Історія справи

Постанова ВГСУ від 31.03.2026 року у справі №698/544/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

справа № 698/544/25

провадження № 51 - 4395 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_6 ,

його представника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250180000129

від 17 березня 2015 року, щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Катеринопіль Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 121 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 25 липня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Калинопільського районного суду Черкаської області від 25 липня

2025 року задоволено клопотання прокурора Катеринопільського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_9 , підозрюваного ОСОБА_8 на підставі ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності

за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито

на підставі ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 повідомлено про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

26 вересня 2007 року близько 15 години 00 хвилин ОСОБА_8 біля входу

в гаражне приміщення на АДРЕСА_2 під час словесного конфлікту на ґрунті неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_6 два удари ножем у груди, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючої рани живота з ушкодженням печінки, а також середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я,

і легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 25 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанції.

Зазначає, що суди невірно розтлумачили поняття «зупинення» та «переривання» строків давності, внаслідок чого неправильно застосували положення ст. 49 ч. 3

КК України, не врахувавши, що 03 травня 2014 року ОСОБА_8 вчинив новий злочин, передбачений ст. 122 ч. 1 КК України, у зв`язку із чим з указаної дати перебіг строку давності перервався і його обчислення розпочалося спочатку.

Вважає, що дії ОСОБА_8 підлягали кваліфікації за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1

КК України, що перешкоджало застосуванню положень ст. 49 цього Кодексу, оскільки у такому випадку 15-річний строк давності за вчинення особливо тяжкого злочину мав сплинути 03 травня 2029 року.

Вказує, що апеляційний суд не звернув увагу та не спростував доводи потерпілого щодо переривання строків давності у зв`язку із вчиненням ОСОБА_8 нового злочину 03 травня 2014 року, безпідставно погодившись із висновками місцевого суду щодо обґрунтованості звільнення ОСОБА_8 на підставі ст. 49 КК України.

Також зазначає, що кримінальну справу за фактом нанесення тілесних ушкоджень було порушено у 2007 році, однак матеріали для внесення відомостей до ЄРДР скеровано лише наприкінці 2014 року, при цьому замість здійснення досудового розслідування слідчі чинили тиск на потерпілого.

Заперечень на касаційну скаргу потерпілого від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_10 просили проводити касаційний розгляд за їх відсутності.

Позиції учасників судового провадження

Потерпілий та його представник у судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою і просили її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою

і просила залишити їх без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла

до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави в особі відповідного суду від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках, передбачених КК України та у порядку, встановленому КПК України.

Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті

та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого

є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення,

від кримінальної відповідальності.

Частиною першою статті 49 КК України передбачено, що особа звільняється

від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі,

чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Тобто вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється

від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, їх відновлення, зупинення і переривання.

Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду

від 05 квітня 2021 року в справі № 328/1109/19, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ст. 49 ч. 1 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа

не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням

або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ст. 49 ч. 1 КК України. У цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п`ятнадцять років з часу вчинення злочину, п`ять років - з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися

від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується

до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу,

що пройшов із дня з`явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі

№ 735/1121/20, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ст. 49 ч. 1 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених ст. 49 ч. 2 КК України (п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п`ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності

у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений

на час ухилення.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний

чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку

(ст. 285 КПК України).

Згідно зі ст. 286 частинами 1 2 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення

від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Відповідно до вимог ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Частиною 8 ст. 284 КПК України визначено, що закриття кримінального провадження на підставі ч. 2 п. 1 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ст. 288 ч. 3

КПК України).

Вказані вище норми процесуального закону та вимоги ст. 49 КК України

є імперативними, оскільки передбачають не право, а обов`язок суду невідкладно розглянути питання звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Тобто положення ст. 49 ч. 1-3 КК України, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією. Адже законодавець чітко визначив, що суд звільняє від кримінальної відповідальності особу у разі існування підстав для застосування положень ст. 49 КК України. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною, на відміну від інших, наприклад, передбачених

статтями 47 48 КК України, в яких вказано, що суд може звільнити особу

від кримінальної відповідальності.

Передбачений ст. 49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) не вчинення протягом цих строків нового кримінального правопорушення певного ступеня тяжкості; 3) не ухилення особи від слідства або суду.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ст. 49 ч. 1 пунктами 1-3 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення

на підставі спливу строків давності.

Як убачається з клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_8 підозрювався у вчиненні 26 вересня 2007 року кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене

ст. 121 ч. 2 КК України, є тяжким злочином.

Строк давності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, складає 10 років (ст. 49 ч. 1 п. 4 КК України).

09 червня 2025 року слідчим СВ Звенигородського РВП ОСОБА_11 ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, а 25 червня 2025 року прокурор Катеринопільського відділу Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_9 склав та направив до Калинопільського районного суду Черкаської області клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності

у зв`язку із закінченням строків давності.

