Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 23/097-11

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Студенця В.І., за участі представників сторін В. Федоровського (дов. від 31.12.15), О. Котік (дов. від 24.12.2015), А. Хоменка (дов. від 22.12.2015) та прокурорів відділу Генеральної прокуратури України Л. Клюге і К. Хорса, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 23/097-11 за позовом прокурора міста Ірпеня в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", виконавчого комітету Ірпінської міської ради, треті особи: комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", колективне підприємство "Санаторій "Перемога", Федерація професійних спілок України, Київська обласна рада, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння,

УСТАНОВИВ: У серпні 2011 року прокурор міста Ірпеня в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25 липня 2000 року № 207/2 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна орендного підприємства санаторію "Перемога" за закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця"; визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна колективного підприємства санаторій "Перемога", а саме: шість спальних корпусів, два адмінбудинки, сім альтанок, двох навісів, спортивного майданчика, замощення, свердловини, огорожі за адресою: смт Ворзель, вул. Пролетарська 36, балансова вартість яких становить 1 107 800 грн та витребування із чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" спірного нерухомого майна колективного підприємства санаторій "Перемога" та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" позов не визнало та подало заяву про застосування позовної давності.

Виконавчий комітет Ірпінської міської ради позовні вимоги підтримав.

До участі у справі залучено третіми особами: комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", колективне підприємство "Санаторій "Перемога", Федерація професійних спілок України та Київська обласна рада.

Рішенням Господарського суду Київської області від 6 вересня 2011 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2015 року (судді О. Баранець, Н. Калатай, Л. Сітайло) рішення скасовано та в позові відмовлено з мотивів спливу позовної давності.

Перший заступник прокурора Київської області просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 256, 257, 261 і 267 Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізин", статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Фонд державного майна України доводи касаційної скарги підтримав з тих же підстав.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" і Федерація професійних спілок України проти доводів касаційної скарги заперечують і в її задоволенні просять відмовити.

Федерація професійних спілок України подало клопотання, яке підтримали акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та прокурор і заперечив Фонд державного майна України, про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України питання щодо офіційного тлумачення положення статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

Зазначене клопотання колегією суддів залишено без задоволення як безпідставне.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте виконавчий комітет Ірпінської міської ради, комунальне підприємство "Ірпінське бюро технічної інвентаризації", колективне підприємство "Санаторій "Перемога", Київська обласна рада право на подання відзиву на касаційну скаргу не використали та їхні представники у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Господарськими судами встановлено, що Президією Української республіканської ради професійних спілок (Укрпрофрада) прийнято постанову від 22 листопада 1991 року "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 9971 зареєстровано закрите акціонерне товариство "Укрпрофздоровниця" як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України.

До статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофздоровниця" передано спірний майновий комплекс.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" було встановлено, що усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 цієї постанови майно передавалося профспілковим органам у відання.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передбачено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року N 3943-XII встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. За правилами статті 4, частині 1 статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України є суб'єктом управління об'єктами державної власності та здійснює відповідно до законодавства право розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього Союзу РСР, яке має статус державного.

За таких обставин висновки господарських судів про те, що власником майна, яке було передане до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофздоровниця", є держава і на час прийняття виконавчим комітетом Ірпінської міської ради рішення від 25 липня 2000 року № 207/2 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна орендного підприємства санаторію "Перемога" за закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" лише Фонд державного майна України був уповноважений розпоряджатися спірним майном, є правомірним.

Прокурор в інтересах держави в особі Фонду державного майна України просить визнати незаконним та скасувати зазначене рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради, визнати право власності держави в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна колективного підприємства санаторій "Перемога", а також витребувати із чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" спірного нерухомого майна колективного підприємства санаторій "Перемога" та повернути його у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" подало суду заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності. Прокурор подав заяву про поновлення цього строку.

Господарський суд дійшов висновку про те, що позовна давність на час подання позову не спливла, оскільки прокурор і позивач про порушення права довідалися за результатами прокурорської перевірки у червні 2011 року.

Апеляційний господарський суд з таким висновком не погодився.

Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону і положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, у даному випадку Фонду державного майна України.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що Фонд державного майна України з 1996 року був обізнаний про передачу Федерацією професійних спілок України спірного майна акціонерному товариству лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Позов подано у серпні 2011 року і доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності, позивач суду не подав, так само й заяви про поновлення цього строку.

Норми статті 76 як і частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх прав, а тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Частиною другою пункту 4 і пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (1 січня 2004 року).

Згідно з приписами статті 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, а відповідно до вимог статті 76 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Статтею 83 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено, що на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння громадських організацій позовна давність не поширюється. Проте такої вимоги стаття 268 Цивільного кодексу України не містить.

Ураховуючи, що строк позовної даності за вимогами прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України сплив до 1 січня 2004 року до спірних правовідносин застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

За змістом статті 80 Цивільного кодексу Української РСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

За цих обставин колегія суддів вважає помилковим застосування апеляційним господарським судом положень Цивільного кодексу України про позовну давність до вимоги позову про скасування акта органу місцевого самоврядування, проте не призвело до прийняття судом незаконного рішення і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2015 року у справі № 23/097-11 залишити без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя Б. М. Грек Суддя В. І. Студенець