Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.03.2016 року у справі №910/18092/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 910/18092/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Губенко Н.М.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Державного підприємства "Укрліктрави"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року

у справі №910/18092/15

господарського суду міста Києва

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державного підприємства "Укрліктрави"

про стягнення 1 491 380, 81 грн.

за участю представників

позивача - ОСОБА_5

відповідача - Сафонов Д.О.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Укрліктрави" 737 989 грн. боргу за договором від 03 вересня 2012 року № 8 поставки, 152 413,99 грн. пені, 58 659,23 грн. штрафу, 502 565,33 грн. втрат від інфляції та 39 753,26 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 вересня 2015 року (суддя Курдельчук І.Д.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року (судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) у справі № 910/18092/15 рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2015 року у справі № 910/18092/15 скасовано частково. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Укрліктрави» на користь позивача 737 989 грн. 00 ком. боргу, 502 565, 33 грн. втрат від інфляції; 39 751, 39 грн. 3% річних та 25 601, 03 грн. судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Державного підприємства "Укрліктрави" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 вересня 2012 року між Приватним підприємцем ОСОБА_4 (продавець) та Державним підприємством "Укрліктрави" (покупець) укладено договір поставки № 8, предметом якого є поставка та купівля-продаж засобів захисту рослин та мінеральних добрив.

Відповідно до п. 1.2 договору, загальна сума договору визначатиметься видатковими накладними.

Датою постачання вважається дата виписки накладних на передачу товару (п. 2.4 договору).

Згідно із п. 3.1 договору, розрахунки за договором проводяться на основі рахунку-фактури від продавця, який є невід'ємною частиною договору.

Термін оплати рахунку-фактури зазначається у рахунку-фактурі (п. 3.2 договору).

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наступним:

- видатковою накладною від 07 вересня 2012 року № 21 на суму 27936 грн.;

Для оплати отриманого товару за зазначеною накладною позивачем виписано рахунок від 07 вересня 2012 року № 25. Водночас, термін оплати товару зазначений рахунок не містить.

30 квітня 2014 року відповідачем частково оплачено отриманий товар на суму 20 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 30 квітня 2014 року № 915 на суму 15 000 грн. та від 30 липня 2014 року № 926 на суму 5 000 грн.

Судами встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар відповідно до видаткової накладної від 07 вересня 2012 року № 21 складає 7 936 грн.

- видатковою накладною від 27 листопада 2012 року № 29 на суму 213 582 грн.

Для оплати отриманого товару позивачем виписано рахунок від 27 листопада 2012 року № 33.

10 грудня 2012 року відповідачем сплачено за отриманий товар кошти в сумі 213 582 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 10 грудня 2012 року № 772.

Заборгованість відповідача за отриманий товар відповідно до видаткової накладної від 27 листопада 2012 року № 29 перед позивачем відсутня.

- видатковою накладною від 30 листопада 2012 року № 30 на суму 308 598 грн.

Для оплати отриманого товару позивачем виписано рахунок від 30 листопада 2012 року № 34. Водночас, термін оплати товару вказаний рахунок не містить.

Відповідач оплату товару за зазначеною накладною не здійснив. Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар відповідно до видаткової накладної від 30 листопада 2012 року № 30 становить 308598 грн.

- видатковою накладною від 25 квітня 2014 року № 25/04 на суму 87 300 грн.;

- видатковою накладною від 21 травня 2014 року № 21/05 на суму 282 240 грн.;

Рахунки-фактури за вищезазначеними накладними не виписано. Оплату товару відповідачем не здійснено.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар відповідно до видаткових накладних від 25 квітня 2014 року № 25/04 та від 21 травня 2014 року № 21/05 становить 87 300 грн. та 282 240 грн. відповідно.

- видатковою накладною від 04 червня 2014 року № 4/06 на суму 155 915 грн.

Для оплати отриманого товару позивачем виписано рахунок від 04 червня 2014 року № 4/06, в якому визначено термін оплати до 10 червня 2014 року.

23 грудня 2014 року відповідно до зазначеного рахунку відповідач перерахував кошти у сумі 100000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28 від 23 грудня 2014 року.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриманий товар відповідно до видаткової накладної від 04 червня 2014 року № 4/06 перед позивачем складає 55 915 грн.

Судами встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений згідно вищевикладених накладних товар становить 741 989, 00 грн.

Заперечуючи проти наявності заборгованості відповідач зазначає, що позивачем за деякими накладними не було виставлено рахунків - фактури, а рахунки-фактури, які були виставлені відповідачу, всупереч умовам договору, не містять терміну оплати товару, а тому відповідач вважає, що він не порушив строки оплати товару.

Зазначені доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та останнім встановлено, що згідно умов п. 3.2 договору встановлено, що термін оплати рахунку-фактури вказується у рахунку-фактурі.

Водночас, відповідно до п. 2.2 договору встановлено, що товар поставляється на суму, сплачену покупцем. Термін постачання - сім днів з дня отримання оплати від покупця (п. 2.3 договору).

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сторонами було передбачено поставку товару після здійснення її попередньої оплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач попередньої оплати товару не здійснював.

Відповідно до ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно із ст. 538 ЦК України встановлено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Враховуючи те, що позивач поставив товар, а відповідач прийняв його, у останнього виник обов'язок щодо оплати поставленого товару.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що термін оплати товару зазначається у рахунку-фактурі.

Проте, виставлені позивачем рахунки-фактури не містять терміну оплати. Лише в одному рахунку-фактурі № 4/06 від 04 червня 2014 року міститься посилання на строк оплати до 10 червня 2014 року.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До правовідносин купівлі-продажу не можуть застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року у справі № 3-121гс14).

Судами встановлено, що видаткові накладні підписані повноважними представниками та скріплені печатками без зауважень та приймаються судом як належні докази виконання позивачем умов Договору поставки.

Отримання товару повноважними представниками відповідача підтверджується також довіреностями: від 07 вересня 2012 року № 1а; від 27 листопада 2012 року № 21; від 30 листопада 2012 року № 17; від 25 квітня 2014 року № 75; від 21 травня 2014 року № 76; від 04 червня 2014 року № 77.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заборгованість відповідача перед позивачем за вищевикладеними накладними становить 741 989, 00 грн.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 502565, 33 грн. втрат від інфляції та 39 753, 26 грн. 3% річних.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач повинен був оплатити товар відповідно до статті 692 ЦК України після його прийняття, а тому прострочення оплатити товару згідно видаткової накладної № 21 від 07 вересня 2012 року почалося з 08 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року № 30 - 01 грудня 2012 року, від 25 квітня 2015 року № 25/04 - 26 квітня 2015 року, від 21 травня 2014 року № 21/05 - 21 травня 2015 року.

Що ж до оплати товару за видатковою накладною від 04 червня 2014 року, то колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачеві рахунку-фактури від 04 червня 2014 року № 4/06, де зазначено , що строк оплати товару до 10 червня 2014 року, а тому колегія суддів зазначає, що в даному випадку можливе застосування ст. 692 ЦК України.

Водночас, приймаючи до уваги те, що позивач нараховує 3% річних з 11 червня 2014 року, тобто з моменту спливу строку зазначеного в рахунку-фактурі та зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, колегія суддів вважає обґрунтованим нарахування 3% річних та збитків від інфляції за видатковою накладною від 04 червня 2014 року з 11 червня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок 3% річних встановив, що їх розмір становить 39 751, 39 грн. (з урахуванням того, що у 2012 році 366 днів) та обґрунтовано задовольнили у зазначеному розмірі.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 152 413, 99 грн. та штраф у сумі 58 659, 23 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Так, згідно із ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків зазначеної вартості.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2014 року.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції застосовується у разі прострочення виконання негрошового зобов'язання.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивач просить суд стягнути пеню та 7% штрафу за несвоєчасну оплату вартості товару.

Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції у даному випадку зобов'язання відповідача перед позивачем щодо оплати поставленого товару є грошовим зобов'язанням, а тому задоволенню не підлягає позовна вимога в цій частині.

Щодо здійснення відповідачем часткової оплати у сумі 30 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1396 від 07 грудня 2015 року, то суд апеляційної інстанції правомірно зазначену оплату не прийняв до уваги, оскільки рішення судом першої інстанції було прийнято 10 вересня 2015 року, а часткова оплата здійснена 07 грудня 2015 року.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрліктрави" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року зі справи № 910/18092/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді Н. М. Губенко

В. І. Татьков