Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.03.2017 року у справі №910/32920/15
Постанова ВГСУ від 02.08.2016 року у справі №910/32920/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Справа № 910/32920/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Консул"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 26.09.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 910/32920/15 господарського суду міста Києваза позовомАкціонерного товариства закритого типу "Консул"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"провизнання додаткової угоди та додатків до неї недійснимиза участю представників сторін: від Акціонерного товариства закритого типу "Консул" - Алексюк М.І., від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" - Стефієнко І.М.

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство закритого типу "Консул" (далі - АТЗТ "Консул", позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго", відповідач) про визнання додаткової угоди від 27.12.2013 до договору про постачання електричної енергії №50302 від 28.12.2005 та додатків до додаткової угоди від 27.12.2013 недійсними.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі № 910/32920/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016, у задоволенні позову АТЗТ "Консул" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 у справі № 910/32920/15 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі № 910/32920/15 скасовано, а справу № 910/32920/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції від 02.08.2016 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не мотивовано належним чином, з посиланням на спеціальні норми права, що регулюють дані правовідносини з електропостачання, чому суди вважають, що акти, які підписані арбітражним керуючим і, які, як встановлено судами, містять посилання на реквізити саме Договору від 28.12.2005, що не були змінені, є належними та допустимими доказами схвалення додаткової угоди від 27.12.2013 з додатками та того, що арбітражний керуючий був обізнаний із тим, що вказаною Додатковою угодою було викладено Договір від 28.12.2005 в новій редакції.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі № 910/32920/15 (суддя Літвінова М.Є.) у задоволенні позову АТЗТ "Консул" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 910/32920/15 (головуючий суддя: Чорна Л.В., суддя Разіна Т.І., суддя Тищенко О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 у справі № 910/32920/15 залишено без змін, а апеляційну скаргу АТЗТ "Консул" залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, АТЗТ "Консул" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 910/32920/15, а справу № 910/32920/15 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 43 та ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2005 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є ПАТ "Київенерго", (постачальник електричної енергії) та АТЗТ "Консул" був укладений договір про постачання електричної енергії №50302 (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що постачальник електричної енергії зобов'язується постачати споживачу електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії, визначених державними стандартами").

Відповідно до п. 2.2 Договору споживач зобов'язується дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору, а також оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів".

27.12.2013 між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), якою Договір було викладено в новій редакції згідно з додатком 1 до цієї угоди.

Пунктом 2 Додаткової угоди сторонами погоджено, що додатки до Договору зазначені у п. 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення цієї угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід'ємними частинами.

Позовні вимоги АТЗТ "Консул" мотивовані тим, що додаткова угода від 27.12.2013 до договору про постачання електричної енергії №50302 від 28.12.2005 разом з додатками до неї є недійсною, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме: від імені позивача вказану додаткову угоду до договору підписано не уповноваженою особою.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що від імені позивача оспорювана Додаткова угода підписана директором АТЗТ "Консул" Субіним В.І., який діяв на підставі Статуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена наглядова рада товариства, - голова та члени ради наглядової ради товариства.

За змістом ч. 1 ст. 58 Закону України "Про акціонерні товариства" виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2010 порушено провадження у справі №50/624-б про банкрутство АТЗТ "Консул", а постановою від 11.02.2011 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2013 ліквідатором АТЗТ "Консул" призначено арбітражного керуючого Коноплю А.М.

Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 30.06.1999, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Виходячи із вимог ст. 1 вказаного Закону ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Керуючись вимогами ст.ст. 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з моменту винесення господарським судом міста Києва постанови від 11.02.2011 у справі №50/624-б про визнання АТЗТ "Консул" банкрутом повноваження керівника такого підприємства припинились та перейшли до ліквідатора - Коноплі А.М., а оскільки оспорювану Додаткову угоду до Договору підписано керівником (директором) позивача 27.12.2013, тобто, вже після винесення постанови про визнання АТЗТ "Консул" банкрутом, то директор АТЗТ "Консул" під час підписання такої Додаткової угоди діяв без належних повноважень.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Суд касаційної інстанції зазначає, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

При новому розгляді справи, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 26.09.2016 встановлено, що після підписання позивачем спірної Додаткової угоди до договору, ліквідатором АТЗТ "Консул" були підписані акти прийняття-передавання товарної продукції, акти надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також акти про використану активну/реактивну електричну енергію.

