Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 922/4415/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.за участю представників:від прокуратури:Зарудяна Н.О. - посв. №000626 від 02.08.2012р.;від позивача:не з'явився;від відповідача 1:не з'явився;від відповідача 2:не з'явився;від відповідача 3:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської радина постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р.у справі господарського суду№922/4415/15 Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської радидо 1. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 2. Комунального закладу "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 Харківської міської ради"; 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5провизнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити нежитлові приміщення та повернути їх у комунальну власністьВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.01.2016р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. у справі №922/4415/15, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано недійсними договір оренди нерухомого майна №3759 від 26.01.2009р., укладений між Комунальним закладом "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, та всі додаткові угоди до вказаного договору оренди, а саме: від 01.01.2012р., 26.01.2012р., та додаткову угоду (дата не вказана) укладену між Комунальним закладом "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, погоджені Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади м. Харкова нежитлове приміщення площею 60 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору оренди нерухомого майна №3759 від 26.01.2009р. Виіршено питання щодо розподілу судових витрат.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалами від 25.10.2016р. та від 01.11.2016р. Вищий господарський суд України відкладав розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 08.11.2016р. прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач та відповідачі уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.1999р. №450 та розпорядження Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 14.05.1999р. №322, 14.05.1999р. між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради (власник) та Комунальним закладом освіти навчально-виробничим комбінатом Фрунзенського району м.Харкова (заклад) укладений договір про передачу майна в оперативне управління №937.

26.01.2009р. між КЗ "Харківський міжшкільний навчально-виробничий комбінат №5 ХМР" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди нежитлових приміщень №3759, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 60 кв.м., яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі управління освіти Фрунзенської районної у м.Харкові ради.

Також судами встановлено, що до вищезазначеного договору оренди укладались додаткові угоди від 01.01.2012р., 26.01.2012р. та додаткова угода б/н б/д, яким вносились зміни в частині орендної плати та терміну дії договору оренди (до 26.01.2016р.).

В процесі судового розгляду даної справи, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було заявлено про застосування строків позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій керуючись положеннями статей 203, 215, 216, 785 ЦК України, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірні приміщення були передані для розміщення діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

При цьому, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вищезазначеної заяви про застосування строків позовної давності з огляду на те, що строк пропущено за поважних причин.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційним господарським судом зазначено, що про порушення законодавства прокурору стало відомо у травні 2015 році під час вивчення стану збереження майна навчальних закладів Харківської області.

Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки передчасними з огляду на таке.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Незважаючи на викладене, господарський суд апеляційної інстанції фактично наділив заступника прокурора статусом самостійного позивача.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Крім того, місцевим господарським судом не враховано, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанова Верховного Суду України від 25.03.2015р. у справі №11/163/2011/5003).

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради " - частково задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. та рішення господарського суду Харківської області від 11.01.2016р. у справі №922/4415/15 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М. Мачульський Суддя Л.І. Рогач