ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року Справа № 922/3129/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський гріль", м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2017

у справі № 922/3129/16

за позовом приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - Організація), м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський гріль" (далі - Товариство), м. Харків,

про стягнення 21 791,73 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Солоненко С.О. предст. (дов. від 22.02.2017)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Організація звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про стягнення 12 900,00 грн. основного боргу, 6281,03 грн. інфляційних втрат, 703,50 грн. - 3% річних, 1907,36 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством зобов'язань зі сплати винагороди (роялті) за договором від 01.02.2013 № КБР-10/02/13 (далі - Договір).

У розгляді справи місцевим господарським судом Товариством заявлено про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по платежам за період з 01.02.2013 по 01.09.2013, а також щодо заявленої до стягнення суми пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.11.2016 у справі № 922/3129/16 (суддя Светлічний Ю.В.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 (судді Пушай В.І. -головуючий, Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 10 500,00 грн. основного боргу, 4776,80 грн. інфляційних втрат, 467,56 грн. - 3% річних, 300,88 грн. пені, 1014,62 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено, у зв'язку зі спливом позовної давності.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог частково, а саме у розмірі 8809,30 грн. Скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій у прийнятті судових актів норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника Товариства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- Організація відповідно до свідоцтва про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011 уповноважена на управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- 01.02.2013 Організацією та Товариством (користувач) укладено Договір, відповідно до якого користувач здійснює використання у комерційній діяльності музичних творів, а Організація надає користувачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) Організації відповідно до даного договору та Закону;

- преамбулою Договору визначено, що Організація має повноваження надавати дозвіл (невиключне право) на використання в комерційній діяльності музичних творів, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для їх використання, що використовуються, та здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011;

- згідно з пунктом 1.2 додатку від 01.02.2013 № 2 до Договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором складає 300,00 грн.;

- відповідно до пункту 2.3 Договору користувач зобов'язався перераховувати на поточний рахунок Організації винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж;

- згідно з пунктом 2.6 Договору, у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по Договору, Організація має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення;

- пунктом 5.1 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.02.2014, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання;

- пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних у цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа;

- враховуючи те, що жодна із сторін не повідомила іншу сторону про припинення дії Договору, останній був пролонгований кожного разу на рік і вважався чинним до 01.02.2017;

- відповідачем винагороду (роялті) за період з лютого 2013 року по серпень 2016 року за Договором у загальному розмірі 12 900,00 грн. не сплачено;

- Товариством заявлено про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по платежам за період з 01.02.2013 по 01.09.2013, а також щодо заявленої до стягнення суми пені.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства заборгованості за Договором.

Відповідно до положень статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 7, 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон № 3792): право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону № 3792.

У свою чергу, стосовно повноважень організацій колективного управління з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) необхідно враховувати таке.

Статтею 45 Закону № 3792 передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону № 3792 повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону № 3792 наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону № 3792 встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

При цьому саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статті 180 ГК України, статей 32, 33 Закону № 3792 визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління відповідачу дозволу на використання в його комерційній діяльності музичних творів без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління Організації (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Між тим, згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

У відповідно до приписів статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як встановлено приписами статті 549 ЦК України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Товариством у розгляді справи місцевим господарським судом заявлено про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по платежам за період з 01.02.2013 по 01.09.2013, а також щодо заявленої до стягнення суми пені.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням необхідного мотивування, беручи до уваги право позивача як організації колективного управління надати дозвіл на використання необмеженої кількості музичних творів, встановивши наявність чинного Договору, дослідивши його зміст, виконання сторонами договірних зобов'язань і стан розрахунків, дійшли обґрунтованих висновків щодо пролонгації даного Договору до 01.02.2017 та неналежного виконання Товариством договірних зобов'язань, а тому й правомірно задовольнили позовні вимоги Організації частково, з урахуванням спливу позовної давності щодо частини позовних вимог, про застосування якої (позовної давності) заявлено відповідачем у справі.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Харківської області від 15.11.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 зі справи № 922/3129/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський гріль" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко