Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 918/129/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Рівнесільсервіс"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 14.05.14у справі№ 918/129/14 Господарського суду Рівненської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Рівнесільсервіс"доПриватного підприємства "Вієта"простягнення 11 650,10 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Рівнесільсервіс" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Вієта" про стягнення заборгованості в сумі 11 650,10 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості отриманого за видатковими накладними товару - цементу. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 530, 639, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.03.14, ухваленим суддею Бережнюк В.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з наявності підстав для стягнення спірної суми, втім відмовив у позові через сплив строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. При цьому суд керувався приписами статей 256, 257, 261, 267, 692 Цивільного кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Крейбух О.Г. - головуючий, Демянчук Ю.Г., Юрчук М.І., постановою від 14.05.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Приватне акціонерне товариство "Рівнесільсервіс" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що строк оплати поставленого товару за видатковими накладними № 468 від 07.10.08 та № 489 від 21.10.08 визначений не був, а відтак перебіг строку позовної давності щодо сплати заборгованості почався лише після закінчення семиденного строку з дня отримання відповідачем претензії, а саме з 23.12.11. З огляду на що, на думку скаржника, висновок судів щодо пропуску позивачем строку позовної давності є хибним. При цьому скаржник посилається порушення судами приписів статей 256, 257, 261, 530 Цивільного кодексу України, статей 188, 291 Господарського кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що Приватне акціонерне товариство "Рівнесільсервіс" за видатковими накладними № 468 від 07.10.08 та № 489 від 21.10.08, в яких зазначені найменування, ціна та кількість товару, поставило Приватному підприємству "Вієта" товар на загальну суму 22 597,10 грн. Відповідач на підставі довіреності № 700238 від 07.10.08 отримав спірний товар, проте розрахувався за нього частково в сумі 10 947 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є матеріально-правова вимога Приватного акціонерного товариства "Рівнесільсервіс" про стягнення з Приватного підприємства "Вієта" 11 650,10 грн. боргу за отриманий у 2008 році згідно з видатковими накладними товар. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 202 цього ж Кодексу унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі. Відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Зі змісту вказаної норми убачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідач у жовтні 2008 року за видатковими накладними № 468 від 07.10.08 та № 489 від 21.10.08 отримав спірний товар. Відтак, обов'язок щодо його оплати у відповідача (в силу приписів статті 692 Цивільного кодексу України) виник з моменту прийняття товару, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати. При цьому, колегія суддів визнає вірним висновок судів обох інстанцій про сплив строку позовної давності за заявленими вимогами про стягнення боргу. Так, право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Поняття позовної давності унормовано Главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Як убачається з матеріалів справи, відповідачем до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування строку позовної давності. Судами установлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач своєчасно своїм правом на стягнення боргу з відповідача, а саме, упродовж трьох років після передання товару, не скористався. Як вже зазначалося, право пред'явити вимогу про оплату переданого товару у позивача виникло 08.10.08 (видаткова накладна № 468 від 07.10.08) та 22.10.08 (видаткова накладна № 489 від 21.10.08), а тому строк позовної давності за заявленими вимогами сплив 08.10.11 та 22.10.11, відповідно. Установлено господарськими судами і те, що позивач не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності та не надавав доказів, підтверджуючих поважність причин пропуску такого строку. За таких обставин, господарські суди, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності відмови у позові. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. З огляду на наведене та з урахуванням встановленого судами факту спливу позовної давності за наявності вимоги про його застосування, касаційна інстанція не вбачає порушень приписів наведених норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів. Довід скаржника про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив, з огляду на приписи статті 530 Цивільного кодексу України, визнається неспроможним, оскільки, по-перше, він був предметом розгляду апеляційним господарським судом і правомірно відхилений ним як необґрунтований; по-друге, (як вже зазначалося) строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строк оплати сторони не визначили. За таких встановлених обставин, не вбачається правових підстав для скасування переглянутої постанови у справі та задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнесільсервіс" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.05.14 у справі № 918/129/14 Господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Дроботова

В. Швець