Позивачем здійснювалася оплата за використану електричну енергію, що, як встановлено господарським судом, підтверджується банківською карткою підприємства, долученою відповідачем до матеріалів справи.

Щодо тверджень позивача в частині того, що вказані акти були підписані саме на виконання умов Договору, а не додаткової угоди від 27.12.2013 до нього, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх безпідставність, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (частини 2 та 3 статті 714 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

В силу приписів частини 2 статті 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) врегульовані Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005 № 910) (далі - ПКЕЕ).

Згідно з п. 1.1. ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.

Згідно вимог ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Досліджуючи зміст оспорюваної Додаткової угоди, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами не було укладено нового договору, а викладено в новій редакції Договір № 50302 від 28.12.2005, який і є підставою виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, а тому, на думку судів попередніх інстанцій, цілком правомірним є посилання в актах прийняття-передавання товарної продукції, актах надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також актах про використану активну/реактивну електричну енергію саме на Договір №50302 від 28.12.2005.

При цьому місцевим господарським судом зазначено, що внаслідок укладання спірної Додаткової угоди реквізити договору (на які міститься посилання в актах прийняття-передавання товарної продукції, актах надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також актах про використану активну/реактивну електричну енергію) не були змінені, а тому означені акти є належними доказами схвалення позивачем оспорюваної Додаткової угоди.

Крім того, господарським судом правомірно зазначено, що підписавши вказані акти без заперечень та виконавши умови договору в частині здійснення оплат на рахунок відповідача, позивач погоджувався з умовами договору в редакції, чинній на момент підписання таких актів та здійснення відповідних оплат.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов в оскаржуваному рішенні від 26.09.2016 правомірного та обґрунтованого висновку, з яким в оскаржуваній постанові від 15.12.2016 погодився суд апеляційної інстанції, про наступне схвалення уповноваженою особою позивача укладеної Додаткової угоди від 27.12.2013 до Договору разом з усіма її додатками.

Господарським судом встановлено, що з моменту укладення спірної додаткової угоди та до моменту звернення позивача до суду з позовом минуло 2 роки, протягом яких відповідач належним чином постачав, а позивач - приймав електричну енергію на виконання умов договору в редакції додаткової угоди від 27.12.2013.

При цьому, відповідача не було повідомлено про відмову або не прийняття умов додаткової угоди від 27.12.2013, і також не було заявлено про відмову від отримання електричної енергії.

Тобто, як правомірно зазначено судом першої інстанції, керівник АТЗТ "Консул" знав про існування укладеної між сторонами додаткової угоди від 27.12.2013 року до договору, та не заперечував проти її існування, що свідчить про наступне схвалення позивачем такої угоди шляхом мовчазної згоди, а вищевказані дії позивача дають підстави вважати правочин схваленим особою, на користь якої його було укладено.

Щодо посилання позивача на те, що він не мав власних коштів для здійснення розрахунку з відповідачем, у зв'язку з чим уклав Договір поруки з ТОВ "Корора" та відповідачем, за умовами якого ТОВ "Корора" зобов'язалось відповідати перед відповідачем за виконання позивачем умов Договору на постачання електричної енергії №50302 від 28.12.2005 в редакції, викладеній у Додатковій угоді від 01.10.2008, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що воно не спростовує наведених вище висновків господарського суду про подальше схвалення позивачем оспорюваної Додаткової угоди.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у задоволення позовної заяви АТЗТ "Консул" до відповідача з підстав заявлених у позові.

У відповідності до ст. 111-7 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції від 26.09.2016 та постанова суду апеляційної інстанції від 15.12.2016 у справі № 910/32920/15 є законними та обґрунтованими, а тому правові підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Консул" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі № 910/32920/15 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич