ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 16/5025/1004/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Іванової Л.Б., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016у справі№ 16/5025/1004/12 господарського суду Хмельницької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" (правонаступник у виконавчому провадженні - Приватне підприємство "Приватна Друкарня")доПриватного підприємства "Авіст"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"простягнення заборгованості за кредитним договором № 793-07/01 від 08.10.2007 в розмірі 1 614 517,34 доларів США

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Ізі Лайф" повідомлений, але не з'явився,

- ПП "Приватна Друкарня" повідомлений, але не з'явився,

- ПП "Авіст" Мельник О.Д.,

- ПАТ "Промінвестбанк" повідомлений, але не з'явився,

- ДВС повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 01.06.2016 у справі №16/5025/1004/12 (судді: Магера В.В., Музика М.В., Заверуха С.В.) відмовлено Приватному підприємству "Авіст" у задоволенні його скарги на дії органу державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 05.06.2014 у даній справі відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (судді: Демидюк О.О., Огороднік К.М., Юрчук М.І.) вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано, скаргу ПП "Авіст" задоволено; визнано незаконними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по виконанню наказу господарського суду Хмельницької області №16/5025/1004/12 від 20.06.2014 у виконавчому провадженні №43937256 в частині стягнення з ПП "Авіст" виконавчого збору та виведення в окреме виконавче провадження постанови від 28.03.2016 про стягнення з приватного підприємства "Авіст" виконавчого збору; визнано недійсною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.03.2016 ВП №43937256 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмір 1 286 072,15 грн.; визнано недійсною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.03.2016 ВП №43937256 про повернення виконавчого документа стягувачеві, в частині виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з приватного підприємства "Авіст" виконавчого збору від 28.03.2016 ВП №43937256.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, не погоджуючись із постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Хмельницької області від 05.06.2014 стягнуто із Приватного підприємства "Авіст" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" 1 476 000 доларів США заборгованості по кредиту, що еквівалентно сумі 11 698 480,80 грн., 138 517,34 доларів США заборгованості по процентах, що еквівалентно сумі 1 097 860,73 грн. та 64 380,00 грн. витрат по оплаті судового збору.

На виконання вказаного рішення господарським судом Хмельницької області видано наказ від 20.06.2014, на підставі якого 17.07.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, Мазуром Г.І., було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43937256.

Під час здійснення виконавчого провадження, ухвалою суду від 03.02.2016 замінено стягувача у виконавчому провадженні ВП №43937256, а саме: з Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" на його правонаступника - Приватне підприємство "Приватна Друкарня".

12.02.2016 Приватне підприємство "Приватна друкарня" направило на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України заяву, в якій повідомило про заміну стягувача у виконавчому провадженні №43937256 з ТОВ "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" на ПП "Приватна друкарня", а також відмовилося від примусового виконання наказу господарського суду Хмельницької області №16/5025/1004/12 від 20.06.2014 та просило повернути вказаний виконавчий документ.

28.03.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Нещадимом І.С. було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу; до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень внесено інформацію про завершення даного виконавчого провадження.

Крім того, 28.03.2016 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Нещадимом І.С. було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 286 072,15 грн. за невиконання в самостійному порядку наказу господарського суду Хмельницької області №16/5025/1004/12 від 20.06.2014.

Не погоджуючись із вказаною постановою державного виконавця, ПП "Авіст" подало до господарського суду Хмельницької області скаргу на дії органу Державної виконавчої служби щодо виконання рішення від 05.06.2014 у справі №16/5025/1004/12, обґрунтовану тим, що державним виконавцем не вчинялись дії та не вживались заходи щодо примусового виконання виконавчого документу - наказу господарського суду Хмельницької області №16/5025/1004/12 від 20.06.2014.

У задоволенні вказаної скарги місцевим господарським судом було відмовлено з тих підстав, що скаржником не доведено підстав, які б звільняли його від сплати виконавчого збору, навпаки, матеріали виконавчого провадження містять докази вчинення державним виконавцем певних дій з виконання вказаного наказу; при цьому, невиконання боржником судового рішення в добровільному порядку, вже покладає на нього обов'язок зі сплати виконавчого збору.

Апеляційний господарський суд не погодився із такими висновками місцевого господарського суду та скасував вказану ухвалу, а скаргу ПП "Авіст" задовольнив, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини другої ст. 11 вказаного Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішення є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 25 "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 21-5597а15|2а-2171/11/1370).

Отже, можливість стягнення з боржника виконавчого збору у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, з'являється лише у разі вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, передбачених у ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження".

В той же час, як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем дії, які були б спрямовані на примусове виконання рішення суду та передбачені ст.32 Закону України "Про виконавче провадження", не вчинялися, про що також свідчить той факт, що наказ господарського суду Хмельницької області від 20.06.2014, виданий на виконання рішення цього суду про стягнення з боржника грошових коштів так і не був виконаний у встановлений ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" строк (шість місяців з дня відкриття виконавчого провадження для майнових вимог; провадження з виконання наказу від 20.06.2014 було відкрито 10.07.2014, а постанова про повернення виконавчого документу стягувачу датована 28.03.2016).

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Стаття 3 ЦК України встановлює, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу та справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999, № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Як зазначив апеляційний господарський суд, Закон України №191-VII від 12.02.2015, яким було викладено, зокрема, ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" в іншій редакції та встановлено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, набрав чинність 05.04.2015. Проте, в Законі №191-VII не вказано про надання йому зворотної сили в часі, тому положення ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" застосовується лише до виконавчих проваджень, розпочатих після 05.04.2015, в нашому ж випадку, виконавче провадження було відкрито до вказаної дати, про що вказувалося вище, коли стягнення виконавчого збору з боржника пов'язувалося з вчиненням чи невчиненням органами державної виконавчої служби дій для його примусового виконання.

У силу приписів ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з ч. 2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Враховуючи встановлені судами обставини, касаційна інстанція погоджується із правомірним та справедливим рішенням апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департамента державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 16/5025/1004/12 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Л.Б. Іванова

В.І. Картере