Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/367/17 (П/9901/20/18)

Провадження № 11-336сапс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючого судді Юрченко В. П., суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С., Хохуляка В. В., Ханової Р. Ф.) від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 648/0/15-17 «Про відмову у звільненні ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Полтавської області у відставку»;

- зобов'язати ВРП повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про звільнення його з посади судді у відставку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2017 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ураховуючи наведене вище, адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 січня 2018 року прийняв до провадження вказану адміністративну справу та призначив її до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в оскаржуваному рішенні, рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 648/0/15-17 «Про відмову у звільненні ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Полтавської області у відставку» прийняте у спосіб, на підставі і у межах, передбачених Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що аналізуючи законодавство, яке діяло на час призначення позивача на посаду судді, а також чинне законодавство, у ВРП відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи, що дає судді право на відставку, періоду навчання ОСОБА_3 у Всесоюзному юридичному заочному інституті, оскільки у цьому навчальному закладі він здобував освіту за заочною формою навчання. Також ВРП зазначає, що трудова діяльність позивача з 1972 по 1996 рік не підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, оскільки в цей період він не проходив строкову військову службу.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

З жовтня 1999 року ОСОБА_3 призначений на посаду судді Господарського суду Полтавської області. Верховною Радою України 24 червня 2004 року позивач обраний суддею безстроково.

20 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді у відставку та надав довідку, підписану Начальником відділу управління персоналом Господарського суду Полтавської області, з якої вбачається, що стаж роботи позивача на посаді судді з урахуванням періоду проходження військової служби складає 43 роки 6 місяців, а саме: квітень 1970 -червень 1972 року - строкова військова служба в ЗС СРСР, в/ч пп 95724, ГДР (ГСВГ); червень 1972 - вересень 1972 року - курсант 341 школи прапорщиків, ГДР (ГСВГ); вересень 1972 - грудень 1975 року - інструктор по комсомольській роботі політичного відділу в/ч пп 95724, ГДР (ГСВГ); грудень 1975 - жовтень1977 року - секретар комітету ВЛКСМ в/ч пп 69772 ГДР (ГСВГ); жовтень 1977 - грудень 1977 року - замісник командира мотострілкової роти (МСР) по політичній частині в/ч 52724, ДВО м. В'яземський Хабаровського краю; грудень 1977 - травень 1978 року - секретар комітету ВЛКСМ в/ч пп 52724 ДВО м. В'яземський Хабаровського краю; травень 1978 - квітень 1980 року - помічник начальника політичного відділу по комсомольській роботі в/ч 46102 ДВО м. Бікін Хабаровського краю; Замісник командира МСБ, ДВО м. Бікін Хабаровського краю; квітень 1980 - квітень 1984 року - замісник командира МСБ, ДВО м. Бікін Хабаровського краю; квітень 1984 - серпень 1984 року - згідно наказу МО СРСР відрядження в розпорядження ГК ГСВГ; серпень 1984 - травень 1989 року - старший юрисконсульт Секретаріату Військової ради об'єднання в/ч пп 08608, ГДР (ГСВГ); травень 1989 - квітень 1990 року - старший викладач-юристконсульт ПВЗРККУ, м. Полтави; квітень 1990 - липень 1996 року - помічник начальника училища по правовій роботі-старший викладач ПВЗРККУ, м. Полтава; жовтень 1999 - липень 2001 року - суддя Арбітражного суду Полтавської області; липень 2001 року - суддя Господарського суду Полтавської області.

30 березня 2017 року ВРП прийняла рішення № 648/0/15-17, яким відмовила ОСОБА_3 у звільнені його з посади судді у відставку, мотивуючи тим , що його загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку, складає 19 років 5 місяців, замість необхідних 20 років. При цьому ВРП дійшла висновку, що до такого стажу роботи слід зарахувати період строкової військової служби позивача в ЗС СРСР, в/ч пп 95724, ГДР (ГСВГ) з квітня 1970 по червень 1972 року та роботи на посадах судді з жовтня 1999 по 20 лютого 2017 року в Арбітражному суді Полтавської області та в Господарському суді Полтавської області.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Конституції України в Україні підставою для звільнення судді, серед іншого, є подання заяви про відставку.

За правилами ч. 1 ст. 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Абзацом 4 п. 34 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Оскільки позивач призначений на посаду судді в жовтні 1999 року, тому визначення його стажу має здійснюватись згідно із Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862).

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону № 2862 до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з п. 3.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (далі - Постанова № 865) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Посилаючись на приписи ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ № 584/95), ОСОБА_3 обґрунтовує свою позицію тим, що ВРП протиправно не враховано період його заочного навчання у Всесоюзному юридичному заочному інституті (м. Москва).

ВеликаПалата Верховного Суду не пристає на таку позицію скаржника, оскільки відповідно до Постанови № 865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку, зараховується лише строк навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, час заочного навчання цією постановою не передбачено, а Указ № 584/95, на який посилається позивач, не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки на момент подання позивачем заяви про відставку ст. 1 цього указу втратила чинність згідно з Указом Президента України від 20 березня 2008 року № 248/2008 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України».

Що стосується доводів ОСОБА_3 про протиправне не зарахування ВРП до його стажу іншої військової служби з червня 1972 по липень 1996 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових

кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов вірного висновку, що трудова діяльність позивача з 1972 по 1996 рік не підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, оскільки в цей період він не проходив строкову військову службу.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2016 року у справі № 800/463/15, і Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав відступити від такої позиції.

ТакожВелика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання ОСОБА_3 на інше рішення ВРП від 21 квітня 2016 року № 873/0/15-16, яким судді Полосенко В. С. зараховано до стажу роботи на посаді судді період проходження надстрокової військової служби, як на доказ вибірковості, дискримінаційного підходу та порушення принципу рівності ВРП, оскільки мотивами прийняття такого рішення зазначено необхідність виконання постанови Дарницького районного суду м. Києва від 30 липня 2007 року в адміністративній справі № 2-а-517/07, яке набрало законної сили.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 648/0/15-14 «Про відмову у звільненні ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Полтавської області у відставку» обґрунтоване, прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

О. С. Золотніков О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В.С. Князєв О. Г. Яновська