Постанова ВП ВС від 07.11.2024 року у справі №990/69/24

Друк

Пошук

106

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Велика Палата Верховного Суду

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Постанова ВП ВС від 07.11.2024 року у справі №990/69/24
Постанова ВП ВС від 31.10.2024 року у справі №990/69/24

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 990/69/24

провадження № 11-132заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Кривенди О. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2024 року (суддя-доповідач Єресько Л. О., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевська О. Р.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання дій та бездіяльності протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії і

ВСТАНОВИЛА:

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила: визнати проведення співбесіди ВККС 17 січня 2024 року у межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді незаконною (протиправною) дією, що суперечить статті 126 Конституції України та свідчить про усунення судді з посади у неконституційний спосіб (далі - позовна вимога 1);

встановити відсутність компетенції (повноважень) у доповідача-члена ВККС ОСОБА_2 , а також у членів ВККС ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у справі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1 та щодо дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді 17 січня 2024 року (далі - позовна вимога 2);

визнати протиправними дії ВККС щодо надання доступу до повної версії суддівського досьє ОСОБА_1 представникам Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) у новому складі у 2023-2024 роках у справі кваліфікаційного оцінювання на відповідність позивачки займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона (далі - позовна вимога 3);

визнати протиправним та скасувати рішення ВККС № 18/ко-24 від 17 січня 2024 року (далі - Спірне рішення) щодо дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського райсуду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, яким:

- визначено, що суддя Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 446,125 бала;

- визнано суддю Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;

- вирішено внести Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 із займаної посади (далі - позовна вимога 4);

визнати протиправною бездіяльність ВККС щодо нерозгляду заяви та неухвалення рішення у пленарному складі про внесення ВРП подання про звільнення члена Комісії ОСОБА_2 , яка допустила грубе нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена Комісії, зобов`язати ВККС розглянути заяву від 17 січня 2024 року та провести ефективне розслідування дій та перевищення повноважень доповідачем ОСОБА_2 у справі судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1 (далі - позовна вимога 5).

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 березня 2024 року відкрив провадження у справі та призначив її розгляд на 14 год 30 хв 01 травня 2024 року.

29 квітня 2024 року до суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого покладені висновки Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) у справах за подібних правовідносин, і які заводяться до того, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є лише підставою для відповідної рекомендації у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, тому обставини ухвалення цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленням ВРП рішення за результатами такої рекомендації.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 05 червня 2024 року постановив ухвалу, якою частково задовольнив подане клопотання ВККС.

На підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про:

- визнання протиправним проведення співбесіди ВККС 17 січня 2024 року в межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;

- встановлення відсутності компетенції (повноважень) у члена ВККС доповідача ОСОБА_2 , а також у членів ВККС ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у справі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1 та щодо дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді 17 січня 2024 року;

- визнання протиправними дій ВККС щодо надання доступу до повної версії суддівського досьє у справі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1 представникам ГРД у новому складі у 2023-2024 роках;

- визнання протиправним та скасування рішення ВККС № 18/ко-24 від 17 січня 2024 року щодо дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Білозерського райсуду Херсонської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.

У задоволенні клопотання ВККС в іншій частині суд відмовив.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. У протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим. Рішення ВККС від 17 січня 2024 року № 18/ко-24 про визнання судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, та внесення ВРП подання про звільнення цієї судді із займаної посади не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Суд вважав, що рішення Комісії про оцінювання судді є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини ухвалення такого рішення повинні перевірятися судом лише після його розгляду ВРП разом з ухваленим за результатами такого розгляду рішенням ВРП.

Крім того, суд заначив, що оскаржувані позивачкою дії ВККС та окремих членів Комісії у процедурі кваліфікаційного оцінювання не створюють для позивачки самостійних правових наслідків у вигляді встановлення, зміни чи припинення її прав чи обов`язків. Ці дії є процедурними та спрямованими на реалізацію вимог закону стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання та ухвалення рішення ВККС за результатами такого оцінювання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, яке за змістом статті 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) може бути оскаржене виключно з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, та відповідно до вимог частини восьмої статті 101 цього Закону разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Процедурні рішення, які передують ухваленню Комісією рішення про підтвердження / непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження, оскільки не порушують прав учасників цих відносин і, відповідно, не породжують для них права на судовий захист.

3. ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням і подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, і як наслідок, дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі.

