Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 904/7280/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "ТЄД"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014у справі№ 904/7280/13 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомприватного підприємства "ТЄД"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач"простягнення 44 625, 79 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року приватне підприємство "ТЄД" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" про стягнення 44 625, 79 грн, з яких: 37 720,00 грн - сума основного боргу, 1029,38 грн - сума інфляційних втрат, 2 432,18 грн - сума трьох відсотків річних та 3 444, 23 грн - сума пені.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2014 (суддя Мельниченко І.Ф.), прийнятим за результатами нового розгляду даної справи, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Електродпостач" на користь ПП "ТЄД" 37 720, 00 грн основного боргу, 2361,61 грн 3% річних, 2915,15 грн пені, 301,76 грн інфляційних втрат та 1 669, 33 грн судового збору В решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, оскільки позивач виконав всі роботи, передбачені укладеним між сторонами договором, про що свідчать підписані між сторонами акти приймання-здачі робіт, а відповідач договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт не виконав, докази відсутності боргу суду не надав. При цьому, за висновком суду, позивач невірно визначив початок періоду прострочення, у зв'язку з чим суд провів власний розрахунок сум інфляційних втрат, трьох відсотків та пені.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 (колегія суддів у складі: Подобєд І.М. - головуючий, Герасименко І.М., Іванов О.Г.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" задоволено. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2014 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Стягнуто з ПП "ТЄД" на користь ТОВ "Електродпостач" 913,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 у відповідача не виник обов'язок по оплаті заявленого до стягнення боргу, що складає 20 % від загальної суми договору, оскільки між сторонами не підписано акту введення в експлуатація обладнання, як того вимагають умови договору, а позивачем не доведено факту введення в експлуатацію обладнання.

В касаційній скарзі приватне підприємство "ТЄД" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 29.09.2010 між приватним підприємством "ТЄД" (виконавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" (замовник, відповідач) укладено договір № 2909/10-74/10 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з виготовлення, поставки та введення в експлуатацію обладнання - тиристорного випрямлячя згідно з вимогами Технічного завдання (додаток №1 до договору) і в комплектності відповідно до додатку №2, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. загальна сума договору склала 188 600 грн. Оплата виконаних виконавцем робіт проводиться у наступному порядку:

2.2.1. - 60% від суми договору - попередня оплата протягом 5 банківських днів після підписання даного договору;

2.2.2. - 20% від суми договору - попередня оплата протягом 5 банківських днів за повідомленням про готовність обладнання для проведення пуско-налагоджувальних робіт;

2.2.3. - 20% від суми договору - оплата протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акта вводу в експлуатацію обладнання.

Пунктом 6.1. договору сторони обумовили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

На виконання умов договору відповідачем 07.10.2010 проведена передоплата у сумі 113 160 грн та 09.02.2011 - у сумі 37 720 грн.

За твердженням позивача, ним були виконані всі передбачені договором роботи на загальну суму 188 600 грн, які прийняті відповідачем та оформлені актами приймання-здачі робіт (обладнання) від 30.12.2010, 17.02.2011 та 12.07.2011 (а.с. 21-23). Однак, відповідач не здійснив передбачену п. 2.2.3. договору остаточну оплату виконаних робіт в розмірі 20 % від суми договору, що становить 37 720, 00 грн.

05.03.2013 позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити борг з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені. Однак, відповідач відповіді надав, вимоги претензії не задовольнив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Таким чином, за загальним правилом замовник зобов'язаний оплатити роботу замовнику після остаточної її здачі, але за умови, що роботу виконано належним чином і у встановлений строк. Разом з тим, в договорі підряду сторони можуть встановити інший порядок проведення розрахунків, зокрема, попередньо за всю роботу або окремі етапи; за результатом виконання певних етапів чи видів робіт.

