ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 922/5037/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А.,суддів:Євсікова О.О., Плюшка І.А.,касаційну скаргуДочірнього підприємства "Сентекс"на рішення та постановуХарківської області від 17.10.2016 Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017у справі№922/5037/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Златобанк"доДочірнього підприємства "Сентекс"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Хімічні технології"прозвернення стягнення на предмет іпотекиза участю представниківвід позивача:Петроченко С.О.,від відповідача:Романюк Р.Г.,від третьої особи:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - Банк, кредитор, іпотекодержатель, ПАТ "Златобанк") звернулося до господарського суду Харківської області з позовними вимогами до Дочірнього підприємства "Сентекс" (далі - ДП "Сентекс", іпотекодавець) про:

- звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю предмета іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №2574, а саме, на нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 310998, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімічні технології" (далі - Товариство, позичальник, ТОВ "Хімічні технології") перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012, яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 5442466,68 доларів США; заборгованості за процентами - 607966,67 доларів США; пені - 10257744,18 гривень; штрафу за неналежне виконання зобов'язання - 5000 грн.; 3% річних - 473255,32 грн.;

- припинення права власності та користування ДП "Сентекс" на нерухоме майно, передане в іпотеку за договором іпотеки від 29.05.2012, а саме, на нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 310998;

- визнання за іпотекодержателем (ПАТ "Златобанк") права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, а саме на вищевказане нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2016 (суддя Сальнікова Г.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (колегія суддів у складі: Хачатрян В.С., Ільїн О.В., Россолов В.В.), позовні вимоги задоволено частково. В рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Хімічні технології" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012, яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 5442466,68 доларів США; заборгованості за процентами - 607966,67 доларів США; пені - 10257744,18 гривень; штрафу за неналежне виконання зобов'язання - 5000 грн.; 3% річних - 473255,32 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за Банком права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22 (оціночна вартість 7198616 грн. (без урахування ПДВ) згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи №3353 від 21.09.2016). В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить її відхилити, а рішення та постанову залишити в силі.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.05.2012 року між AT "Златобанк" (позивач, кредитодавець, банк) та TOB "Хімічні технології" (третя особа, позичальник, боржник) було укладено кредитний договір №121/12/KLMV (далі - кредитний договір), за умовами п.п.1.1, 1.3 якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору. Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становите 5200000 дол. США.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору кінцева дата повернення кредиту: не пізніше 27.12.2013 року включно.

Згідно з п.1.5 кредитного договору за користування кредитом позичальником сплачуються проценти у вигляді фіксованої процентної ставки, розмір встановлюється у наступних розмірах: - 18% річних за користування кредитними коштами у гривні та 14% за користування кредитними коштами у доларах США.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або за несвоєчасну повну чи часткову сплату/несплату процентів, банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів.

Згідно з п.4.3 кредитного договору, за кожен випадок невиконання/неналежного виконання зобов'язань за цим кредитним договором, передбачених п.3.4 (зокрема, але не виключно, ненадання/несвоєчасне надання документів, передбачених цим кредитним договором (баланс, звіт про фінансові результати тощо), банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5000 грн.

Протягом дії кредитного договору позивач та третя особа укладали додаткові угоди до нього та вносили зміни, а саме: 07.10.2013 року уклали договір про внесення змін №1; 06.11.2013 року уклали договір про внесення змін №2; 29.11.2013 року уклали договір про внесення змін №3; 06.12.2013 року уклали договір про внесення змін №4; 26.12.2013 року уклали договір про внесення змін №5 відповідно до якого, погодили кінцеву дату погашення кредиту - 26.12.2014 року (включно); 03.01.2014 року уклали договір про внесення змін №6; 07.02.2014 року уклали договір про внесення змін №7; 04.03.2014 року уклали договір про внесення змін №8; 07.04.2014 року уклали договір про внесення змін №9; 30.04.2014 року уклали договір про внесення змін №10; 24.06.2014 року уклали договір про внесення змін №11, яким встановлено максимальний ліміт заборгованості в розмірі 5450000,00 дол. США; 31.07.2014 року уклали договір про внесення змін №12; 12.09.2014 року уклали договір про внесення змін №13; 16.09.2014 року уклали договір про внесення змін №14; 24.09.2014 року уклали договір про внесення змін №15; 30.10.2014 року уклали договір про внесення змін №16; 28.11.2014 року уклали договір про внесення змін №17; 26.12.2014 року уклали договір про внесення змін №18 відповідно до якого погодили кінцеву дату погашення кредиту - 26.01.2015 року (включно); 29.01.2015 року уклали договір про внесення змін №19 відповідно до якого, погодили кінцеву дату погашення кредиту - 26.02.2015 року (включно).

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши третій особі кредитні кошти на умовах, передбачених кредитним договором, що підтверджується відповідними виписками по особовим рахункам TOB "Хімічні технології".

Судами також встановлено, що, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 29.05.2012р. між AT "Златобанк" (іпотекодержатель) та ДП "Сентекс" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №2574 (далі - договір іпотеки).

Відповідно до п.1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує виконання ТОВ "Хімічні технології" зобов'язань, що випливають з укладеного між позичальником та іпотекодержателем кредитного договору №121/12-KLMV від 29.05.2012 та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути іпотекодержателю кредитні кошти надані у формі кредитної лінії у гривні та/або доларах США з максимальним лімітом заборгованості в розмірі 5200000 дол. США, з кінцевим терміном повернення 27.12.2013 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами з розрахунку: 18% річних за користування кредитними коштами у гривні та 14% річних за користування кредитними коштами в доларах США і можливі неустойки у розмірах та у випадках передбачених основним зобов'язанням і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги.

Згідно з п.1.2 договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором є наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го (першого) поверху №39-1-:-39-13 (в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Римарська, будинок 22, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 310998.

Відповідно до п.1.4 договору іпотеки загальна заставна вартість предмета іпотеки дорівнює ринковій та складає 3190000 грн.

Між сторонами укладалися договори про внесення змін до договору іпотеки (від 27.12.2013 та від 27.06.2014), якими, зокрема, була змінена загальна заставна вартість предмета іпотеки, яка склала 3200600 грн.

Згідно з п.п.3.4.1-3.4.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право: у випадку невиконання основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством України; задовольнити вимоги в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема - суму боргу, проценти, комісії, неустойку, збитки, завдані простроченням виконання, витрати, пов'язані з утриманням та зверненням стягнення на предмет іпотеки тощо. Позичальник має право звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі достроково, у випадках, передбачених кредитним договором та/або цим договором, обравши на свій розсуд спосіб звернення стягнення.

Пунктом 5.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадках невиконання іпотекодавцем основного зобов`язання, або порушення порядку їх виконання, та інших випадках, передбачених основним зобов`язанням, цим договором та/або чинним законодавством України.

Відповідно до п.5.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодавця.

Згідно з п.6.2 договору іпотеки визначений цим розділом (застереження про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя) спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п.6.3 договору іпотеки сторони погодили, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку".

Крім того, господарським судом міста Києва за результатами розгляду справи №910/3627/16 за позовом ПАТ "Златобанк" про стягнення солідарно з ТОВ "Хімічні технології", ТОВ "Євротехпласт", ДП "Сентекс", ДП "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ" заборгованості за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012 прийнято рішення від 30.06.2016, яким позов Банку було задоволено частково та стягнуто з вищевказаних юридичних осіб на користь Банку 5442466,68 дол.США заборгованості по кредиту, 1300067,05 дол.США заборгованості за процентами, 54522083,99 грн. пені, 3% річних у сумі 3437005,60 грн., 5000,00 грн. штрафу.

Наразі рішення господарського суду міста Києва у справі №910/3627/16 не набрало законної сили та є предметом апеляційного перегляду у Київському апеляційному господарському суді.

Згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи №3353 від 21.09.2016 ринкова вартість нежитлових приміщень 1-го поверху №39-1-:-39-13 загальною площею 152кв.м. в будинку літ. "А-7" по вул. Римарська, 22 в м.Харкові, в цінах вересня 2016 року складає 7198616 грн. без урахування ПДВ.

Предметом даного спору є три позовні вимоги ПАТ "Златобанк" до ДП "Сентекс": 1) звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю предмета іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №2574, а саме на нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 310998, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімічні технології" (далі - Товариство, позичальник, ТОВ "Хімічні технології") перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012р., яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 5442466,68 доларів США; заборгованості за процентами - 607966,67 доларів США; пені - 10257744,18 гривень; штрафу за неналежне виконання зобов'язання - 5000 грн.; 3% річних - 473255,32 грн.; 2) припинення права власності та користування ДП "Сентекс" на вищезазначене нерухоме майно, передане в іпотеку за договором іпотеки від 29.05.2012; 3) визнання за іпотекодержателем (ПАТ "Златобанк") права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, а саме на вищевказане нерухоме майно.

Обґрунтовуючи підстави позову, Банк посилався на неналежне виконання Товариством (позичальником) зобов'язань за кредитним договором шляхом прострочення оплат та наявність непогашеної станом на 09.04.2015р. заборгованості, яка складається із: 5442466,68 доларів США заборгованості за основним боргом (кредитом); 607966,67 доларів США заборгованості за процентами; 10257744,18 грн. пені; 5000 грн. штрафу за неналежне виконання зобов'язання; 3% річних у сумі 473255,32 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий та апеляційний господарський суд виходили з того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником (третьою особою) зобов'язань за кредитним договором та існуванням непогашеної заборгованості, Банк на підставі ст.37 Закону України "Про іпотеку" та п.6.3 договору іпотеки набув право в рахунок виконання основного зобов'язання звернути стягнення на належний відповідачу предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п.1,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення").

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно приписів ч.ч.1, 2 ст.101 та п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст.39 Закону України "Про іпотеку", абзацом 5 частини 1 якої передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст.ст.335, 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч.1 ст.328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень ст.ст.33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" та ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, законодавцем визначено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч.1 ст.37 Закону України "Про іпотеку").

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки (постанови ВСУ від 22.03.2017 у справі №6-2967цс16, від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16).

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок судів про те, що, оскільки сторони у договорі іпотеки передбачили можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, відповідачем не спростовано факту неналежного виконання основного зобов'язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, то це свідчить про наявність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Однак, з урахуванням змісту ст.ст.33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" та ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, колегія суддів вважає наведений висновок передчасним та таким, що ґрунтується на помилковому ототожненні позивачем двох різних способів захисту прав кредитора, як-от: 1) позасудове задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі; 2) звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за рішенням суду. При цьому останній є судовим способом захисту прав кредитора (іпотекодержателя), який не передбачено статтею 39 Закону України "Про іпотеку" та в аспекті предмета даного спору (звернення стягнення на предмет іпотеки) не узгоджується з приписами ст.392 ЦК України, за змістом якої задоволення судом позову про визнання права власності на майно не породжує, а лише підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності.

В той же час, в спірних іпотечних правовідносинах право власності на нерухоме майно (предмет іпотеки) Банком (позивачем) ще не набуте, оскільки Банк не є власником цього майна, на відміну від іпотекодавця.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Посилаючись в обґрунтування своїх висновків на п.6.2 договору іпотеки, яким закріплено право Банку, окрім позасудового задоволення вимог іпотекодержателя, застосувати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд в порушення приписів ст.ст.43, 101, 105 ГПК України не врахував вимог ст.39 Закону України "Про іпотеку", якою закріплено два способи звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду - проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

Як роз'яснено в абзаці 4 п.4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ч.2 ст.16 ЦК України має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки умовам розділів 5 та 6 договору іпотеки від 29.05.2012, зі змісту яких не вбачається визначення сторонами такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на нього, що могло б бути передумовою для звернення з відповідним позовом.

Згідно з абзацом 2 ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Як роз'яснено в п.4.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів вважає таким, що суперечить приписам ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку", висновок суду апеляційної інстанції про те, що законодавство пов'язує можливість звернення стягнення на предмет іпотеки саме з встановленням факту порушення умов основного зобов'язання, а не з обставинами встановлення розміру заборгованості.

Адже в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не зазначено загальний розмір кредиторських вимог Банку, а вказано лише його складові частини (заборгованість за кредитом, процентами, пеня, штраф, 3% річних).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вимога, встановлена ч.1 цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені ст.12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Як роз'яснено в абзацах 5 та 6 п.4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи ст.35 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Проте ненадіслання іпотекодержателем іпотекодавцю відповідної вимоги не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав. Відсутність попереднього повідомлення іпотекодавця не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (ч.3 ст.35 Закону України "Про іпотеку").

Судами попередніх інстанцій не досліджено тих обставин, чи звертався іпотекодержатель до іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, оскільки матеріали справи доказів її надсилання не містять.

Разом з тим, судом першої та апеляційної інстанцій помилково залишено поза увагою наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.84 ГПК України резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

Частиною 4 ст.22 ГПК України встановлено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як роз'яснено в абзацах 4 та 5 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, Банком пред'явлено до іпотекодавця три позовні вимоги: 1) звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю предмета іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за №2574, а саме на нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 310998, в рахунок часткового погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімічні технології" (далі - Товариство, позичальник, ТОВ "Хімічні технології") перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012, яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 5442466,68 доларів США; заборгованості за процентами - 607966,67 доларів США; пені - 10257744,18 гривень; штрафу за неналежне виконання зобов'язання - 5000 грн.; 3% річних - 473255,32 грн.; 2) припинення права власності та користування ДП "Сентекс" на вищезазначене нерухоме майно, передане в іпотеку за договором іпотеки від 29.05.2012; 3) визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, а саме на вищевказане нерухоме майно.

Доказів зміни предмета позову, в тому числі шляхом об'єднання першої та третьої позовних вимог чи уточнення їх змісту, матеріали справи не містять та позивачем не надано.

Касаційна інстанція зазначає, що резолютивна частина рішення від 17.10.2016 (а.с.79-80 том 3) переконливо свідчить про те, що судом першої інстанції задоволено позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Хімічні технології" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором №121/12/KLMV від 29.05.2012, яка складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 5442466,68 доларів США; заборгованості за процентами - 607966,67 доларів США; пені - 10257744,18 гривень; штрафу за неналежне виконання зобов'язання - 5000 грн.; 3% річних - 473255,32 грн., шляхом визнання за ПАТ "Златобанк" права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №39-1-:-39-13 в літ. А-7 загальною площею 152кв.м., що знаходяться за адресою: Харківська обл., м.Харків, вул. Римарська, буд. 22 (оціночна вартість 7198616 грн. (без урахування ПДВ) згідно висновку судової оціночно-будівельної експертизи №3353 від 21.09.2016).

Наведене не виключає наявність достатніх підстав вважати, що первісна позовна вимога Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю предмета іпотеки за договором іпотеки від 29.05.2012, яка (вимога) по суті є позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя на підставі відповідного застереження, вміщеного в іпотечному договорі, залишилася нерозглянутою.

На вказані обставини апеляційний суд помилково уваги не звернув.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про істотне порушення місцевим господарським судом приписів ст.ст.22, 84 ГПК України, внаслідок чого було розглянуто та задоволено позовну вимогу, яка позивачем насправді не заявлялася.

Відповідно до п.3 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані процесуальні порушення (ст.ст. 22, 43, 84, 101, 105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Сентекс" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2016 у справі №922/5037/15 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

І. Плюшко