Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 911/1015/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області (далі - Міська рада),

на рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016

зі справи № 911/1015/16

за позовом Міської ради

до: приватного підприємця ОСОБА_2, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області (далі - Підприємець),

про зобов'язання звільнити приміщення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - комунальне підприємство "Готельно-гуртожитковий комплекс", м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області (далі - Підприємство);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, м. Київ (далі - Регіональне відділення ФДМУ).

Судове засідання проведено за участю представників:

Міської ради - Шиденко А.В.,

Підприємця - ОСОБА_4,

Підприємства - не з'яв.,

Регіонального відділення ФДМУ - Колоди Є.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про зобов'язання звільнити та повернути до комунальної власності нежитлове приміщення.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.07.2016 (колегія суддів у складі: Бабкіна В.М. - головуючий, Конюх О.В. і Колесник Р.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 (колегія суддів у складі: Майданевич А.Г. - головуючий, Гаврилюк О.М. і Сулім В.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Міська рада просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень за неповного з'ясування всіх обставин справи з порушенням норм матеріального права, а саме: пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 387, 391 названого Кодексу.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємець заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про законність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Державним підприємством "Жулянський машинобудівний завод "ВІЗАР" за актом приймання-передачі від 01.10.1996 та договором про передачу в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури від 31.03.1997 № 444 передано у комунальну власність міста Вишневе низку об'єктів житлово-комунального господарства, у тому числі гуртожиток АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Вишневої міської ради від 19.06.1997 № 43 "Про створення державного комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" державне комунальне підприємство (далі- ДКП) "Готельно-гуртожитковий комплекс" отримало на баланс, зокрема, будинок за адресою: АДРЕСА_1.

01.11.2001 ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс" (орендодавець) та Підприємцем (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності (далі - Договір оренди), відповідно до якого:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: вбудовані нежитлові приміщення, площею 122,2 кв.м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі (далі - Спірне приміщення), що знаходиться на балансі державного комунального підприємства "Готельно-гуртожитковий комплекс" (пункт 1.1);

- договір діє з 01.11.2001 до 31.12. 2018 (пункт 10.1).

Договір оренди був укладений у простій письмовій формі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Міська рада зазначає, що: Спірне приміщення є власністю територіальної громади міста Вишневого і було передане у 1997 році Міською радою на баланс ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс", тому при укладенні Договору оренди Підприємцю необхідно було звернутися із заявою, проектом договору та іншими документами згідно з переліком визначеним ФДМУ, до власника майна - Міської ради; відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; Договір оренди укладений більше ніж на три роки, однак нотаріально не посвідчений, а згідно із статтею 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; попри звернення Міської ради до Підприємця з вимогою звільнити Спірне приміщення, останній приміщення не звільнив, у зв'язку з чим, посилаючись на приписи статей 216, 387 та 391 ЦК України, Міська рада просила суд зобов'язати Підприємця звільнити та повернути до комунальної власності Спірне приміщення.

З боку орендодавця Договір оренди підписаний ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс", яке було балансоутримувачем таких приміщень і мало повноваження на вчинення згаданого правочину.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вишневої міської ради від 26.10.1999 №73/17 "Про надання дозволу на оренду приміщення по АДРЕСА_1" Підприємцю ОСОБА_2 надано дозвіл на оренду приміщення за вказаною адресою.

Договір оренди спірного майна був укладений до набрання чинності ЦК України.

Позивач як на підставу позову посилається на нікчемність зазначеного правочину, момент укладання якого мав місце до набрання чинності ЦК України. При цьому поняття нікчемності договору як підстави вважати такий договір недійсним без підтвердження вказаного факту в судовому порядку в Цивільному кодексі УРСР взагалі було відсутнє.

На час укладення Договору оренди (01.11.2001) законодавством не було передбачено обов'язковості нотаріального посвідчення договорів оренди нежитлових приміщень, які укладалися між юридичними особами; ця вимога закону з'явилася лише 01.01.2004, коли згаданий договір оренди вже існував і виконувався сторонами. А тому для укладання договору найму (оренди) відповідно до законодавства, що діяло в 2001 році, достатнім було укласти договір у простій письмовій формі.

Міською радою не доведено суду незаконного заволодіння Підприємцем Спірним приміщенням, оскільки Підприємець використовує Спірне приміщення на підставі Договору оренди, який укладений з балансоутримувачем вказаного майна, як це було передбачено статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди), та який на даний час є чинним, має строк дії до 2018 року і у встановленому законодавством порядку недійсним не визнавався.

Стосовно заяви Підприємця про застосування позовної давності суд першої інстанції зазначив, що у даній справі позовна давність не може бути застосована, оскільки судом встановлено відсутність матеріально-правових підстав для задоволення позову.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ЦК України:

- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша і друга статті 228);

- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою (частини перша, четверта і п'ята статті 216);

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391).

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України названий Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як зазначено в підпункті 2.9 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень Цивільного кодексу УРСР:

- договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах (частина перша статті 153);

- нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47);

- за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату (стаття 256);

- договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі. Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами (стаття 257).

Згідно із статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на час укладення Договору оренди) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій, встановивши, що: з боку орендодавця Договір оренди підписаний ДКП "Готельно-гуртожитковий комплекс", яке було балансоутримувачем приміщень і мало повноваження на вчинення такого правочину; Договір оренди спірного майна був укладений до набрання чинності ЦК України; поняття нікчемності договору як підстави вважати такий договір недійсним без підтвердження вказаного факту в судовому порядку в Цивільному кодексі УРСР взагалі було відсутнє; на час укладення Договору оренди (01.11.2001) законодавством не було передбачено обов'язковості нотаріального посвідчення договорів оренди нежитлових приміщень, які укладалися між юридичними особами; Міською радою не доведено суду незаконного заволодіння Підприємцем Спірним приміщенням; Підприємець використовує Спірне приміщення на підставі Договору оренди, який на даний час є чинним, має строк дії до 2018 року та у встановленому законодавством порядку недійсним не визнавався, - дійшли висновку про відмову у позові.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відмови у позові не спростовують. Адже відповідні доводи стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Водночас перевірка доводів скаржника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та здійсненням оцінки доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, встановленими частиною другою статті 1117 ГПК України, за якою названа судова інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016 зі справи № 911/1015/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій