплачені кошти у розмірі 681 000 грн.

Проте рішенням Комісії з розгляду скарг та підготовки пропозицій стосовно організації і проведення відкритих торгів (аукціонів) з продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються Фондом, яке оформлене протоколом від 12 грудня 2017 року № 40/17К, за результатами розгляду скарг ТОВ «Бельга» та фізичної особи - ОСОБА_4 встановлено, що інформація про предмет продажу в паспорті відкритих торгів (аукціону), який розміщено на сайті Фонду, відрізняється від інформації в електронній торговій системі (Prozorro.продаж), тому було вирішено визнати наявність підстав для скасування результатів електронних торгів з продажу лота № Q8088b15819 та повернення сплачених коштів.

Так, виконавчою дирекцією Фонду прийняте Спірне рішення, з яким не погодився ОСОБА_3, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свої прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Спірне рішення Фонду як суб'єкта владних повноважень про скасування результатів торгів прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки порушень при проведенні електронних торгів, які стали наслідком їх скасування, не було.

Проте апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження, дійшов висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають із повноважень щодо реалізації майна (активів) банку на відкритих торгах (аукціоні), виконавча дирекція Фонду діє як представник сторони договірних відносин. Оскільки позивач оскаржує дії виконавчої дирекції Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо відчуження активів банку, то такий спір не є публічно-правовим, а належить до цивільної юрисдикції.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, ВеликаПалата Верховного Суду виходить із таких міркувань.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, з наведеними у статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб'єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Положення Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) встановлюють правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (положення статей 3, 4 Закону № 4452-VI).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону № 4452-VI неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки та банківську діяльність». Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI).

За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

За змістом статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

З урахуванням наведеного убачається, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом № 4452-VI, дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС.

При цьому визначений статтею 3 Закону № 4452-VI правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Таким чином, лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають із повноважень щодо реалізації майна (активів) банку на відкритих торгах (аукціоні), виконавча дирекція Фонду діє як представник сторони договірних відносин.

Ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем оспорюються дії виконавчої дирекції Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо відчуження активів банку, а отже, такий спір не є публічно-правовим, а належить до цивільної юрисдикції.

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження в цій справі.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська