ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 910/18455/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2017у справі№ 910/18455/16 Господарського суду міста Києва за позовомКиївської міської клінічної лікарні № 11 Дніпровського району м. Києва дотовариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" прозобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Київською міською клінічною лікарнею № 11 Дніпровського району м. Києва подано позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" про зобов'язання останнього звільнити нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м, яке розташоване на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Рогозівська, 6 в місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі №910/18455/16, позовні вимоги задоволено повністю; зобов'язано ТОВ "Діамед" звільнити нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м. розташоване на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Рогозівська, 6 в місті Києві; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 378 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Діамед" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 та рішення місцевого господарського суду від 02.11.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 10.04.2008 між Київською міською клінічною лікарнею №11 Дніпровського району міста Києва (позивач, орендодавцем за договором) та ТОВ "Діамед" (відповідач, орендар за договором) було укладено договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, зареєстрований в книзі записів Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення (далі - договр), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київради від 28.12.2006 № 548/605 передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Рогозівська, буд. 6 корп. 1, для розміщення аптек, які реалізують готові ліки.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що об'єктом оренди є: нежиле приміщення, загальною площею 42,0 кв.м. , в т.ч. на 1 поверсі 42,0 кв.м.

Відповідно до п.2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Київської міської клінічної лікарні № 11.

Згідно п. 4.14. договору оренди після припинення дії договору оренди у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання - передачі орендодавцю.

Строк дії договору встановлено з 31.08.2007 до 29.08.2008 року (п. 9.1. договору).

Суди встановили, що після закінчення строку дії договору оренди його дія неодноразово продовжувалась автоматично, кожного разу на один рік. Остання пролонгація договору оренди відбулась 30.08.2015 строком до 29.08.2016.

Листом від 07.09.2016 № 448 "Про заперечення щодо користування орендованим майном після закінчення договору оренди № 2225/8 від 10.04.2008 року" позивач повідомив відповідача про закінчення строку дії договору оренди та вимагав повернути об'єкт оренди на підставі акту приймання - передачі (повернення). Вказаний лист було направлено на адресу відповідача цінним листом від 07.09.2016, доказом чого є опис вкладення та фіскальний чек № 0285.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що у зв'язку із закінченням строку дії укладеного між сторонами договору від 10.04.2008, відповідач повинен звільнити займане нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м., що знаходиться на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Рогозівська, 6 в м. Києві. Позивач стверджував, що відповідач в порушення умов договору, з урахуванням письмового повідомлення про закінчення строку дії договору та вимоги позивача про повернення об'єкта оренди за актом приймання - передачі, не звільнив займане приміщення, продовжує незаконно ним користуватися, що і стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про зобов'язання вчинити дії, а саме, звільнити нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м розташованого на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Рогозівська, 6 в місті Києві.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування обставин щодо закінчення терміну дії договору оренди, викладених позивачем у позовній заяві, та не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Із змісту статей 759, 763, 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Наявність згоди орендодавця на продовження договору оренди є ознакою договірної свободи, визначеною ст. 627 ЦК України, оскільки елементом свободи договору є також право сторони визначати спосіб використання належного їй майна та за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати на новий строк дію договору. А тому, в разі відсутності у орендодавця наміру передавати майно у оренду та за умови дотримання передбаченого ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядку, договір оренди є припиненим у зв'язку з закінченням терміну, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування обставин щодо закінчення терміну дії договору оренди, викладених позивачем у позовній заяві, та доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно зобов'язав ТОВ "Діамед" звільнити нежитлове приміщення загальною площею 42,0 кв.м. розташоване на першому поверсі в будівлі за адресою: вул. Рогозівська, 6 в місті Києві.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про задоволення позову.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі № 910/18455/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І. Кондратова Л. Стратієнко