Зокрема, зазначає, що законодавство чітко вказує на те, що саме ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання і в цьому законодавстві немає такого поняття, як «рекомендація про звільнення судді», відтак вважає хибними висновки суду першої інстанції про те, що Комісія має лише функцію безпосереднього організатора проведення кваліфікаційного оцінювання і підбиття його підсумків, а кінцеве рішення приймається виключно ВРП, а також про те, що рішення ВККС про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини ухвалення цього рішення повинні перевірятися судом лише після його розгляду ВРП разом з ухваленим за результатами такого розгляду рішенням ВРП. Зазначає, що чинне законодавство не містить такого поняття як «рекомендація про звільнення судді».

Наводить, що законодавство містить чіткі приписи, за якими у судді є право оскаржити рішення ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання в порядку, передбаченому КАС України, а також це законодавство не містить заборон на оскарження окремих незаконних дій ВККС у процесі кваліфікаційного оцінювання.

Далі авторка скарги зазначає, що, на її думку, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду помилилася, коли зазначила у пункті 65 оскаржуваної ухвали про те, що для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактом є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Звертає увагу, що тільки у двох випадках ВККС вносить рекомендацію ВРП згідно зі статтею 93 Закону № 1402-VIII: про призначення кандидата на посаду судді; про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення у порядку дисциплінарного стягнення. А відтак мотивація в цій частині ухвали, на думку скаржниці, не узгоджується з положеннями цього Закону.

Щодо оскарження істотних процедурних порушень, які були допущені ВККС під час проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно судді, то право оскаржити процедурні питання, пов`язані з кваліфікаційним оцінюванням, передбачено статтею 124 Конституції України та частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII.

Також у скарзі йдеться і про те, що позивачка звернулася за захистом своїх прав, оскільки стаття 126 Конституції України передбачає, що суддя обіймає посаду безстроково.

Рішення ВККС від 17 січня 2024 року № 18/ко-24 не містить жодної правової норми, яка б свідчила про підстави проведення оцінювання судді Білозерського районного суду Херсонської області, а також мотивів та визначення в порівнянні з максимальним балом кількості балів за кожним критерієм. При цьому зазначене рішення містить посилання на рішення Комісії від 07 червня 2018 року № 133/зп-18, яким призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1

Вважає, що має право отримати рішення суду за результатом розгляду по суті її позовних вимог, а не ухвалу.

Не погоджується ОСОБА_1 і з твердженням суду першої інстанції про те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішення ВРП) є стадіями єдиного провадження і що рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження

Покликається й на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 2 6 КАС України щодо своєчасності вирішення судом спорів та застосування принципу верховенства права. Крім того, копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка, направлені судом за вказаними в позові адресами, повернулися назад у місто Київ з порушенням Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Унаслідок цього, як зазначає позивачка, суд першої інстанції не здійснив її повідомлення відповідно до чинних норм закону, а адвокат не зміг вчасно прибути на засідання.

Вважає, що оскаржувана ухвала містить ознаки надмірного формалізму, перекладання обов`язку на інших розглянути юридичний спір. Європейський суд з прав людини встановив порушення, пов`язане з тим, що суди різної юрисдикції відмовлялися розглядати справи, адже вважали, що вони не підпадають під їхню юрисдикцію, внаслідок чого такі справи взагалі не могли бути розглянуті в суді [рішення у справі «Церква села Сосулівка проти України» (заява № 37878/02); рішення у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07)].

4. Велика Палата ухвалою від 01липня 2024 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 04 вересня 2024 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

5. Відповідач подав відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. Цей висновок відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постановах Великої Палати від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 09 лютого 2022 року та від 27 червня 2024 року у справі № 990/48/24.

6. Велика Палата дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.

7. Обставини справи можна коротко викласти так.

Указом Президента України від 20 листопада 2013 року № 645/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 переведена у межах п`ятирічного строку на роботу на посаді судді Дніпровського районного суду міста Херсона.

Рішенням Комісії від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1

Рішенням Комісії від 18 березня 2019 року № 34/зп-19 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рішенням ВРП від 27 лютого 2020 року № 620/0/15-20 суддю Дніпровського районного суду міста Херсона ОСОБА_1 переведено на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області.

17 січня 2024 року Комісія ухвалила рішення № 18/ко-24, яким:

-визнала, що суддя Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 446,125 бала;

- визнала суддю Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;

- внесла ВРП подання про звільнення судді Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 із займаної посади.

ОСОБА_1 не примирилася з таким рішенням і оскаржила його до суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 05 червня 2024 року за наслідками розгляду клопотання постановив ухвалу, якою частково задовольнив подане клопотання ВККС та закрив провадження у справі в частині позовних вимог.

На підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України закрив провадження у справі в частині позовних вимог.

Не погодившись із закриттям провадження у справі, позивачка звернулася до Великої Палати з апеляційною скаргою.

8. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам скаржниці та аргументам інших учасників справи, Велика Палата зазначає таке.

Аналіз установлених у цій справі обставин у зіставленні з обґрунтуванням позовних вимог та правовим регулюванням спірних відносин дає підстави для висновку, що звернення із цим позовом до суду зумовлене незгодою позивачки власне з правомірністю Спірного рішення за результатами її кваліфікаційного оцінювання, яким позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді судді.

За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, вживається в низці законів України і має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

9. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

Як передбачено в частинах другій, четвертій статті 84 цього Закону, за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді , який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідно до частини третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким із складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Якщо проаналізувати зміст частини восьмої статті 101 цього Закону, то в ній ідеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією до здійснення певних дій та ухвалення певного рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - після ухвалення рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

За змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, у тому числі й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.

Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.

Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

Отже, зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, Велика Палата дійшла висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402?VIIIоскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП, та разом з ухваленим ВРП рішенням.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися після остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.

Така правова позиція була неодноразово висловлена в постановах Великої Палати від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 08 вересня 2021року у справі № 9901/396/19 та інших.

10. Таким чином, Велика Палата вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Спірне рішення, яким позивачку ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді судді Білозерського районного суду Херсонської області, не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки не є обов`язковим для ВРП при розгляді вказаного питання та встановленні відповідних обставин щодо наявності чи відсутності підстав для її звільнення з посади судді і ухваленні в установленому порядку відповідно до наданих повноважень рішення.

Доводи про те, що Спірне рішення за своєю правовою природою є імперативним приписом, має ознаки правозастосовного індивідуального (персонального) акта відносно неї, що порушує її права та законні інтереси, а тому може бути оскарженим до суду, не є вагомими і переконливими для того, аби віднести цей акт до таких, що підлягають окремому, самостійному оскарженню всупереч вимогам закону про умови, час та обставини його оскарження. Щодо цього треба ще раз застерегти, що не заперечується (не ставиться під сумнів) те, що Спірне рішення є і може бути предметом судового розв`язання спору. За законом цей акт підлягає оскарженню, але з дотриманням вимог про умови та час його оскарження, а також із фактом настання події, після якої можна буде виявити, чи справді Спірне рішення продовжує порушувати права та законні інтереси позивачки.

Не впливають на правову оцінку оскаржуваного рішення суду й твердження скаржниці про те, що рішення Комісії не має рекомендаційного характеру і не містить формулювання рекомендації про її звільнення із займаної посади. За формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками Спірне рішення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення ВККС, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого позивачка визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею (або не відповідає займаній посаді). За законом таке рішення ВККС не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади, а лише стає підставою (властиво, рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з «рекомендаційних» причин.

Велика Палата вважає за необхідне вкотре наголосити, щовідтермінування дати оскарження до адміністративного суду рішення ВККС з рекомендацією чи рекомендаційними властивостями про звільнення судді із займаної посади не є обмеженням чи іншим проявом порушення права судді на доступ до суду, оскільки віддалення моменту звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування рішення Комісії з негативними для судді рекомендаціями про звільнення з посади судді само по собі ніяк не заперечує (не робить неможливим) права на доступ до суду.

11. Щодо позовних вимог 1-3 Велика Палата також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані позивачкою дії ВККС та окремих її членів у процедурі кваліфікаційного оцінювання не створюють для позивачки самостійних правових наслідків у вигляді встановлення, зміни чи припинення її прав чи обов`язків. Ці дії є процедурними та спрямованими на реалізацію вимог закону стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання та ухвалення рішення ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, яке за змістом статті 88 Закону 1402-VIII і може бути оскаржене виключно з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, та в силу частини восьмої статті 101 цього ж Закону разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Процедурні рішення, які передують прийняттю Комісією рішення про підтвердження / непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження, оскільки не порушують права учасників цих відносин і, відповідно, не породжують для них права на судовий захист.

Водночас наведені ОСОБА_1 доводи на обґрунтування протиправності рішення ВККС від 17 січня 2024 року № 18/ко-24, зокрема і щодо неправомірності, на думку позивачки, дій ВККС та окремих її членів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, можуть бути перевірені судом першої інстанції під час розгляду справи щодо оскарження рішення ВККС, ухваленого за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання.