У цьому клопотанні прокурор просив місцевий суд вирішити питання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ст. 121 ч. 1 КК України в зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження

№ 12015250180000129 на підставі, передбаченій ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України, оскільки з моменту вчинення злочину 26 вересня 2007 року минуло понад 10 років, за вказаний період часу ОСОБА_8 від досудового розслідування і суду

не ухилявся, протягом останніх десяти років нового злочину не вчинив. Востаннє ОСОБА_8 притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 122 ч. 1

КК України 03 травня 2014 року, однак згідно з ухвалою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2014 року кримінальне провадження було закрите відповідно згідно зі ст. 46 КК України.

Прокурором ОСОБА_8 було роз`яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, на що останній надав письмову згоду на звільнення від кримінальної відповідальності.

Під час судового розгляду клопотання у суді першої інстанції підозрюваний ОСОБА_8 і його захисник ОСОБА_10 підтримали клопотання прокурора

і наполягали на його задоволенні. При цьому місцевий суд роз`яснив ОСОБА_8 його права та наслідки закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави.

Заперечення потерпілої сторони проти звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження були враховані районним судом, проте

це не є перешкодою для прийняття судом такого рішення.

З наведеного вбачається, що за наявності всіх встановлених законом умов,

суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про звільнення ОСОБА_8

від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності

та закриття кримінального провадження, яке належним чином мотивував.

При цьому місцевий суд перевірив і визнав необґрунтованими доводи потерпілого та його представника про те, що ОСОБА_8 ухилявся від органу досудового розслідування.

Під ухиленням від досудового розслідування або суду з погляду застосування

ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук

і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом

до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів,

які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). При цьому факт ухилення необхідно зафіксувати у відповідних процесуальних документах. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від досудового розслідування

або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Це має бути особа,

яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати

в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Проте таких обставин судом першої інстанції встановлено не було, а протокол

про неможливість вручення повісток суд не визнав належним підтвердженням факту ухилення ОСОБА_8 від органу досудового розслідування, відповідно

й підставою для зупинення перебігу строків давності згідно ст. 49 КК України.

Місце перебування ОСОБА_8 органам досудового слідства було відоме,

а докази оголошення його у розшук - відсутні.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_8 , належним чином перевірив викладені в ній доводи, які аналогічні доводам поданої касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Посилання потерпілого на те, що суди невірно розтлумачили поняття зупинення

та переривання строків давності є безпідставними.

Так, факту зупинення строків давності з підстави, передбаченої ст. 49 ч. 2

КК України, у цьому провадженні судами не було встановлено, натомість констатовано переривання зазначених строків згідно ст. 49 ч. 3 КК України у зв`язку

із притягненням ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ст. 122 ч. 1

КК України за вчинення злочину 03 травня 2014 року, чого не заперечує і потерпілий у касаційній скарзі.

Водночас потерпілий стверджує, що дії ОСОБА_8 мали бути кваліфіковані

за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України, і така кваліфікація перешкоджала

б застосуванню до підозрюваного положень ст. 49 КК України, оскільки

15-річний строк давності за вчинення особливо тяжкого злочину мав сплинути

03 травня 2029 року. Проте, предметом судового розгляду в цій справі було клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КК України за злочин, вчинений 26 вересня 2007 року, 10-річний строк давності притягнення за який, з урахуванням переривання вказаного строку 03 травня 2014 року, закінчився 04 травня 2024 року.

Місцевий суд в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано зазначив, що вирішення питання про зміну кваліфікації дій підозрюваного належить до повноважень слідчого

чи прокурора, що передбачено статтями 36 40 КПК України. Однак це не позбавляло потерпілого права звертатися до слідчого чи прокурора з клопотаннями щодо перекваліфікації дій підозрюваного, а у випадку незгоди з їхніми рішеннями, діями, чи бездіяльністю - оскаржувати їх до слідчого судді в порядку, передбаченому

главою 26 КПК України.

Доводи потерпілого про тиск на нього з боку слідчих, фальсифікації ними матеріалів іншої справи також не є предметом розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_8 .

За таких обставин, істотних порушень кримінального процесуального закону,

які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень у цій справі,

не виявлено.

Колегія суддів зауважує, що дотримання розумних строків є однією з ключових гарантій права на ефективне досудове розслідування. Досудове розслідування цього кримінального провадження № 12015250180000129тривало більше 15 років, і ця обставина не може бути визнана такою, що відповідає критерію розумності строків з огляду на допустимі процесуальні стандарти, передбачені ст. 28

КПК України. Водночас, згідно з усталеною судовою практикою та принципом правової визначеності, саме по собі порушення розумних строків досудового розслідування не може слугувати самостійною та достатньою підставою для скасування ухвалених у цій справі судових рішень. При цьому, як слушно зазначив

і апеляційний суд, у випадку, якщо потерпілий не відмовиться від свого права

на відшкодування шкоди, завданої йому унаслідок злочинних дій підозрюваного,

він не позбавлений права звернутись з позовом про відшкодування завданої шкоди у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого

ОСОБА_6 , скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 й призначення нового розгляду в суді першої або апеляційної інстанції колегією суддів

не встановлено.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Калинопільського районного суду Черкаської області від 25 липня 2025 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого

ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3