Відповідно до ст. ст. 6, 627, ч.1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій предметом укладеного між сторонами договору № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 є виготовлення, поставка та введення в експлуатацію обладнання згідно з вимогами Технічного завдання (додаток №1) і в комплектності відповідно до додатку №2, які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.1 договору).

В розділі 2 договору сторони погодили вартість робіт та визначили поетапний порядок їх оплати. Зокрема пунктами 2.2.3. та 3.3. договору сторони визначили, що остаточний розрахунок в розмірі 20% від суми договору проводиться після підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання; підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання є виконанням зобов'язань за договором зі сторони виконавця. Тобто, обов'язок по оплаті відповідачем 20% від загальної суми договору, що складає 37 720 грн (спірна сума), виникає після підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання.

Відповідно до п. 1.4. договору для забезпечення пуско-налагоджувальних робіт виготовленого Виконавцем обладнання Замовник до початку робіт забезпечує готовність комплекту обладнання у відповідності з вимогами Технічного завдання і комплектності у відповідності до Додатку №3, який є невід'ємною частиною цього договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору здійснив виготовлення, поставку відповідачу та встановлення обладнання, а саме: силового випрямляча для печі ДАПТ-0,4. Однак, доказів введення позивачем вказаного обладнання в експлуатацію матеріали справи не містять.

Згідно з п. 9.1. Технічного завдання після завершення монтажу і пуско-налагоджувальних робіт на місці експлуатації випрямляч підлягає приймальним випробуванням. Приймальні випробування проводить розробник сумісно із замовником.

Пунктом 9.2. Технічного завдання передбачено створення приймальної комісії, яку затверджують замовник і розробник (виробник), та до складу якої включають представників замовника (голова комісії), розробника, виробника, проектної організації, монтажної, налагоджувальної і ремонтної організацій (при їх наявності).

Відповідно до п.п. 9.6., 9.7. Технічного завдання приймальна комісія на підставі розгляду представлених документів (креслення, експлуатаційна документація, протокол випробувань) і результатів випробувань складає акт приймання випрямляча. Позитивні результати приймальних випробувань є підставою для затвердження акту приймання головою комісії. Затверджений акт приймання є підставою для передачі випрямляча в промислову експлуатацію.

Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач, як виконавець, на підтвердження введення обладнання в експлуатацію не надав документів, передбачених п. 9.6. Технічного завдання, а акт приймання-здачі робіт (обладнання) від 12.07.2011 не відповідає вимогам п.п. 9.2., 9.7. Технічного завдання, оскільки не підписаний всім складом комісії і не затверджений головою комісії, тому не може вважатися підставою для передачі обладнання в експлуатацію.

Крім того, апеляційним господарським судом також встановлено, що позивач з питань введення силового випрямляча печі ДАПТ-0,4 в експлуатацію до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" не звертався, про що свідчить наявний у справі лист ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" від 27.10.2014, а докази, які б свідчили про фактичне користування відповідачем вказаним обладнанням в матеріалах справи відсутні. При цьому, надані позивачем акти приймання-здачі робіт (обладнання) від 30.12.2010, 17.02.2011, 12.07.2011 не є актами введення обладнання в експлуатацію, а є лише актами, в яких засвідчено факт виконання позивачем робіт з виготовлення та передачі замовнику певного устаткування.

Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність актів комісії, протоколів випробувань, експлуатаційної документації свідчить про те, що позивач не здійснив дії, передбачених розділом 9 Технічного завдання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з апеляційним господарським судом щодо недоведеності належними та допустимими доказами обставин введення передбаченого договором обладнання в експлуатацію та фактичного користування ним відповідачем, у зв'язку з чим суд дійшов вірного висновку, що у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату останньої суми вартості виконаних позивачем робіт в розмірі 37 720, 00 грн та правильно відмовив у задоволенні позову у даній справі.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання скаржника на їх порушення судом апеляційної інстанції при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "ТЄД" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 у справі № 904/7280/13 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді: Н. Кочерова

В. Саранюк