12. Щодо покликання позивачки на те, що копія ухвали про відкриття провадження у справі та повістка про виклик не були направлені позивачці належним чином, внаслідок чого, на її думку, суд першої інстанції не здійснив повідомлення відповідно до чинних норм закону, а адвокат не зміг вчасно прибути на засідання, слід зазначили таке.

Як уже зазначалося, суд першої інстанції 18 березня 2024 року постановив ухвалу про відкриття провадження у цій справі (№ 990/69/24), також вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу призначив до розгляду в судовому засіданні на 14 год 30 хв 01 травня 2024 року.

08 квітня 2024 року до суду повернувся конверт (поштовий ідентифікатор 0600256172825), у якому суд направляв ухвалу про відкриття провадження у справі та повістку про виклик у судове засідання на адресу позивачки, зазначену нею в позові як адресу постійної реєстрації ( АДРЕСА_1 ), у довідці Укрпошти про причини повернення / досилання проставлена відмітка «За закінченням терміну зберігання».

З протоколу судового засідання № 2817474 від 01 травня 2024 року вбачається, що у судове засідання 01 травня 2024 року ОСОБА_1 не з`явилася. Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, причини неявки суду не повідомила, клопотань щодо розгляду справи у її відсутність чи відкладення розгляду справи із наведенням поважних причин для такого відкладення не заявляла.

З оскаржуваної ухвали також убачається, що, враховуючи, що ця позовна заява надійшла до суду засобами поштового зв`язку і на поштовому конверті в лівому верхньому куті зазначена адреса відправника ОСОБА_1 , яка збігається з адресою, яку вона зазначила у позовній заяві як адресу її постійної реєстрації ( АДРЕСА_1 ), а також відомості, зазначені позивачкою в позовній заяві про відсутність у неї засобів зв`язку та відсутність електронного кабінету, суд першої інстанції ухвалив відкласти розгляд справи на 14 год 05 червня 2024 року, повідомити позивачку, а також опублікувати оголошення на сайті «Судова влада України» про призначення наступного судового засідання.

Відповідно до протоколу судового засідання від 05 червня 2024 року № 2963752 в судове засідання 05 червня 2024 року у призначений час ОСОБА_1 знову не з`явилася. Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, причини неявки суду не повідомила, клопотань щодо розгляду справи за її відсутності чи щодо відкладення розгляду справи з наведенням поважних причин для такого відкладення не заявляла.

До суду повернувся конверт (поштовий ідентифікатор 0600264394977), у якому вдруге було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та повістку про виклик у судове засідання на адресу позивачки, зазначену нею у позові як адресу постійної реєстрації ( АДРЕСА_1 ), цього разу з відміткою у довідці про причини повернення / досилання «Адресат відсутній за вказаною адресою» і датою «06.05.24».

Також до суду повернувся конверт (поштовий ідентифікатор 0600264394993), у якому було направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та повістку з викликом у судове засідання на адресу позивачки, зазначену нею у позові як адресу місця роботи ( 75000, смт Білозерка, вул. Дмитра Яворницького, 97, Херсонський район, Херсонська область ), з відміткою про те, що «Організація не працює», а у довідці про причини повернення проставлена відмітка «Адресат відсутній за вказаною адресою» і датою «07.05.24».

За інформацією, розміщеною на сайті ВРП (https://www.hcj.gov.ua), Білозерський районний суд Херсонської області наразі не здійснює правосуддя, а територіальна підсудність судових справ, що розглядалися цим судом, змінена відповідним рішенням ВРП шляхом їх передачі Херсонському міському суду.

Як видно з матеріалів справи, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначила дві адреси:

-адреса місця роботи: 75000, смт Білозерка, вул. Дмитра Яворницького, 97, Херсонський район, Херсонська область ;

-адреса постійної реєстрації: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 127 КАС України часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно із частиною шостою статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Ураховуючи викладене, Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Відомостей про те, що ОСОБА_1 користується правовою допомогою та уповноважила на представництво своїх інтересів адвоката, якому можна було повідомити інформацію про розгляд цієї справи та викликати якого в судове засідання, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із частиною третьою статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Як видно з матеріалів справи, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не визнавав явку позивача у судове засідання обов`язковою.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Частиною другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Слід також зазначити, що, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Доречно зважити також на правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відтак Велика Палата вважає доводи позивачки в цій частині необґрунтованими.

Ці доводи не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання ухвали суду першої інстанції протиправною, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню.

13. Отож Велика Палата підсумовує, що міркування і твердження позивачки в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

14. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 242, 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду